«Коли стається щось важливе – чи то добре, чи погане – мешканці Стамбула збираються на площі Таксім», – каже російською наш турецький гід Місут, напівсивий чоловік міцної статури. – «Населення Стамбула 14 млн, і всі ці люди мають свої спогади, пов’язані з цим місцем».

- Я не маю нічого проти Фейсбуку – сама в ньому досить активна. Але коли людина призвичаїться до Фейсбуку, до того, що надходять такі коротенькі новини, в які не потрібно заглиблюватися, то вона потрапляє у своєрідний інформаційний хаос. І це якесь таке збідніння, бо відкриваємо Фейсбук, і що приходить – те читаємо. Немає вибору лектури й зосередження на читанні на годину чи дві.

Із наближенням 70-ї річниці Волинської трагедії, кривавий апогей якої припав на липень 1943 року, знову зростає градус публічних дебатів довкола тих подій. На жаль, досі в них спостерігаємо частіше традиційне протистояння двох національних «правд», аніж пошук правди у прямому сенсі цього слова.

Нинішні масові вияви українського патріотизму чимось нагадують пофарбований неякісною фарбою старий якісно зроблений фасад. Коли під впливом, сказати б, агресивного зовнішнього середовища ця фарба лущиться й опадає, то зорові відкриваються старі гасла, що збереглися на міцно прокладеному колись ґрунті «совковості».

Учасники суспільно-політичних дискусій, обговорюючи певну проблему, дуже часто ставлять економічний чинник вище за соціокультурні та морально-етичні проблеми. Проте саме ці проблеми народжують всі зовнішні політико-економічні форми.

Східноєвропейський ренесансний гуманізм мав свої регіональні особливості, але розвивався синхронно із західноєвропейським, знайшовши благодатний ґрунт на теренах Речі Посполитої вже у середині ХV сторіччя.

Смерть десятирічної Діани Сідельник у сімеїзькому санаторії «Юність» порушила багато питань, які вимагають відповідей. Шлях, який пройшла її остання путівка від початку до кінця, – це шлях порушень, на кожній ланці якої є свої відповідальні і своя неправда.

На останньому мега-концерті фронтмен гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук присвятив пісню своєму батькові – Іванові Олександровичу. Пісня називалася "Я не здамся без бою". Талановита пісня і чудове виконання справили незабутнє враження на слухачів і, напевно, надихнули батька до нових звершень у боротьбі з міністром освіти і науки Дмитром Табачником.