Янукович як Путін

Rz: В інтерв’ю для преси в Києві Ви сказали, що Крим і Донбас могли б відокремитися від України.
Юрій Андрухович: Я не змінив думки. Я не говорив, що вони мусять відокремитися. Зазначив, що варто було б обміркувати такий варіант. Це ідея, як несподівано легко та цивілізовано розв’язати проблему, яка заважає українцям бути собою, блокує напрям, у якому повинна прямувати держава. 20 безплідних років (від здобуття незалежності – ред.) позаду. Україна якою була, такою й залишилася. Такий стан справ – це зле, він деморалізує.

Але ж українці бояться поділів.
Я висловив дуже непопулярну думку, яка спровокувала величезний резонанс у суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці опираються багатьом речам, хоч би й вступу України в НАТО. Я підтримую членство країни в Альянсі і дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями.

Чи не буде так, що відокремляться Івано-Франківськ і Львів, а не Крим і Донбас?
Захід України не відокремиться. Його сенсом існування є створення великої України. Для українців на заході держави існування України без столиці в Києві є абсурдом. Київ також не відокремиться.

Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича Ви сказали, що Україну "зайняли окупанти".
Це не тільки мій вислів. Багато людей в Україні такої думки. Про це кажуть написи на парканах в Івано-Франківську: "Скажи «ні» внутрішній окупації".

Чи не побоюєтеся Ви, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура?
Надто пізно для цих побоювань. Ми маємо справу з реальністю. І це процес, що відбувається не тільки за Януковича. Він сягає другої половини XX ст. і початку XXI ст. Лише за президентства Віктора Ющенка впродовж п’яти років вживали якихось заходів для порятунку української мови.

Що Ви думаєте про Януковича? Ви поділяєте думку, що він є маріонеткою Москви?
Певною мірою так, але це складніша справа. Якщо не маріонеткою, то, без сумніву, послідовником, своєрідним епігоном Москви. Для Януковича ідеалом є система, яку створив у Росії Владімір Путін. Ми наближаємося до неї семимильними кроками.

Вас непокоять швидкі кроки України в напрямку Росії?
Це риторичне запитання. Звісно, що турбують. Кожен з таких кроків роблять, неначе не озираючись. Ці кроки спрямовують українську державність у глухий кут. Я, наприклад, ніколи не думав, що в моїй душі народяться майже терористичні потяги. Що мені снитиметься, що я маю застрелити Януковича. Проте був період, коли в мене були такі сни. Але ж мирно налаштована людина і не ставлю насильство понад усіма іншими способами ведення боротьби.

Чи можливе повернення до влади лідерів помаранчевої революції?
Я не вірю в це. Під великим знаком питання є політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, який узагалі не має політичного майбутнього. Мабуть, він і не хоче цього. Місце лідерів Майдану Незалежності (де в Києві 2004 р. відбувалася помаранчева революція – прим. ред.) у першій лаві політиків займуть інші. Було б добре, якби так сталося. Проте варто зберегти помаранчевий колір. Ідея помаранчевої революції важлива і правильна. Це те, чого Україна потребує. Помаранчевий колір скомпрометували ті, хто знаходився на першому плані і під прапорами революції. Але це не вина символіки й тогочасної ідеї.

Українці не втратили віри в ідеали революції?
Люди, особливо українці, як пластилін. Втрачають віру і швидко здобувають її. Почекайте до осені. Ми побачимо, як мої співвітчизники сприймуть підвищення цін на газ, як студенти відреагують на репресії, зокрема на відрахування з університетів. На людей треба тиснути, тоді вони знову стають людьми.

Чи пам’ятають українці про роль Польщі в помаранчевій революції?
Так. Цих подій не можна забути, не можна їх викреслити з пам’яті.

Польщу й Україну ділить справа Української Повстанської Армії та Організації Українських Націоналістів. Чи є щось, що об’єднує наші країни?
Наразі нас об’єднує організація чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Проте я сподіваюся, що Україну позбавлять права на його проведення. Інакше ми зазнаємо ганьби. Буде краще, якщо Євро-2012 у нас відберуть. Щодо глибших справ, нас об’єднує те, що Польща й Україна – це держави Центральної Європи. Зважаючи на історію, культуру і політику, ми приречені на співпрацю. Те, що польське керівництво по-своєму відійшло від цієї формули, а українське – по-своєму, не означає, що в майбутньому не буде кращого керівництва, принаймні в одній з країн. Я переконаний, що у відносинах із Польщею ще не все скінчено.

Під час п’ятничного концерту з нагоди 66-ї річниці Варшавського повстання Ви декламували власний вірш про поляків і їх ставлення до боротьби. Як Ви відреагували на запрошення до участі в цьому заході?
Я був заскочений. Можливо, причиною запрошення була моя кількалітня співпраця з польськими музикантами, зокрема, Міколаєм Тшаскою і вроцлавською групою Karbido. Певний час я вагався. Коли мені запропонували конкретну композицію, написану Девідом Боуї (композиція "Варшава" з’явилася 1977 року, коли Боуї відвідав Польщу дорогою з СРСР до Англії – ред.), я був спочатку шокований, але пізніше погодився. Композиція Боуї не має слів, він наспівує мелодію. Написання до неї тексту і виступ були для мене подвійним викликом.

Розмовляла: Тетяна Серветник
Автор: Юрій Андрухович
Назва оригіналу: Janukowycz jak Putin
Джерело: Rzeczpospolita, 01.08.2010
Зреферував: Омелян Радимський