Футуризми напередодні виборів, чи хочете здивувати - то здивуйте

            Особливо це очевидно у консервативного електорату в центрі та на заході України. То ж за кого, а точніше - проти кого - голосувати - ось в чім проблема. Майже за Шекспіром. Запитання "бути чи не бути" Україні при тому чи іншому виборі - ось, що не дає спати старим і жити молодим у галицьких містечках. Вже і так, й інакше перелопачуються ті самі аргументи, а результат незадовільний.

            Якщо ситуація і далі розвиватиметься по інерції, чого хоче принаймні Партія регіонів, то все закінчиться відомо як.

            Блоку Юлії Тимошенко тай їй особисто, потрібно зробити щось ну вже зовсім екстраординарне. Потрібен якийсь карколомний політичний кульбіт. А часу - мізер. Однак чому б не спробувати футуризнути. І таким чином спробувати, хоча б на віртуальному рівні запрограмувати можливе майбутнє. А раптом справдиться.

            Українська політика й убога президентська виборча компанія 2010 року страждають саме на відсутність змісту, сенсу, контенту. Це безглузде мерехтіння блискіток-слоганів, які нічого не означають. На них ловили свою рибку не лише такі мастодонти української сучасної політики (укрсучлполітики) як Янукович та Тимошенко, але й наразі зовсім порожні Тігіпко та Яценюк. Ці останні лише тепер, перевіривши, що на ринку політичних пропозицій в Україні є попит на "інших", саме так - не кращих, а інших, - візьмуться за наповнення своїх порожніх позліток якимось сенсом.

            Що далі, то всім стає зрозуміло, що Віктор Янукович не потребує якихось різких переломів у ході перегонів. Його виборець заковтнув наживку, а тому цього виборця потрібно поволі довести до берега, а там уже дійде справа й до сачка.

            Натомість Тимошенко має великі проблеми з тим, щоб продати свій, без жодних жартів, блискучий товар. Продати на заході та у центрі України. Товар, звичайно ж, блискучий - всі ці "тигрюлі", сердечка, майоріння непорочних білих знамен. Все чудесно, блискуче. Однак... Є однак - напруга самої Тимошенко сягнула зеніту - ніхто так не викладається, як вона. Як ластівочка прилітає що кілька днів до Львова та Луцька. Вже й не знає, що ще слід зробити, що пообіцяти, як запевнити. А проблема не вирішується.

            Янукович походжає по сценах на сході та півдні, як багатий завидний жених. Саме походжає. Не надривається. Посміюється.

            То в чому ж проблема Юлії Володимирівни? А у втраті довіри з боку виборця, на якого вона розраховувала. Сьогодні для перемоги їй потрібен весь, абсолютно весь електорат заходу і центру України. Весь - як це було 2004 року - саме на це вона й зробила ставку у виборах 2010 року. Точніше її змусили зробити таку ставку. Бо ж, як показав перший тур виборів, так чи інакше, а Партія регіонів свою вотчину не випустить з рук.

            То чому ж усі месиджі ЮВТ пролітають попри половину виборців, на яких вона розраховувала? Вона гадає, що це тому, що ображений ВАЮ не хоче особисто за неї голосувати і закликати голосувати за неї своїх виборців? Чи тому, що з нею не блокується також решта поки-що політичного конфетті, на кшталт Тигіпка та Яценюка? Однак я думаю, що причина в іншому.

            Її абсолютно блискучі і навіть естетські месиджі мають форму, але не мають змісту. Форма подачі сигналів та передачі стимулів у ЮВТ абсолютно досконала. Однак люди інтуїтивно дошукуються сенсу, а також певності, що проголошувані сенси за її президентства таки будуть реалізовуватися. Але не знаходять цих сенсів. Бо сенс - це не прекрасно порожні слова, сказані чарівними устами у блискучому антуражі. Сенс - це щонайперше довіра, щось, що пронизує того, з ким ти розмовляєш.

