Нарешті сталося - до нас везуть ярлик!

            Малоросія нарешті виправилася і таки бухнула на коліна з своїм одвічним "Не встанем, мамо, помрем, а не встанем!" Бо ж "чєрєвічкі" тра своїй Аксанє з Санкт-Петербургу привезти.

А, якщо всерйоз, то смішні демарші гасударєй расійскіх тільки утверджують, що попри всю недосконалість проукраїнської політики, як її розумів (і розуміє) та реалізовував (і обіцяє реалізовувати) президент Віктор Ющенко, він таки попав у десятку.

І то не тому, що його політика була якась особливо антиросійська, про що весь час торочить російське МЗС. Зовсім ні - Ющенко всіма силами пробував продемонструвати свою конструктивність. Головним його гріхом було те, що його політика була просто українською. Що несказанно бісило сусідських гасударєй. Очевидно вони ну ніяк не можуть сприйняти хоч якоїсь відмінності Малоросійської волості від всіх інших у їх віртуальному Гасударствє.

Саме вони, як не дивно, ще заживо вознесли президента Віктора Ющенка на п’єдестал, на якому вже стоять такі великі українські державці, як гетьман Іван Мазепа. Не думаю, що вони очікували такого результату. Але переконаний, що навіть у середньостроковій перспективі ми це побачимо.

Ненависть до Мазепи та Ющенка з боку правителів Росії була і є співрозмірною. Тоді, відштовхуючись від протилежного, і заслуга перед Україною, попри поразку обох, величезна.

Чи, маю надію, тимчасову поразку Ющенка, а точніше його політики. Не обов’язково він персонально може продовжувати українську справу. Зрештою, для Ющенка ця поразка може бути і певним початком. Якщо зробить висновки.

Водночас закликаю добре подумати і над тим, а чи така то вже й поразка? І не спішити капітулювати. Хоча бій програно, це ще зовсім не означає, що програна і війна. Боротьба за європейську та успішну Україну продовжується.

Але за умови, що відповідні висновки зробимо і всі ми.