Табачнік як технологія

Про хитру технологію «випускання пари» вже писалось останніми днями неодноразово. Головна думка критиків протесту зводиться до того, що нам підкинули дрібну рибку, тоді як великі й агресивні піраньї та акули тим часом тихцем пошматують і роздерибанять усе, що залишилось у нас непошматованого і нероздерибаненого за довгі роки кучмівської «стабільності» та ющенківсько-тимошенківської «анархії». Це все, звичайно, вірно. Але не це є головною загрозою.

Гадаю, слід усім з «протестного» боку усвідомити одну просту й важливу річ. Виступаючи проти Табачніка, ми таким чином не лише дружно ковтаємо політтехнологічну наживку, а й – що найважливіше – вдаємось до цілком неприйнятної дії. Ми фактично приймаємо цю владу як даність. Так, існує суто юридична легітимність цієї влади, згідно з якою всі, хто не вибирав і не голосував за Януковича, змушені були її терпіти. Як щось небажане, тимчасове і перехідне. Як реальний наслідок недорозвиненої демократії. Як повний провал політики Ющенка і Тимошенко. Як цілком закономірний механізм історії, коли після революції завжди настає контрреволюція і реакція.

Ступінь суспільної лояльності мав би бути, на мою думку, мінімальним. Мовляв, ми приймаємо цю владу в нинішньому форматі, лише усвідомлюючи її як політичне збочення і примху історії.

Нинішні ж протести дають підстави для того, що насправді нас начебто усе влаштовує в цій владі, крім одного Табачніка. Зрозуміло, що кожна історична аналогія кульгає на неточність і умовність, але десь так само абсурдно виглядали би протести прогресивної частини німецького суспільства, якби раптом вони так само зреагували на призначення Йозефа Ґеббельса райхсміністром народної просвіти і пропаганди в уряді Гітлера. Останній, до речі, прийшов до влади цілком демократичним шляхом. А так виходить, що ми немовби очікуємо манни небесної від цієї тимчасової адміністрації, в якій кожен фігурант позначений якоюсь невитравною родовою плямою, а всі разом є виплодом кучмістської епохи.

Не забагато їм честі? Ми ж своїми антитабачниківськими діями немовби кажемо: «Принципово нас не влаштовує лише Табачник, а поза ним – більше ніхто. Тому працюйте спокійно, хлопці, ви загалом нормальні й цілком нас влаштовуєте. Однак, є серед вас одна людина, яка самим фактом свого існування принижує нашу гідність і наші вартості. І бажано, щоб на таці винесли його голову». Але хіба це так?

Прийшла така влада. Так, вона цілковито неприйнятна. Так, вона українофобська. Так, вона цинічна. Так, там немає з ким розмовляти. Їх не можна ні про що просити. Треба навчитись жити без держави і всупереч їй. Треба жити своїм життям і відстоювати свої «останні території». Втім, так само, як ми їх відстоювали в часи помаранчевих урядів і каденції Ющенка. Адже слід пам’ятати, що й «їхня» держава була зовсім неприхильною до громадянського суспільства. Згадаймо бодай горезвісний НЕК, який розвинув небачену активність саме за урядування Тимошенко.

Треба прийняти за основу, що будь-яка українська влада, склеєна з кучмістського чиновничого матеріалу, – від лукавого. Тому нам нічого не залишається, крім тотального протесту, але це мусить бути протест не безглуздий. Бо якщо український народ вибрав антиукраїнську владу, то ця влада має право призначати міністрів-антиукранців. Чи, може, ми чекали, що Янукович з Азаровим спеціально для наших потреб залишать на посаді реформатора Івана Вакарчука? Чи, може, ми взагалі чекали від цих людей якихось чудес? Натомість зараз ми цими протестами просто даруємо суспільну легітимність – Януковичу, який прийшов до влади за допомогою лише третини голосів українських виборців, і уряду Азарова, який став прем’єром лише внаслідок антиконституційного шахер-махеру зі зміною регламенту Верховної Ради.

В таких умовах громадянське суспільство має всі шанси загартуватись – безумовно. Тому у своїх протестах не варто обмежуватись Табачніком, який ще зовсім нічого не зробив на своїй посаді. Втім, як поки що кожен із міністрів уряду Азарова. Треба бути пильними, адже від часів Ґеббельса, який казав «Ми прагнемо не правди, а ефекту», в прийомах маніпуляторів і технологів майже нічого не змінилось.