Про Блог

Місто мільйона троянд. Місто ангела.

Моє перше уявлення про це місто створилося ще задовго, як я туди потрапила. З «Імперії» Капусцінського. Там не багато, але є класні пасажі про спроби знайти позитив у місті з купами вугілля і темно-брунатними смугами пилу, що тягнуться над кілометровими блоками однакових будинків.05.03.2010 17:39

Мистецтво бути ворогом

Одинадцятирічний Руфат розпитує про все на світі – про спорт, який я люблю, і про Україну, в якій я живу. Він так тараторить, що я навіть не встигаю за його думками. Після теми музеїв, спорту і географії раптом падає запитання: "А які в України вороги?..." - "Тобто?" - запитую, ніби й не здогадуюся про що йдеться. "Є країни-вороги, - пояснює Руфат: - У нас, в Азербайджану, є країна-ворог – Вірменія, а у вас?". "А що таке країна-ворог?" – "Як, що? Ворог, він і є ворог…" Я пробувала розмовляти з Руфатом про ворогів-країн і про друзів-людей, про своїх друзів, азербайджанців і вірменів, між якими я інколи виступала мало не посередником, і про інших, азербайджанців і вірменів, які спокійно можуть між собою спілкуватися і навіть роздумувати, як же їм далі жити. Одна ремарка – спілкування відбувається поза межами обох країн. Руфат мене не розумів.12.01.2010 11:12

Берлінські нотатки або дві речі, про які я жалкую

На Александрплатц, де 4-го листопада 1989-го року відбулася півмільйонна демонстрація – виставка під відкритим небом, присвячена падінню стіни. Сьогодні, як і тоді, тут ті самі транспаранти, основний з них: «Ми – один народ!». На Паризькій площі, під Бранденбурзькими воротами – підготовка до концерту U2. І трохи історичного кічу – музейні солдати НДР з вималюваними на зелено обличчями мерців роздають візи до Західного Берліну. Берлін цього тижня – передове місто у світових новинах, місто, яке святкує перемогу над Стіною. Раптом я помічаю, що на величезному транспаранті «1989: це вдалося нам разом», де у вигляді повітряних зміїв зображені прапори постсоціалістичних країн, останнім в кутику долітає прапор України.09.11.2009 13:04