Пересувна група львівської інтелігенції

 Кілька днів тому знову щось таке було. У той момент, коли та зустріч власне була у розпалі, глянула на Скайпі (хто на такі зустрічі не ходить, той знає, що це таке). І Той сидить  у Скайпі, і Та на роботі при комп’ютері, і Той, і Та...

 «Той» і «Та» -  не якісь там юні хакери чи узалежнені від компа підлітки. Один переклав масу книжок із польської і англійської, був редактором чи не єдиної колись справжньої львівської газети, головою львівського представництва дуже поважаної міжнародної організації. Шановна пані видала купу книжок про листівки, фото і фотографів Львова багатьма мовами, ще при компі були і відомий журналіст, і мистецтвознавчиня, і політолог, і менеджер. Задзвонила ще до кількох людей – усі на місці, працюють.

 Стало цікаво – а хто ж тоді на зустрічі пана Х із львівською інтелігенцією? Крім пана Х, звісно?

 Не хочу образити тих, хто ходить туди за покликом своїх переконань чи просто з ірраціональної любові до того чи іншого «лідера». Таких, по-перше, крайньо мало, а по-друге, їх туди не впускають і навіть не кличуть. Такі потрібні тільки у час вкидання бюлетенів до скриньок. Опісля – це набридливі мухи, яких слід відігнати до наступних виборів.

 То кого ж кличуть?

 Тих, хто точно заповнить залу. Хто буде таким собі наповнювачем. Незалежно від переконань. Є така стабільна група людей, яка чемно виконує цю роль. Причому як на зустрічі із Ющенком, так і на зустрічі із Януковичем – це приблизно одні і ті ж люди. Загадкова львівська інтелігенція, єдиною роллю якої зосталася  роль наповнювача залів при таких заходах.

 Зовсім не хочу образити саме їх. Цих людей принизили набагато більше самі організатори таких «партсобраній». Адже трактують їх як живий людський силікон для повноти картини в очах партійного боса. Організаторам байдуже, що думають ці люди. Босу байдуже, хто слухає його одкровення. Головне, щоб зала була повна і не було прикрих запитань. І щоб ідолу справно і вчасно поклонилися. Для цього пересувна група львівської інтелігенції надається якнайбільше.

 І десь  організатори мають рацію. Бо ніхто із тих, хто сидів у той час при комп’ютері, не пішов би на таку зустріч. Навіть за великі гроші. Навіть, якщо їх ніколи не назвуть львівською інтелігенцією. Часу шкода. Він набагато дорожчий.