Свята наївність

Я знову про Януковича і Росію, точніше, про нашу нову владу і Росію. Так, знаючи, що в цьому напрямі не може бути жодних чудес і що впродовж наступних п’яти років на повну пару, вочевидь, буде розкручено маховик неоколонізації за повного потурання місцевої адміністрації, я шукаю якихось чудесних знамень: «А може, цього не станеться?!» Може, всі вони раптом стануть як не євроатлантистами, то бодай патріотами?

От, приміром, перед виборами всі лякали, мовляв, прийде Янукович і все та всіх здасть Росії, позакручує гайки, продасть трубу тощо. Але перші його дні при владі демонструють повну розгубленість. І в цьому наша надія: він ще не знає, що робити, і не знає, яким він хоче бути. В Москві він обіцяє російську другою державною. Повертається додому, і на врученні Шевченківських премій, цитуючи не кого-небудь, а великого українофіла Івана Буніна, заявляє: «В Україні буде розвиватись українська мова як єдина державна». А нам усім добре видно, що в новому гаранті Конституції, висловлюючись колись добре зрозумілою йому мовою, борються кілька психологічних крайнощів: як так по-хитрому все розрулити, щоб і «лохов кинуть», і щоб «за базар ответить», і щоб за все це потім перед пацанами не було «западло».

Тобто, яким чином стати президентом всієї України, будучи при цьому «своим парнем» у Кремлі з перспективою євроінтеграції і на тлі тотальної боротьби з корупцією та розгулом демократії. А ще бажано, щоб російська мова стала другою державною і, водночас, щоб єдиною державною залишалась українська. Щиро кажучи, я не заздрю Віктору Федоровичу, оскільки одночасне дотримання всіх трьох принципів – «лохов кинуть», «за базар ответить» і «щоб не западло» – просто паралізує його. Причому ці відповідальні інстанції існують у трьох різних формах. За лохів можна тримати як свій народ, так і брюссельських бюрократів чи кремлівських правителів. Так само необхідно перед кожним із них «отвечать за базар». І так само в кожній конкретній ситуації Вікторові Федоровичу має бути не «западло».  Плюс до всього того жаху – економічна криза й загроза непопулярних реформ, про які так часто останнім часом говорить Сергій Тігіпко.

Все це скидається на чистої води циркову еквілібристику. Але який із Віктора Федоровича еквілібрист? Він і слова такого вимовити не зможе, а тут доведеться працювати на цій посаді протягом довгих п’яти років! А при цьому ще зберегти психічне здоров’я, добре ім’я і надії на другий термін.

Інакше кажучи, в тій чи іншій формі Янукович приречений на стару, як світ, хохляцьку багатовекторність. Але це буде не легкокриле «і нашим, і вашим» Кравчука з його ходінням між крапель або кучмівська система стримувань і противаг. Слова і дії Януковича завжди нагадуватимуть танці корови на льоду. Чи радісно нам буде протягом п’яти років спостерігати за цими танцями? Ні, не радісно. Як не радісно, наприклад, дивитись на відверте приниження у Кремлі, де треба було зв’язати докупи кілька слів, виглядати тріумфатором, стати «своїм» і спробувати домовитись за газ. Перша думка (вона ж зловтіха): «Ну, так тобі і треба!». Друга думка (вона ж сором): «Боже, це ж наш президент!». Третя думка (вона ж розум): «Чи можливо якось по-іншому?».

В мене є підозра, що проект «інший Янукович» уже виношується у політологічних лабораторіях України. Януковича конче треба хоч якось українізувати. І ось уже до амбітного проекту підключили старих бійців невидимого фронту. Наприклад, Івана Драча, котрий ще півтора місяці тому закликав голосувати за Тимошенко, а сьогодні вже шукає точки дотику з новою владою. «Вчора я сидів біля Віктора Федоровича на концерті. Він мені сказав дивну, але цікаву для мене фразу зі святою наївністю: я вперше на такому концерті, в розумінні, що на Шевченківському… Для нього це не байдужий світ, він сам, я знаю, співає і сам пише вірші», – зізнається автор «Чорнобильської мадонни».

І нічого дивного, кричущого або фантастичного у словах класика начебто немає. Звичайна хохляцька багатовекторність – глибоко українське й цілком виправдане бажання завжди опинятись у потрібному місці в потрібний час. Однак, існує дуже велика спокуса в майбутньому використати ці слова в якості політичного тренду. «Свята наївність» як форма багатовекторності Віктора Януковича. Чому б ні? Невже це найгірше, що могло статися з нами?