            У цьому контексті знову можна повернутися до дуже влучного спостереження Дмитра Видріна щодо: "так называемой "бинарной харизмы". Это когда два человека входят в такой психологический резонанс, при котором один усиливает сигнал, исходящий от другого, пока они вместе не разгоняют этот сигнал до немыслимой силы... Так вот… невероятная харизма Тимошенко раскрылась до максимума, когда она встретила свою недостающую половинку - Виктора Ющенко…Причем Юлия Владимировна, выросшая в среде понтов и распальцовок, понимала, что вот это ирреальность, своеобычность Ющенко как раз не понты, а проявление незнакомой ей и аутентичной архетипу страны коренной ментальности."

            Ба більше - саме Ющенко наповнював її невгамовну гіперактивність сенсами, які можна було ефективно і ефектно продавати на ринку політичних пропозицій України. Однак продавати від імені спільного підприємства В&Ю.

            Архетипічне легендарне сибаритство ВАЮ не дало б йому особисто спродати цей товар навіть у 2004 році. Тай нікому з солом'яних українців ще не вдавалося спродати наш чудесний український контент так, як це вдається цій уродженці дніпропетровської околиці.

            І на вибори 2010 року ЮВТ вийшла з масою фантастичних упаковок, однак немає чим їх наповнити. Вона продукує безкінечні вервиці прекрасних та білосніжних, як сніжинки слів. Проте слів, що цього разу розчиняються у повітрі і не долітають до сердець слухачів. Не даремно ж символом-метою ЮВТ стало велике червоне, але недосяжне серце консервативного, недовірливого виборця. А вона так хоче до нього дістатись.

            Якоїсь миті "выросшая в среде понтов и распальцовок" ЮВТ вирішила, що вона настільки майстерна та прониклива, що зможе обійтися і без цих вериг в особі ВАЮ. Якщо чесно, то думаю, що сталося це під час підбиття підсумків третього туру голосування 2004 року. Бізнес тих часів без "кидка" не робився. А ВАЮ так і напрошувався на "кидок". То ж як не "розвести"? Вибачте за таку термінологію, але вона найточніше відображає суть справи. Отож вона його "кинула", "кинула" точнісінько так само, як і інших своїх партнерів - і Павла Лазаренка, і Леоніда Кучму - список можна продовжувати.

            Тут знову можна повернутися до квазіпсихоаналітичного підходу, слушно запропонованого Дмитром Видріним. В психоаналізі така поведінка одного з партнерів, яка позбавляє іншого його спроможності, називається кастрацією. І ЮВТ дійсно "каструє" всіх, хто до неї наблизився, про що знову ж слушно зауважує шанований автор: "людей пожилого возраста она легко превращает в фанатиков; людей зрелого возраста она также легко превращает в приспособленцев; ну а молодых одним движением косы - в завершенных негодяев" - він назвав це "Синдромом Мідаса", який все, до чого доторкнувся, перетворював на золото. Так і помер, бідака, з голоду. Я гадаю, що термін символічної кастрації точніший. Не хочу нікого образити - насправді це позбавлення всіх, хто так чи інакше ввійшов в її оточення, їхньої креативності. Креативність передбачає певну свободу. Прошу не перейматися запеклих феміністок - цей термін ніяк не пов’язаний з статтю. Позбавляти креативності можуть і чоловіки чоловіків, і чоловіки жінок.

            Гляньмо у що перетворилися блискучі колись аналітики, журналісти і просто парламентські та майданні хулігани в оточенні ЮВТ - у смирних хом’ячків. Та Бог з ними. Однак і вона сама стала королевою хом’ячків, які не сміють... нічого не сміють. І не здатні нічим її... наповнити. Вони не є генераторами сенсів.

            Чи вдалося ЮВТ "каструвати" ВАЮ? Не знаю. Гадаю, що такі люди, як Лазаренко, Кучма та Ющенко більш опірні. Вона радше їх "кинула". Однак, як Снігова королева політичних майданів зими 2010 року, вона таки довела його до того, що сьогодні він, як той Кай, з осколків розбитого дзеркала своєї колишньої величі збирає якісь нові політичні мозаїки. Щось складеться, але не велике помаранчеве сонце.

            Цей "кастрацій ний синдром" ЮВТ є її демоном. Вона не може його позбутися, навіть коли хоче. Чого вартий хоча б замах на "кастрацію" її наступного супротивника Сергія Тигіпка. Чисто інстинктивно, з "найкращими намірами" вона пропонує йому крісло прем’єр-міністра, яким реально, як президент, не володітиме (це "кидок"), і яке з огляду на катастрофічну ситуацію в економіці є кріслом у літаку смертника-камікадзе (а це вже чиста "кастрація").

