Янукович=НАТО!

Тобто як і в злощасному совку українцям доведеться тремтіти  перед окупантом. Якщо перемога Ющенка 2004-го року була опором  загрозі втрати  державності, то цей опір ще був і боротьбою  за  демократію і національну ідентичність.  Нинішня виборча кампанія може носила менше загрозливих декларацій, і тому  частина виборців просто дистанціювалася і збайдужіла до цих загроз. Адже з обох сторін, тобто з боку як фіналістів так, і наступних за фіналістами учасників перегонів все ж відчувалася певна фальш і переексплуатованість деяких тем. Мови, НАТО, ЄЕП, євроінтеграції. До того ж депресивна дія економічної кризи часом виключала в людях раціональне начало. Але тепер, коли підрахували і просльозилися – виявилося, що зміни сталися хіба що в пропорціях, але не в почутті несправедливості, обману, вкраденої перемоги, якщо хочете. Згадаймо 2005-й рік, коли півкраїни раділо й тішилося сподіванням, а решта півкраїни депресувало від відчуття вкраденої перемоги. Тоді м’якість Президента Ющенка очевидно дещо пригасила всю цю гіркоту. Плюс ще універсали з їхньою зворотною гіркотою.

Зараз же відчуття ті, але пропорції інші. Якщо третина країни  балдіє від реваншу за  Майдан, одній третині все просто остогидло, то ще одна третина навряд чи стримає себе від поведінки, схожої за мотивацією на поведінку зїздунів Сіверськодонецька зразка 2005 року. Ну не будуть українці другим сортом у реваншованих  совків. Це якщо грубо і схематично подавати цю картину. Висмикнувши федералізаційну чеку в 2005 році регіонали зараз отримали змогу не просто залагодити власну антидержавну поведінку у постмайданний час, а  й запропонувати власну технологію такого замирення. А технологія замирення дуже проста – для того, щоб інші 2/3 України визнали Януковича президентом всієї України треба хоча б зробити союзником  Віктора Федоровича іншу, небайдужу частину України. Прихильників входження в НАТО в Україні на сьогоднішній день приблизно така ж кількість як і прихильників Януковича. Виходить, що, оголосивши про  активне зближення з НАТО й водночас змусивши бути терпимими своїх прихильників, Віктор Федорович і насправді зможе здобути в коло своїх, якщо не попутників, то потенційних партнерів   виборців саме Юлії Тимошенко - мешканців Центру і Заходу. Тим більше що членство в НАТО якраз і буде гарантією незвортності демократичних процесів в Україні. Борючись за незворотність демократії Янукович забезпечить також і права тієї денаціоналізованої совком меншини, котра  не в стані  прийняти українські цінності як синонімічні цінностям демократичним. Виборець Януковича зможе перетерпіти такий доволі емоційно збурливий жест, заради перспективи і стабільності його влади, і цим просто зробить терпимішим до персони Віктора Федоровича  стабільного антиянуковицького виборця.

На перший погляд цей сценарій виглядає доволі парадоксально, але бульбашки з шампанського перемоги швидко вивітряться, а життя дуже швидко перетворить шампанське в ординарний зброджений виноградний сік буденщини. Свята – це лише нечасті проміжні фініші, і якщо буденне життя влаштоване недолуго, то свята дуже швидко перетворюються в поминки. Поминки за перемогою, котра може так і не стати перемогою. І кожен день мовчання на адресу тих 2/3, котрим радіти ні з чого, прирікає цю «нібитоперемогу», в реальну поразку. Вітання з перемогою ще летять і лунають а початок поразки означитися не забариться.