Блог
Андрія Жолоба
Україна-Греція: Як козаки у футбол грали
19.11.2009 12:49Згадуючи вчорашній матч українців з греками, на жаль, не вперше стає соромно за власну футбольну збірну. Можна придумувати мільярди виправдань, щоб пояснити «чому збірна України на власному полі віддала матч» - дощ ішов, тренер Михайличенко, грецькі футболісти надто сильні і так далі. А все видається простішим – Мілевському і йому подібним вчора було ніби все одно, як закінчиться цей гіперважливий матч. Не те, що вдарити по воротах греків… навіть віддати пас для гравців нашої команди виявилося неможливим завданням.
Синьо-жовтим футболістам не вдавалося практично нічого. Головне – віддати м’яч, щоб не брати на себе відповідальності за подальші дії, вибити його якомога далі до воріт греків – все одно, чи є там хтось зі своїх, чи це буде просто «пас на трєнєра». Є таке поняття «спортивна злість», це коли спортсмен чи команда попри втому чи рахунок до останнього йде в атаку. І часто така тактика дає дуже позитивні результати, однак не у нашому разі. Синьо-жовтим футболістам важливість вчорашнього матчу, а тим більше якась спортивна злість, були просто «до лампочки».
Своєю чергою, греки, яких суперзбірною назвати відверто складно, навішали нашій команді по повній програмі, перемагаючи в захисті, у нападі, у центрі, біля своїх і чужих воріт. Наші спортсмени, яким таки краще роль фотомоделей вдається, плуталися в ногах один одного, намагалися картинно п’ятками віддавати паси, ці паси спокійно забирав хтось із підопічних Рехагеля і розпочинав атаку своєї команди.
Ну, таки віддам належне, кілька непоганих ударів з нашого боку по воротах грецької команди були. Але голкіпер Цорвас був дуже проти, щоб збірна суперників-інвалідів змінила рахунок, і впевнено брав усі удари від Алієва і Ракицького.
Коли до кінця матчу залишалося вже зовсім небагато, логічно, що з нашого боку картинка матчу мала б змінитися приблизно так: команда Михайличенка всіма силами йде ва-банк, витягає захисників і навіть воротаря в атаку… однак поняття «логіка» і «українська збірна» просто несумісні, як «Ментос» і «Кока-Кола». Понуро і безсило наші гравці домучували матч.
Як на мене, основним «іродом» синьо-жовтої збірної вчора був шановний Артьом Мілевський, кожен його рух був практично виявом футбольного маразму… А Михайличенко вперто не замінив його до кінця гри, напевне, сподіваючись – зараз Тьома підніметься і з блиском в очах поведе за собою команду. Мілевський вчора на полі просто був, власне не «грав у команді», а «був», відбував строкову службу в лавах збірної України.
Не знаю, чи колись українська футбольна команда отримувала таку кількість нецензурної лайки від уболівальників на стадіоні та перед екранами телевізорів, але вчора центр Львова потужніше, ніж завжди, двигтів від добротного руско-польського мату. Справді, на інші варіанти ця збірна вчора не заслужила.
На останок, не варто говорити про якийсь патріотизм та підтримку команди у будь-якому випадку. Я просто не вірю, що у футболістів національної збірної України є хоча б мінімальний рівень гордості та пошани до цієї української держави. А як на мене, власне ці риси, попри футбольну майстерність, і є неабияким чинником перемоги команди.
Отож, мундіаль в Південно-Африканській Республіці відбудеться без нашої участі… Не заслужили. У фінальній частині чемпіонату світу зіграють сильні команди, а українським футболістам хочеться сказати «нє ходітє, дєті, в Афріку гулять!».
Додати коментар (2500 знаків):