Здається, чергові позачергові вибори неминучі. Причому в чомусь політичні партії реагують на таку перспективу по-різному, а в чомусь – однаково. Найбільше запанікував БЮТ – здається, Юлія Володимирівна переграла саму себе. 2 вересня їй здалося, що вона переграла всіх – і неповороткого Віктора Андрійовича, і вайлуватого Віктора Федоровича.
Та вони виявилися не такими й неповороткими - зарано вона їх списала з топ-списку української політики. Якщо Віктор Федорович її просто розвів, неначе йдучи на співпрацю, то від Віктора Андрійовича такої спритності та рішучості вона взагалі не очікувала. Особливо витонченим був хід із записаною наперед промовою про розпуск Верховної Ради. Такого поличника Юлія Володимирівна давно не отримувала.
Та основне не те, а результати майбутніх виборів. Для БЮТу вони неначе останній бій чи кінець світу. Відчайдушний спротив свідчить про безсумнівну паніку. Акелла промахнувся! Для Юлії Тимошенко цей бій може дійсно стати переламним у її кар`єрі - ще раз прем`єр-міністром вона вже навряд чи стане. Натомість Віктор Янукович дивиться на все з філософською мудрістю удава Каа - він все одно у виграші. Натомість Віктор Ющенко вирішив грати не на більшість у Верховній Раді, а на її нейтралізацію, може навіть дискредитацію - благо, що вона на це ведеться. А також на «синицю у жмені» - малу, проте свою фракцію, а не солянку із недовирослих і вже передчасно постарілих вождів малих партій. Своєрідну «золоту акцію», володіючи якою та опираючись на своє президентство хоче зіграти свою велику гру.
Але в чомусь всі партії та їх лідери однакові - вони створили в Україні таку політичну систему, в якій їм насправді дуже затишно. Всі ці війни всіх проти всіх - тільки бурі в стакані української політики. Вони не стосуються життя поза Верховною Радою, Урядом та Секретаріатом Президента, а також обслуговуючої їх інфраструктури на кшталт Конституційного суду чи Вищого апеляційного суду.
А поза цим їхнім світом є Країна, в якій живе Народ. І саме його всі вони найбільше бояться - бо ж він може поламати ці їхні ігрища в пісочниці Верховної Ради, Уряду та Секретаріату Президента. Тому всі вони роблять багато політичного шуму, щоб приховати головне завдання - не допустити Народу до вирішення своєї долі. Вони всіма силами усувають його від прямого вибору своїх репрезентантів до Верховної Ради, а відтак і до інших гілок влади.
Дивлячись на результати виборів, одразу можна передбачити, що вони мало що змінять - набір не лише політичних сил у парламенті буде той самий. Разом з тим і персональний склад політичного бомонду буде майже тим самим. За винятком тих, хто вже втомився платити за п'ятирічний термін депутатської синекури, а отримувати річну. Таке «кидалово» декому може й надоїсти.
Тому всі політичні лідери натужно мовчать про головне - про конче потрібну зміну виборчого закону, яка може хоч якось розірвати українське зачароване коло. А то ми не лише постійно потрапляємо у зачарований «бермудський трикутник» Ющенко-Тимошенко-Янукович, але й у театр із до нудоти набридлими парсунами, яким вже давно місце на політичному цвинтарі, та жирними котами, які платять за свої місця у прохідних списках партій грубі гроші.
Як у попередніх виборах, так і у цих виборах є свій секрет Полішинеля, який знають усі, але про який учасники цього фарсу затято говорити відмовляються. Це питання відкритих списків.
Політичні лідери отримали повне і неподільне право складати ці списки майже одноособово. Звичайно, все це прикривається закритими, як у БЮТі, чи відкритими, як було в НУ, партійними з`їздами. Однак все це тільки димова завіса. Політичні лідери давно перетворилися на «директорів партій» і керують ними, як приватними фірмами. Дуже симптоматичним є те, що вони все більше «приватизовують» політичні проекти. Ну хто пам`ятає якусь партію «Батьківщина», якою керує Юлія Володимирівна? Є Блок Юлії Тимошенко! І буде Блок Віктора Ющенка - БВЮ, хоча ця абревіатура й не звучить. Маємо і Блок Литвина. Жодної ідеології - чистий вождизм.
Та повернімося до проблеми відкритих списків - навіть на пряме запитання в телеефірі, на відкрите знущання вони вдають, що цього запитання не почули. Починають щось молоти про торішній сніг - лиш би уникнути відповіді, чому вони так бояться безпосередньо стати перед виборцями.
А все зрозуміло:
по-перше - більшості теперішніх «народних обранців» не бачити місця у парламенті, як своїх вух;
по-друге - тільки продаючи місця у виборчих списках «директори партій» правлячого тріумвірату і можуть забезпечити вибори для своїх політичних сил;
по-третє - навіщо «директорам партій» якась партійна демократія: депутати-кнопкодави повністю повинні залежати від шефа чи шефині.
Першою всі переваги такої політичної системи усвідомила і на всі 100% використала Тимошенко. Ну скажіть мені на милість Божу - куди поділися такі блискучі інтелектуали і незалежні люди як Андрій Шевченко з першої п`ятірки БЮТу? А де Григорій Немиря чи Володимир Полохало. Відповідь - під ковпаком. Зрештою, в такого роду гіперцентралізованих структур вільнодумство просто недоречне. Однак чи цього ми добивалися. В тому числі і на майже забутому Майдані? Печально... Однак для лідерів - це найкращий стан із усіх можливих. Їхнім завданням є зберегти таку політичну систему якомога довше.
Тому ми маємо справу з тупою змовою політичного класу всіх мастей. Вони просто бояться народу і його вибору - он як кинулися понижувати обов'язковий мінімум тих, хто прийде на дійство, на якому «мають їх обрати», - кого ж іще? Бо ж розуміють - не маючи вибору і обираючи невідомо кого, народ просто не прийде на вибори, чим засвідчить своє ставлення до них.
Тому повинен спрацювати закон омерти. Про шнурок у домі повішеного - ані слова.
Додати коментар (2500 знаків):