Дякую за байдужість

У своєму блозі http://zaxid.net/blogentry/31323/ я просив Вас допомогти придбати десять матів для безкоштовної спортивної секції, яку я спільно з ГО «РАЗОМ» організував для дітей в СШ №3. 25 грудня цей блог одночасно з'явився на трьох досить відвідуваних Інтернет-ресурсах та на декількох форумах. З того часу пройшло більше як три тижні. Публікацію прочитало близько 4 000 відвідувачів і ось результат - допомогли лише троє людей - два знайомих журналісти і програміст, люди з невеликими статками, але великою душею.

Вдумайтеся - 3 з 4 000!

Спочатку я хотів написати, що 3 997 українців з тих, які прочитали мій блог, готові пройти повз людину, яка потребує допомоги, але подумав, що це буде несправедливо. Можливо, багато з цих людей хоче допомогти, але не має такої можливості. Бідними люди бувають не тільки через те, що не вміють працювати. Можливо, більшість бідних тому й бідні, що допомагають іншим, віддаючи останнє, чи не вміють брехати та йти по головах інших, роблячи собі кар'єру. Але імовірність того, що всі 3 997 читачів бідні - дуже мала. Вони ж знайшли можливість купити собі комп'ютери та підключити Інтернет. Якщо комп'ютер не особистий, значить людина працює в офісі, де є комп'ютер, і отримує нехай невелику зарплату. От скинулись би всі ці люди по гривні і мали б діти мати для тренувань. Хіба гривня це багато? Віддати гривню за проїзд у трамваї не сприймається як марнотратство, це робиться з легкістю, а пожертвувати гривню на добру справу - це вже нечуване випробування для сімейного бюджету?

А як багато було радників під блогом, в якому я просив допомогти у пошуках спортивного залу після того, як мене з малими вигнали із Політеху! А скільки було закидів, що діти мені не важливі і це моя особиста війна з Політехнікою. Достатньо було і людей, які радили що і як зробити. Щоправда, мені здається, що більшість з радників робили це головним чином тому, що особисто їм робити нічого не треба було. Як відомо, хто вміє - той робить, хто не вміє - той вчить. Знову ж таки, не ображайтесь ті, хто радив від щирого серця, але в мене є підстави сумніватись у щирості більшості з вас, і от чому - блог, в якому я просив матеріальної допомоги, став ЄДИНИМ блогом на сайті ZAXID.NET, під яким не з'явилося ні одного коментаря!

А чому не з'явилося? Тому, що кожен, хто читав його, розумів - варто почати «розумувати» під цим блогом, як тобі відразу скажуть: Не вчіть мене жити - допоможіть матеріально. То ж краще промовчати, а ще краще зробити вигляд, що я цього прохання не бачив. Тоді можна сказати: Я б, звісно, допоміг, але ж я не знав, що комусь потрібна допомога!

Зате подивіться, що робиться під політичними статтями, під статтями про Бандеру. Десятки коментарів! Саме тому, що робити нічого не треба, а теревенити, як відомо, не мішки носити.

Тут читачам варто обуритись. Сказати, що це не правда, що всі щирі і добрі, що на Миколая хтось поклав до скриньки на благодійність аж 10 гривень, а хтось, як велика кількість чиновників та представників політичних партій, взагалі завіз до сиротинців чималі суми, речі, подарунки. Все це так, але хто з тих людей, які вітали сиріт із Миколаєм, бував у сиротинцях протягом року? Наскільки мені відомо - одиниці. На Миколая бути добрим - це традиція. Це так само, як покласти в церкві гроші на тацю. Це роблять, бо так всі роблять. Цим можна потім хизуватись, мовляв, я стільки то завіз, а ти? І про це журналісти можуть написати. А ще тому, що хтось, ну, наприклад, як в церкві, може помітити, що ви на тацю нічого не поклали і розказати іншим.

А тут ніхто не помітить. Тихенько зайшов в Інтернет, прочитав і закрив. І все... Моя хата з краю. От тільки коли ваша крайня хата почне горіти, будьте готові, що на допомогу до вас ніхто не прийде. Сусіди зроблять вигляд, що їх вдома немає.

Що ж, дякую за руйнацію моїх ілюзій про добрих, небайдужих людей, - дякую. Це останній мій блог на цю тему. Остання спроба нагадати вам про совість. Більше я не марнуватиму на це часу. Розраховувати треба лише на власні сили.

Влад Якушев, ZAXID.NET