            Зробивши ставку не на суть запропонованої програми, а на її форму ЮВТ страждає від того, що в її месиджах немає змісту. Вона вміє сказати, вміє блискуче сказати, як ніхто. Однак при цьому їй нічого сказати! Дійсно, як не парадоксально, оте "що" вона отримувала від того ж самого ВАЮ. Можна сміятися. Але лише тепер, коли він отримав свою оцінку з боку виборців. У січні 2004 його "лібідо" було потужнішим. Але за що він отримав таку оцінку - за своє безсилля та сибаритство. А сили та динаміки його ідеям йому додавала, як це не банально повторювати, саме ЮВТ. Його глибокодумні сенси вона перетворювала в дію. Ту чи іншу, але дію. На свою користь, чи загальну, але дію.

            Тепер вона така ж дієва. Проте виборцю, на якого розраховує, вона не має що сказати. Підтвердження виборець шукає вже не пустопорожніх словах (хочу бути січовим стрільцем, чи хочу бути молодогвардійцем), а в посутніх діях. Діях неочікуваних, як от присвоєння звання "Герой України" Степану Бандері. Хтось це підтримує, а хтось - ні. Однак це автентичний вчинок. Таким вчинкам вірять. А не словам. Вірять навіть супротивники. Вдумайтесь, як і розпад СРСР, це нагородження теж донедавна було чистою футурологією. А воно сталося. І буде мати наслідки.

            Ось у цьому й полягає проблема для ЮВТ. Проблема з консервативним виборцем - він же ж, хоч на краєчку своєї "обаяної" нею свідомості, все ж розуміє, що не може "рідною, материнською" бути мова, яку вивчено п’ять-шість років тому, що не може "рідною, материнською" бути мова, якою не розмовляє твоя дитина, не можуть бути "ріднесенькими" галицькі та волинські комбатанти УПА чи все ті ж хоружівські вулики, з яких насміхаються, чи приємним бути запах парного молока, якщо ти ним не дихав змалку. Цього й не потрібно. Але для консервативного виборця у словах ЮВТ має бути той сенс, який він хоче не лише почути у формі пустопорожніх обіцянок але й відчути, має бути якась гарантія того, що для неї всі ці вулики, мова, Україна є невіддільним від неї сенсом, а не товаром на політичному ринку. Свого часу таким "поручителем", що тиражовані нею слова не є сухозлітками, а щирим золотом, був пасічник ВАЮ. Люди відчували у ньому "свого" (безвідносно до того, наскільки "своїм" він був і є). Натомість метелик, що випурхує на осяяні десятками тисяч люксів білосніжні подіуми не сприймається як "своє" - це щось з області шоу, а не вуликів. Це термінатор - мовою її політтехнологів - "тигрюля".

            От Януковича, як не дивно, таки сприймають "своїм". Так - смішного, недорікуватого, але з своїм антрацитовим вуликом. Він таки є носієм свого, такого мені далекого контенту.

            Коли я говорив про те, що ЮВТ немає в собі сенсу, то це знову ж була метафора. Кожна людина має свій зміст. Однак не кожен зміст є товаром, який можна продати на конкретному політичному ринку. Особливо, коли мова йде про певний сегмент ринку - сегмент умовно "український" і умовно "націонал-демократичний". На такому ринку важко продати те, що для дівчини з дніпропетровського передмістя є дійсно рідним - Аллу Пугачову, салат олів’є на новий рік та 8 березня, ну і специфічний говорок, який в тих краях "русской речью зовется", і т.д. Чи по-простому - її потенційний виборець не вірить у той образ, який вона творить, в таку собі "щиру галичаночку-волиняночку". Апофеозом такого "разводілова" стала публічна заява ЮВТ у Львівській опері, що у 1919 році вона була б січовим стрільцем. А у 1943 - Степаном Бандерою - додаю від себе. Але цей зворот, напевно, буде проголошений наступного тижня, ближче до другого туру виборів. Навіть найбільш перейняті її риторикою від цього звороту дещо оторопіли. Далі тему не розвиватиму. Виборець більше повірить зовсім сторонній людині, яка не прикидається, але є щирою у підтримці тих сенсів, які не є його єством, але складають суть національного. Згадаймо маршала Маннергейма - російськомовного шведа, президента та оборонця Фінської республіки. Він не прикидався. Але був великим фіном. Не сюсюкав з фінськими виборцями, як з дітьми молодшої групи дитячого садочка, а будував оборонну "лінію Маннергейма".

