КОБЗАР

Виглядає, що Мочульський мав рацію. Словник Бориса Грінченка на слово "кобза" подає приклади з фольклору – на слово ж "кобзар" він цитує лише Шевченка та Куліша. Брак слова "кобзар" є виразом більш загальної тенденції: у мові неписьменних людей бракує слів на означення загальних понять. Скажімо, кожен селянин знає, що свята справа – прийняти гостя до  хати, нагодувати його і дозволити йому переночувати, але у селянській щоденній мові немає слова "гостинність". Подібно, усі знають, що мило Богу є пожертвувати жебракові при церкві гроша, але немає слова "жертовність". Неписьменне суспільство думає не іменниками, а дієсловами. Відповідно, є дієслова "грати (на кобзі)" чи "кобзарювати" – немає поняття "кобзар".

Як показує приклад Шевченкового «Кобзаря», загальні поняття творять освічені верстви. А також надають їм нового, національного значення. У Шевченка «кобзар» є начебто сполучною ланкою, котра зберігає й доносить пам'ять про козаків до посполитого загалу й таким чином його націоналізує. Насправді ж у репертуарі сліпих співців-жебраків думи становили дуже незначний відсоток, левову частку займали релігійні співи. І цим вони мало відрізнялися від білоруських та руських старців чи калік: вважалося, що кожен з них відкриває слухачам шлях до Бога.

Ці та інші приклади підтверджують загальний висновок: Шевченків «Кобзар» підпадає під класичний приклад т.зв. «винайденої традиції», котрою так славиться кожен модерний націоналізм. Я можу це зрозуміти головою, а навіть написати про це якийсь більш чи менш науковий текст.

Я, однак, не можу зрозуміти одного: чому час до часу, коли читаю Шевченка, то аж мурашки по шкірі? Я не знаю, як він це робить.. Та й зрештою, не потребую цього знати. Єдине, що розумію: оце майже підшкірне сприйняття є ознакою того, що його поезія діє як велика емоційна правда, котра не потребує раціонального пояснення чи усправедливлення. Вона роздирає завісу реального життя – і, словами Костомарова,  подивитися на те, що за нею, є «и страшно, и сладко, и больно, и упоительно».

Пост-скриптум.

Сьогодні, 8 березня, о 16.30, у конференц-залі Українського Католицького Університету (вул., Свєнціцького, 17, третій поверх) про  те, як і чому Шевченків «Кобзар» продовжує так впливати на сучасного читача, виступатиме відомий літературознавець, київський професор Дмитро Горбачов. Від імені організаторів семінару запрошую усіх зацікавлених  прийти на цю зустріч, котра відбудеться у  межах семінару «Великі книжки».

Розширений варіант цього тексту з’явиться  у журналі «Країна».