Лєна, Мао і Табачник

Я декілька раз перечитувала ексклюзивне інтерв’ю Табачника газеті «Сегодня»  і відгуки на це інтерв’ю в пресі (зі мною все О.К. – треба було по роботі). На це інтерв’ю відгукнулося багато ЗМІ, і кожен знайшов для коментування щось своє. Когось зачепило бажання змінити систему вступів до вищих начальних закладів, когось питання мови, когось епітети про «свідомих» галичан. Вдалося знайти лише одне Інтернет-джерело, де автори виокремили цитування Мао Цзедуна: "Хай розцвітає сто квітів, хай змагаються сто шкіл...". Насправді цитата давня – Мао її лише повторив в контексті заклику до різноманітності думок, яка поклала початок нетривкій Кампанії ста квітів. Погравшись півроку у демократію, Цзедун відкотився назад – в наслідок наступної Кампанії проти правих постраждало більше півмільйона китайців, головним чином інтелігенції та «ненадійних» членів партії, які вирішили, що плюралізм таки наступив, і почали критикувати партію.  І що тут Табачник цим цитуванням хотів сказати?

Це набагато сильніше, ніж образа галичан чи української мови. Коли з плакатами Мао на вулицю європейських міст виходять крайні ліві, це якось не так трагічно – вони переростуть, заспокояться, і, взагалі, – це молодіжний максималізм, в парламентах їх немає і ні нащо вони не впливають. Коли ж міністр, який відповідає за освіту і науку, звертається за аргументами до китайської кампанії «врегульованого плюралізму», яка призвела до масових репресій, то робиться страшно. Я не думаю, що Табачник хоче всіх репресувати, але звернення до Мао щось би мало значити. Для кого? Для тих, хто ще диве категоріями марксизму-ленінізму? Для тих, хто вважає боротьбу з космополітичною інтелігенцією першочерговим завданням і вірить, що інтернаціональне складається з національного, підпорядкованого вищій меті, а все, що не інтернаціональне, це космополітичне, себто буржуазне? Тобто для тих, хто й досі керує освітою і наукою. Або для такої Лєни – та готова боротися з постмодернізмом так само, як Мао з космополітизмом. Вона просто ще слів таких не знає, але це їй дуже легко вклепати.

Як людина, я Табачника розумію – в Україні насправді багато таких, хто ненавидить галичан, і він лише один з них. Мені якось так хочеться бачити ситуацію, що чи не єдиний в тому уряді міністр-інтелектуал нам просто заздрить – живе, бідний, серед люмпену, з Президентом, який плутає геноцид з генофондом, а ті там каву з філіжанок сьорбають, про месіанство галичан дискутують, а ще народ з «Великої України» до них на свята їздить, монумент Бандери бачить, в «Криївці» сто грам випиває…. А може, в нього ненависть ще й тому, що Галичина монополізувала право на опозиційність? Судячи з наукової біографії, міністр досліджував репресії 20-30-их рр., біографії репресованих воєначальників, захоплювався Шелестом, Щербицького так класно назвав – «Останній з могікан застою». Чим більше вчитуєшся в це останнє інтерв’ю, тим більше там бачиш протесту і бажання комусь щось довести, щось перекроїти, з кимсь посваритися, піти наперекір, зробити щось своє, власне, антисистемне, нелогічне і контрпродуктивне.

Він же був комуністом, але нестандартним, таким собі хунвейбінчиком, якого ще як студіком в партію запхали, так до останнього і протримали. Виростав би він десь у Франції чи Німеччині, ходив би в молодості патлатий в обірваних джинсах в когорті маоїстів на першотравневі демонстрації, дискутував би з троцькістами про репресії 30-х років в СРСР і про наслідки «культурно революції» в Китаї. Потім став би істориком, таким стандартним, європейським, з лівим «бекграундом»… Було б те саме: він би не любив галичан, протестував би проти згадування Бандери і Ольжича в списку відомих в’язнів Заксенхаузена, обожнював би Росію, ненавидів би НАТО (за Сербію), США (за Ірак) і не знав би, як сьогодні ставитися до Ізраїлю і Палестини. Тільки Табачник – це вже втрачене покоління, яке не мало контакту зі світом тоді, коли формувався його світогляд, а Лєну ще можна врятувати. ЇЇ треба терміново відправити на якусь програму обміну в Європу. Принаймні, є шанси, що там вона навчиться дискутувати і сама собі пояснить, чому Жадан поганий, а Мао добрий. Після того нехай робить, що хоче. А Табачника можна було б запросити на якусь львівську тусовочку – може б його і попустило. Бо перед Великоднем у «свідомих» галичан так прийнято: бути позитивними і пробачати.