Тенденції переформатування політичної карти України у 2010 році та вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на ці процеси. Галицький аспект.

Євген Жеребецький

Смерть класичної геополітики

Перш, ніж приступити до глобального геополітичного аналізу змін, що відбулися у світі, і їх впливу на карколомну зміну політичного ландшафту України, ми маємо визначитися з певними засадами чи принципами здійснення такого аналізу. А саме:

1. Аналізуючи існуючі геополітичні тренди, потрібно намагатись досягнути такого ставлення до об’єктів аналізу, який передбачає максимальну відстороненість, емоційну нейтральність щодо об’єктів дослідження. Я рішуче відкидаю звинувачення в упередженому ставленні до будь-якого з об’єктів дослідження (державних утворень, фізичних чи юридичних осіб), за винятком одного: нашої держави. Я вважаю, що служіння державі – це і є Найвищий обов’язок і завдання всякого політика і простого громадянина.

2. Потрібно пам'ятати, кожна країна має свій Донбас. В одних випадках Донбас має чітко визначені географічні межі на земній поверхні, в інших – межі Донбасу мають віртуальний характер і він є у людських душах. Представник першого типу – Янукович, другого – Барак Обама.

3. Варто звернути увагу на те, що більшість українських аналітиків сприймають світову (глобальну) політику, як давньоєгипетські раби: виходить фараон (президент США, Росії, Франції, канцлер Німеччини), втілення Бога на землі, і виголошує єдино правильне рішення, незворотне і найкраще з кращих, і наймудріше з наймудріших рішень. І далі українські аналітики починають пояснювати (а частіше виправдовувати) рішення бога і будувати моделі, як нам тепер жити. Про критичний аналіз, або Боже борони – неприйняття рішення бога – мови немає: бог може не дати кредиту (страх наших державних мужів) або грант (це вже острахи наших аналітиків). Натомість завдання аналітика (за умови, що він чесний аналітик і служить своїй Батьківщині) адекватно оцінювати тенденції і події, виходячи з інтересів своєї держави, а не позичальника чи грантодавця.

Типовим прикладом поганого аналізу і поганої та цинічної політики, яка шкодить і США, і світу стали американські вибори і Обама. З приходом до влади цього Вашингтонського комсомольця геть усе полетіло шкереберть. Якщо до цього часу американці були поганим поліцейським, то тепер усі стали перед фактом, що поліцейського взагалі не буде, а геополітичні схеми і пріоритети, які декілька поколінь американських політиків будували у світі, одним махом розмазав цей афроамериканець. Не кажучи про те, що це погано скінчиться для Америки, вже погано діється в Европі, а далі буде ще гірше в Ізраїлі, Афганістані та Ірані.

А що було б, якби переміг Мак Кейн, а не їхні хлопці з американського Донбасу? Чи посмів би Путін напасти на Грузію?

Однак, повернімося до України. У 2004 році, після Помаранчевої революції, склалась ситуація, коли баланс зовнішніх загроз і позитивних факторів уперше за останні 250-300 років склався на користь України: після Майдану нам не загрожувала масштабна зовнішня інвазія з переляканого Північного Сходу. Незважаючи на явну очевидність цього факту, ані президент Віктор Ющенко, ані т.зв. помаранчева політична „еліта” так і не усвідомила цього факту і продовжила будувати свої стосунки із зовнішнім світом і всередині країни за моделями, запровадженими ще Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою.

Важко собі уявити, але в країні із майже 50 мільйонним населенням лише декілька десятків людей усвідомлювали, що після виборів і мирної революції 2004 року, Україна перейшла із класу об’єктів історії в розряд суб’єктів: у нас не було тоді ані сил, ані засобів для масштабної геополітичної гри, однак ми мали на своєму боці симпатію і співчуття усього світу. А переляк Кремля створив достатній потенціал для того, щоб різко змінити свій геополітичний статус, підняти рівень безпеки, вступивши в НАТО, та істотно зблизитись з ЕС. А після того перейти до реалізації активної регіональної політики в межах свого географічного ареалу. Для цього потрібна була лише полі