Про партії, бджіл і трутнів

В Україні безліч партій. Яких тільки не надибаєш, навіть любителі пива та прихильники політики російського прем’єра організувалися в партії. Політологи, от хто ніколи не залишиться в Україні без роботи, пишуть товстелезні фоліанти, серйозно їх аналізують, класифікують, б’ються над їхніми ідеологічними платформами. Тільки практичного толку з тих досліджень мало. Бо навіть першокурсникові видно, що ідеологічними партіями в Україні є КПУ та ВО «Свобода», решта – більше нагадують ситуативні клуби за інтересами. Коли вигідно – об’єдналися, коли вже на квітці пилок обнесли – полетіли на більше перспективне поле, а ще краще оселитися на якійсь добрій пасіці, біля самісінького меду. І головне, ніхто їм того не має за зле. Головне вчасно вигукувати правильні ідеологічні гасла та прикриватися відомими історичними постатями. Що ж до ідеологій, то з комуністами все давно зрозуміло, з ВО «Свобода» стає все більше зрозуміло.

Часто доводиться чути від знайомих молодих політиків, що власне у цій безпринципності і полягає суть сучасної політики. Хто найбільш безпринципний, той і найуспішніший.  Молоді політики в нових партіях більше не присягають якимось ідеалам, вони постійно в пошуку нових комбінацій і все заради однієї мети – дорватися до розподілу матеріальних благ в державі, тобто до щільників з медом . Коли мета досягнута, вони тісним колом блокують підходи до «розподільника» і їх тут не розпізнати за партійними кольорами. Ситуативні компроміси і угоди біля нього не тривають довше миті: ціль ясна, мета зрозуміла.

Від Помаранчевої революції і до обрання нового президента України пройшло тільки п’ять років, але якими яскравими вони були, демонструючи нам безпринципність та корумпованість лідерів цього благородного руху. Ми мали можливість поспостерігати за еволюцією (а радше деградацією) лідерів однієї   революційної ГО, ми з огидою дивилися на постійні маневри «Нашої України» навколо тіла президента В.Ющенка. Мені особисто було відразливо чути дешеві дотепи від політика, який заявляв, що не залишиться в уряді В.Януковича, а потім його було не виперти з посади міністра внутрішніх справ. Цей перелік можна було б продовжувати до безконечності, але простіше буде сказати одним реченням: це люди без совісті і гонору, це класичні трутні. Ми чудово знаємо представників політичних блоків і партій в парламенті. Ми добре знаємо, хто стояв за колишніми кандидатами в президенти, ми б ніколи ні за одного з них не проголосували, якби мали  хоча б найменшу альтернативу. Насправді Україна не готова до виборів за партійними списками, бо при всьому партійному розмаїтті, у нас нема партій.

Що спонукало мене до написання цього блогу? Я завжди розглядаю якусь внутрішньо українську ситуацію в порівнянні з європейським досвідом. І кожного разу подібне порівняння виявляє якусь специфічну українську аномалію.  Так от, коли б у Європі якась із політичних партій-конкурентів вляпалася в подібну історію, як це сталося з ВО «Свобода» в особі  Ірини Фаріон у дитячому садочку, то інші партії негайно пошматували б свою конкурентку на дрібні шматки. Таких скандалів у Європі конкуренти очікують десятиліттями.  У Галицькому царстві (ні в якому разі не сплутати з королівством) все спокійно. І надалі депутати різних партій засідають по ресторанах, узгоджуючи свої далеко не партійні плани, вираховують свій відсоток від голосувань з майнових питань, завжди залишаючи при цьому для себе маленький плацдарм для відступу, щоб вчасно перелетіти на «перспективнішу» пасіку. Трутні обсіли в ратуші і в намісництві  щільники з медом, але от чому тільки бджоли не гудуть?