На захист пам'яті про Степана Бандеру

Не знаю, чи є ще десь у світі країна, яка має таких парламентаріїв? Прикриваючись популістськими обіцянками "на благонароду", вони оббріхують свою державу перед чужинцями, радіють з кожної шкоди Україні, з кожного приниження її громадян з боку чужих держав чи ворожих Україні діячів. І байдуже, чи це роблять поляки, чи росіяни, чи інші близькі чи дальші сусіди.

Найгірше, що наші україноненависники не розуміють, які вони жалюгідні! Яку мораль сповідують? Їх навіть не можна назвати рабами, манкуртами чи яничарами. Раби, хоч і корилися, вони ненавиділи своїх "господ". Манкуртів створювали фізичними муками, від чого вони втрачали пам'ять. І, врешті, яничарів виховували з дитячих літ, і вони також не пам'ятали свого роду. А що створило тих наших (не знаю як їх назвати)? Оце найкращий приклад, що зробила з людей радянська дійсність!

У кожної нормальної людини такі дії "представників нації", які компрометують її державу у світі, викликають спротив і щире обурення. Саме це спонукало мене звернутися з листом до Європейського Парламенту на захист пам'яті про Героя України Степана Бандеру.

До Європейського Парламенту

Вельмишановні Пані і Панове !

Як людина, яка пережила страхіття XX століття, дозволю собі висловити свою думку стосовно зауважень, з вашого боку, щодо присвоєння Степанові Бандері звання Героя України. Ні, ні, я не належу до радикального крила українського суспільства, я не є членом жодної партії і походжу з родини, яка була далеко від політики, що її проводив Степан Бандера. Але я люблю свою Батьківщину і мене болить, коли її намагаються принизити. Тим більше — несправедливо. Дуже прикро, що мені — як європейці (маю право себе такою вважати), на старості літ доводиться розчаровуватися у роками вимріяній Європі. І не лише мені. Своїми вимогами щодо скасування С. Бандері (який, до речі, ніколи не воював на чужих землях, лише захищав свою), почесного звання Героя, ви втратили численних прихильників і не тільки в Галичині, звідкіля походить С. Бандера, але в усій Україні і в діаспорі, де по світах проживають мільйони українців. А навіть серед чужинців. Люди обурені. Навіть ті, котрі мало цікавилися українською політикою нині вважають: — "Це наші проблеми... І не треба нам цієї Європи!". Сумно!

Мене не дивують деякі польські діячі, зокрема ті, які жили на українських землях, і де їм добре велося. Єдине, що їм заважало — це місцеве українське населення. Тому вони саджали в тюрми українську інтелігенцію, закривали школи, проводили пацифікації, палили (сотнями!) українські церкви, і врешті, у післявоєнні роки, на радість Сталіну, провели "Операцію Вісла" і виселили українців з їх корінних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини... Але я дивуюся нинішнім поважаним представникам Європейського Союзу, які мають хоч трошки орієнтуватися в історії Європи. Тим паче, що всі ці факти, про які згадую, вже давно відомі і підтверджені незаперечними документами, що містяться у багатьох бібліотеках і архівах світу. А оправдання, що, мовляв, про рішення стосовно Бандери просили польські колеги, принижує, насамперед, саме "польських колег", які, як не дивно, щодо С. Бандери, притримуються ще застарілої совєтської пропаганди і, всупереч традиціям ООН і Євросоюзу, вносять міжнаціональні тертя. Така резолюція активізує залишки комуно-більшовицьких елементів, які все ще мріють про відновлення Радянського Союзу. І не тільки в межах України.

Проте у цьому листі я не буду зупинятися на описі злодіянь, які творили у нас і польські, і німецькі і, найжахливіше, більшовицькі уряди. Я посилаю вам книжку, в якій, може аж надто спокійно, пишу про трагедію двох тотально винищених сімей української інтелігенції тільки за те, що вони були українцями і хотіли працювати для своєї Батьківщини (навіть під червоними прапорами). Серед них були письменники, видавці, артисти, лікарі, священики, які підтримували контакти з численними представниками європейської культури, такими як Ромен Ролан, Гуґо фон Гофмансталь, Ріхард Штраус, Едвард Мунх, Томас Ґаррі Масарик та багато ін. І ті сім’ї тільки за своє українство пройшли крізь польські тюрми, німецькі концентраційні табори і врешті були тотально вимордовані більшовиками. І таких сімей – мільйони. То ж чи не мав рацію Степан Бандера, який героїчно боровся з ворогами своєї нації?

Намагаюся не зберігати в серці зла до народів, уряди яких знущалися над українцями. Маю багато знайомих серед різних національностей, з якими підтримую дружні стосунки. Адже навіть серед владних структур були представники, які допомагали жертвам тоталітаризму. (Достатньо сказати, що мене врятували від смерті в совєтському "раю" дві жінки: дружина російського письменника Ґорького — Катерина Пєшкова і вдова польського маршалка Ю. Пілсуцького. Неправдоподібно, але факт...). Колись моя Бабуня сказала:

—       Дуже хочу щоби більшовики зайняли Париж.

—       Чому, Бабуню?! — вигукнула я.

—       Бо, може, це вилікує від російського більшовизму Європу.

Боюсь — не вилікує! Адже не вилікувала радянська окупація   навіть

польських і німецьких дипломатів!

З повагою    

Лариса Крушельницька, Почесний Директор Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, др. історичних наук, професор, археолог.