Новий російський реваншизм

Будь-яка спроба українців, навіть на своїй території, хоча б подискутувати про імовірність та перспективи вступу до НАТО супроводжуються шабашами клевретів Росії симоненківців та вітренеківців. Причому навіть у Львові - оплоті підтримки НАТО. 17 червня знахабнілі «п'ята колона» спозаранку почала травити зацькованих послів країн-членів НАТО вже і у львівському «Гранд Готелі» та перед Львівським університетом, де проходила зустріч.

Можна тільки підозрювати, що чекатиме нас у грудні, коли знову йтиметься про ПДЧ - якнайгостріша парламентська криза, раптовий параліч влади (хоч він вже наявний), масові невдоволення населення з будь-яких приводів і т.д.

Про перспективи виведення російського Чорноморського флоту, судячи з висловлювань російської сторони, і мови не може бути. І у буквальному сенсі слова немає - росіяни просто не хочуть про це говорити. І гадають, що й не будуть. В разі чого - знову ж наглий «безпредел»: самовільне захоплення влади, повна ігнорація боягузливих можновладців з Києва.

Про святкування на нашій території побиття шведів та мазепинців і не нагадуватиму. Залишилося ще щоб митрополит Володимир ще раз викляв Мазепу по всіх храмах Московського патріархату - а ініціатори того напевно що є. Якщо потрібно - то вдарять хресними ходами різного роду кликуш.

Тобто навіть у своїй хаті хохлам спуску не давати - ось така установка сучасного російського підходу до України. Причому їм можна позаздрити - хлопці працюють насправді ефективно. Як то кажуть «встав - і одразу ж подумав, а що ще я не зробив для України?»

І у цьому сенсі кумедно виглядала ревність нашого Президента, який на Трійцю прибув до Києво-Печерської Лаври та, поки йшла служба, єдиний смиренно став на коліна. Ясно, що йому йшлося про християнське смирення. Однак мені пригадався бунтівний германський імператор, який так і не переміг у двобої Папу і мусів приповзти до його ніг у рубищі та зі шнурком каяття на шиї.

З чим пов'язана така гіперагресивність Росії? Чи тільки з ціною на газ та нафту, яка росте не по днях, а по годинах? Безсумнівно - це є основою російського реваншизму. Однак не тільки.

Росія боїться свого майбутнього. Видобуток газу не зростає. Утримати інфраструктуру у Сибірі все важче - просто бракує людей. А тут ще й Китай з мільйонами голодних очей. Вдають з себе партнерів, однак Китай вже давно не вважає Росію рівною собі та дивиться на неї як на мале пиво. Отож, робоча сила з України, як завжди, ой як потрібна. А для цього потрібно її якось з України вичавити. Тобто чим гірше в Україні - тим для Росії краще. Самі побіжать.

Про Іран, який чигає на ісламському нафтово-газовому «підбрюшші» теж варто згадати - це ще один «друг» режиму путіна-медвєдєва.

Разом з тим росіянам у переддень ще гострішої енергетичної кризи, яка охоплює вже весь світ, вдалося ефективно розколоти головного споживача своїх енергоресурсів - Європейський Союз. Частина країн, як-от Німеччина, була просто куплена через пріоритетний доступ до російського газу. Куплено було і її політичну верхівку - чого вартий один тільки колишній канцлер Гельмут Шрьодер, який підпрацьовує у філії російського «Газпрому»! Однак на досягнутому не зупиняються - купують й інших, обіцяючи прокласти нові газопроводи через Чорне море (та під дулами російського Чорноморського флоту) півднем Європи. На це вже клюнули і Сербія, і Греція, і Болгарія, і Угорщина, і Італія та Австрія.

Дійшло до того, що частина з них навіть на догоду Росії заблокували Україні доступ до Плану дій щодо вступу до НАТО у Бухаресті! По суті, частина ЄСівської дипломатії почала обслуговувати інтереси Росії. Гадаю, що так само вони ж заблокують надання ПДЧ і в грудні - інтереси ж та спонсори залишаються тими самими.

Обійденими залишилися тільки країни Балтії, Україна та Польща - тобто простір між Росією та Німеччиною. І це не може не насторожувати. Бо ж маємо вже досвід договору Молотова-Рібентропа, чи мирного договору у Рапалло, коли над головами цих країн вирішувалася їхня доля. Одразу чую сполошені голоси (особливо німецькі, росіянам наплювати) - як можна порівнювати. Ні, мої дорогі, - вже можна. Далі спати вже просто нікуди.

Спить тільки вражена безсиллям українська влада. Часу, коли прийдеться просто рятувати державу та людей, вже дуже мало і благодушити на кшталт гоголівського Манілова та розбудовувати шароварне козацтво як військову потугу часу майже немає.

Щоправда на інших ристалищах ця українська влада б'є всі рекорди ідіотизму та самопожирання. Складається враження, що єдиним лозунгом українських можновладців, які повністю відірвалися від народу та країни, став лозунг «Війни всіх проти всіх - Bellum omnia contra omnes». Головне у цій «політиці» піджерти Ющенка, вщент дискредитувати Тимошенко і ще раз виставити недолугим Януковича. Тільки лінивий не пробував би підімнути країну з таким безнадійним проводом. Що Росія, і не тільки вона, робить.

Україна є заручником цієї складної геополітичної нафтогазової партії. Що робити? Щонайперше, слід задуматись, а чи є кому що-небудь робити. Теперішній плюгавий та злодійкуватий український політичний клас всіх мастей не здатен приймати жодних державницьких рішень. Отож починати слід саме з нього.

Разом з тим створена така політична система, яка не дозволяє влити нового вина у старі міхи. Політичний провід може до безкінечності переобирати сам себе - списки депутатів і далі продаватимуться і купуватимуться. Звичайно, можна чекати, що все якось утрясеться - виставить свої претензії середній клас. Однак до того часу роса очі виїсть...

То що, знову повторювати 2004-й рік? Але які будуть наслідки? І чи піде ще раз народ на барикади? Сумнівно...

Тому нас чекатимуть непрості часи. І ще не відомо, якою вийде Україна з цієї смуги.

А на геополітичній шахівниці фігури вже розкладено. Потрібно працювати з тими, хто ще коливається. Бо з супротивниками працювати - даремна трата сил. Росія чи Німеччина мають свої чітко визначені інтереси і жодними вистоюваннями на колінах їх не розжалобиш.

США союзник, однак має свої клопоти, які з нашими проблемками неспівмірні.

Польща та Литва союзники, однак не занадто потужні. Хоча... Якщо разом з ними, то нас теж буде чимало.

Але є ще Швеція, Велика Британія, Нідерланди, Туреччина. Є велике поле для праці. Однак потрібно працювати, а не «тирити» все, що не так лежить.

Завершуючи: в Україні просто немає державників, як би патетично і безглуздо це не звучало.