Як німець покаже-2

На жаль, на відміну від першого випадку мені не пощастило стати ні безпосередньо причетним до події, ні навіть її спостерігачем. Про екстраординарний випадок (хоча можливо таким він є лише для нас, а насправді таке там стається ледь не щодня), який трапився в поліції, розповіла мені його безпосередня учасниця, умовно назвемо її «Оксаною».

Так от, Оксана тоді навчалася на юридичному факультеті в університеті того ж мегаполісу й саме шукала собі місця для літньої практики, котра б відповідала її фаху. І тут їй стало в пригоді те, що паралельно вона закінчила курси німецько-українських і українсько-німецьких перекладачів та отримала відповідну ліцензію. Саме останнє й зацікавило її несподіваних «практикодавців», котрими виявилися місцеві поліціянти, що розслідували справу про торговців живим крамом, привезеним до Німеччини з теренів колишнього СРСР.

Правоохоронці нарешті знайшли інсайдера, готового дати важливі свідчення в справі. Оскільки цей свідок виявився повією з України, котра ні бе, ні ме по-німецьки, то довелося шукати перекладача, котрий би при нагоді знався на юридичних тонкощах.

Таким чином Оксана здобула собі практику, а німецька поліція – корисного помічника. Принаймні так всім здавалося, допоки під час допиту не вилізла одна серйозна правова колізія. З’ясувало, що свідок-повія не знає не лише німецької, але й української мови.

Оксана, звичайно ж, чудово розмовляла і російською, але,  знаючи карно-процесуальний кодекс ФРН, вона зразу ж зрозуміла, що добрий адвокат зможе на суді розвалити цю справу, як карткову хатинку. Адже свідок дає свідчення російською мовою, ліцензії на переклад якою в перекладачки не було.

- Пане лейтенанте, – звернулася Оксана до слідчого, – складається прикра ситуація: вона говорить російською.

- Ну, то в чому проблема? – здивувався поліціянт, – скажіть їй, хай говорить по-українськи!

- Але вона не вміє…

Лейтенант на мить замовк, ще раз переглянув паспорт свідка. «Громадянка України» – все в порядку.

-  А що у Вашій країні є кілька державних мов?

-  Та ні, лише українська.

-  Вона є обов’язковою для вживання?

-  Та, ніби, так.

-  То поясніть їй, що вона повинна давати свідчення українською.

-  Пояснювала вже…

Тут вже сам офіцер не стримався, повернувся обличчям до повії й, виразно карбуючи склади, промовив: «У-кра-і-ніш!»

До повії нарешті дійшло, що тут їй – не Україна, й у ліберальні мовні ігри з нею ніхто вже бавунькатися не збирається. Довелося відновлювати в пам’яті ті кілька непрогуляних уроків української мови, згадувати, слова, які колись казала їй бабуся, які чула з нечисленних україномовних програм на телебаченні. Врешті-решт справа з горем навпіл зрушила з мертвої точки.

Так завдяки вмінню німців спонукати українців до вживання рідної мови було знешкоджено міжнародну злочинну мережу. І як тут не згадати пророчі слова Миколи Хвильового про повій, котрі заговорять українською мовою.