Особливості національного алкоголізму

Знаю, що картина випиваючих дітей вже звична. Незвично те, на мою думку, як п’ють. Четверо: два хлопці і дві дівчини – спокійно, ніяких зайвих рухів, відкрили пляшку, розлили в пластикові стаканчики, за два заходи випили. Ніякої закуски, канапок, сала, ковбаси, цибулі. Просто фруктова вода – запили. Нічого, після цього драматичного не відбулось. Тобто не бігали по вагону,  не кричали. Спокійно, як і до того, грали в карти і «слухали музику» по мобільному телефону, курили в тамбурі. Ввічливо запитали, чи це вже Стрий. Чемні, виховані, слухняні діти, типові представники львівського середнього класу, якщо судити по дорогих телефонах, одягу і сумках. Мама, якій донька відповіла по телефону: «Я зараз не можу говорити», - відправила їх на відпочинок в Карпати. Спокійна: вони знають, що роблять, вони вже великі. Вони справді, вже «великі» і тому говорити їм щось, повчати – це вже марно.         

Діти, початківці, так не п’ють. І в цьому особливість національного алкоголізму наших днів. Так п’ють професіонали біля магазину, в під’їзді, на стадіоні, в парку, просто на автомобільній зупинці. Та де завгодно і коли завгодно. Кожен це бачив, і не раз. Спокійно, в спеку, мороз, відкрили – розлили – випили – розійшлись. Без пафосу і співів. Так алкоголь п’ють ті, хто звик. Чий організм вже адаптувався. Так само, як з курцями. Спочатку це бравура, бажання бути старшим, виділитись. Потім – тупа, банальна звичка, залежність. Вони не ходять на перерву, вони ходять на перекур.

Це так, як в бар під час обідньої перерви заходять чоловіки (останнім часом і жінки), мовчки кладуть гроші. «Пані Стефа» їх знає, розуміє і, напевно, співчуває. Вона їм наливає, вони випивають і йдуть. 

Роки, власне, останні роки, переходу на ринкову економіку, ознаменувалися вільним продажем алкоголю: не вкрали ж ці дітки цю горіляку. Забудьте про якісь там пиво в банках, чи «ром-колу», через які пройшли учні молодших класів, про «рейв» та інші енерготоніки, які регулярно п’ють інші школярики. У цих дітей є гроші на текілу, віскі, абсент, ром, джин, коньяк і так далі. Не обов’язково, що вони будуть це пити, але спробують.

Напевно, вони шукають сильних вражень, стараються заповнити духовну порожнечу. Так якось вчені це пояснюють, намагаються принаймні. Це заможні дітки, не діти вулиці, у них немає проблем – де їсти, спати, сховатись від холоду, просто вижити. Їм не треба думати про завтра. Вони клей не нюхають. Тут все складніше. Той факт, що національний алкоголізм стрімко молодіє, що гендерної нерівності тут і близько немає, - заслуга всіх і головно дорослих. Не діти створили в суспільстві якийсь героїчний міф про пиятику – синонім відваги, веселості й навіть чомусь здоров’я, яке нібито є в чарці. Вся наша п’янота, яку особливо помітно в День міста, під час якихось фестивалів, днів пива, квасу і вина по парках, під час халявних «сцен–виступів», після змагань, у вихідні – вся ця бикота, нічого поганого у своїй поведінці не бачить. Щодо менших, то це ще простіше. Якщо діти бачать, що щось таке напівзаборонене, так близько лежить, виникає спокуса спробувати. Гроші є. Навколо тільки й чути та видно рекламу.

Або треба заборонити продаж алкоголю -  щось на зразок Америки, де діє по-справжньому, вікова заборона, або підійти з іншого боку. Дітям не буде за що пити, наприклад. Або дуже дорого. Або у них не буде часу пити, настільки у них стане багатим і насиченим духовне життя (у що, якщо чесно, важко повірити). Або їм не захочеться пити, якщо їх сильно настрашити, як у випадку показу легенів курців. На деяких дітей (бувають випадки і з дорослими) це справляє сильне, незабутнє враження. Можна повернути трудові табори, коли часу немає цим займатись – потрібно працювати. Але теперішні студенти-платники це не ті, кого можна відправити в колгосп на помідори чи в Сургут бетон мішати.

Залишається сподівання, що все в комплексі плюс життєві обставини виведе дітей до світлих вершин капіталізму, подалі від алкогольного чаду. Ні, не всі відразу, але коли мама буде дзвонити, донька не буде тримати в руці стакан і говори: «Я зараз не можу».