            Отож, хто винен - зрозуміло.

            Що ж робити!?

            Саме тут можна перейти до чистих футуризмів. Для того, щоб ЮВТ надала сенсу своїм словам, всьому тому, що вона обіцяє, безвідносно, чи буде воно реалізоване, чи ні, вона повинна посилити себе чиєюсь справжністю, щирістю, якій повірять. Образу ЮВТ просто бракує автентичності.

            А змісти потрібно звідкись черпати. Для неї найпростіше було б черпати змісти у рідній стихії - на Дніпропетровщині та Донбасі - стати на цей раз антрацитовою чи сталевою принцесою. Однак місце було і є зайняте, зайняте ВФЯ. І рупором цих змістів та надій є саме ВФЯ. При ньому чи при Ринаті Ахметові вона буде завжди другою-третьою. Але це сьогодні.

            Вже так сталося, що свого часу доля занесла її не до Москви, що відповідало б її амбіціям та суті, а до Києва, потім до Лук’янівської в’язниці, а звідти прямим ходом, як Снігову королеву, на лід замерзлих майданів Галичини та Волині 2010 року. Тобто її просто занесло не туди. Кілька разів їй, як ретранслятору дивних для її кола сенсів, все вдавалося - їй було дано певний аванс. І вона його використала сповна. Для себе. Так само, як вона блискуче використала і людей, які по-суті дарували їх свою "справжність" чи "автентичність" - назвіть, як хочете. Лазаренко, Кучма та Ющенко давали користуватися своїми такими різними "автентичностями". І от вона вирішила, що подужає сама. От і дужає.

            То що ж робити!

            Хто може стати "поручителем" того, що товар так розкішно запакований ЮВТ має вміст, що там не "пустушка"? Її оточення, яке вона сама ж звалашила?

            Може такі ж поки-що не наповнені змістами та реальними програмами Тігіпко і Яценюк? Але в біномі "націонал-демократичний" складова "націонал-" у них і самих слабка. Контенту немає. А саме його вона так потребує.

            То хто ж залишається - невже Ющенко з його 5,45% ? Бо ж годі сподіватися, що цей хоружівський хлопець сильно змінився за роки свого президентства. Хто-хто, а він є чистою автентикою. І це після того, що вони один про одного сказали!? Ну чистий футуризм! Глупота несосвітенна. Цього не може бути, бо бути цього не може! Та невже можна повірити у те, що так запросто можна розвернути айсберги з виборцями, що вже визначилися? Та ж вони стануть новими титаніками!

            На це може бути одна відповідь - хочете здивувати, то здивуйте. Хочете виграти бій - без карколомного маневру не обійдетесь. Потрібен якийсь кульбіт. Інакше удав Каа таки дочекається своїх хом'ячків. Він терпеливий - он два роки терпить.

            І тоді вже й сама ЮВТ змушена буде шукати "бінарну харизму" в іншій комбінації. Не з ВАЮ, а з ВФЯ. А, що - теж вихід. І головне неочікуваний - жарт.

            Це теж кульбіт не для слабких нервами. Може саме до цього кульбіту все і йде. На радість Москві. Ми тут по провінціях впадаємо у розпач, що "демократія у небезпеці". А насправді все йде по плану. Тільки більш далекосяжному. І навіть далекосяжнішому, ніж гадає сам удав Каа. Бо ж хто може бути ефективнішим публічним лідером всього сходу та півдня України, як не ЮВТ? Щиро - ніхто. І де очі та розум їхньої бізнес еліти - не знаю. Чому вони зациклилися на ВФЯ - загадка природи. Але тоді ВФЯ "кастрації" не оминути. Шкірки удавів дуже цінуються у взуттєвій промисловості - ВФЯ сам не раз дефілював у мештах з такої розкішної шкіри.

            Помилилися політтехнологи ЮВТ - вона не "тигрюля" - вона "фенікс"!

            Але все це чисті футуризми :)