Американські міфи. Українська діаспора

За даними Українського Віртуального порталу у США живе 1 857 000 українських американців. Перші українці з'явились на території сучасної Америки ще у 17-18 століттях. Українську громаду Америки творили 4 хвилі еміграції - від 1861 року - до початку 80 років 20 століття. «Четверта хвиля» - здебільшого економічна еміграція, а не політична, як третя, яка була після Другої світової війни. Тому вся її активність зводиться до того, як вижити, заробити, допомогти рідним, а не до того, як бути активними у політичному і громадському житті української діаспори.

В усі часи українці об'єднувалися на чужій землі навколо церкви, творили свої організації, пресу, школи. Серед поважних організацій США - «Український конгресовий комітет», «Український Народний Союз Америки», «Вашингтонська група», українські дослідницькі центри Гарвардського, Колумбійського та Іллінойського університетів, НТШ, УВАН (Українська Вільна Академія Наук).

Відомі американські українці

Багато українців Америки стали шанованими і знаними людьми не тільки у США, а й за межами держави.  Серед них, Михайло Яремович -  колишній заступник міністра оборони США, перший голова компанії «Інтелсат» - Йосип Харик, винахідник світлодіодів Нік Голиняк. Серед сучасних успішних українців Америки - федеральний суддя Богдан Футей, банкір Юліан Куляс, академік Леонід Рудницький, Олександр Воскобойник з Penn state University (університет штату Пенсільванія), який започаткував систему наукових обмінів; Юрій Чопівський, який оплачував утримання будинку для українського посольства в Америці упродовж півтора року, бо у перші роки незалежності держава не мала на це коштів. Серед активних діячів у міжнародній сфері відомими є Надя Дюк та Марта Коломиєць. В Україні знають американських бізнесвумен Марту Федорів, Марійку Гельбік.

Українські медіа

Українська преса США переживає не найкращі часи. Тиражі газет «Свобода», «Америка», «Way», «Ukrainian Weekly», «Час і події» постійно скорочуються.

Україномовний контент Інтернету представлений пoрталом «Брама», сайтами  фірми «Міст», «Товариства українських інженерів Америки», «Товариства українців Техасу», «Українського культурного центру Лос-Анджелесу», «Українського товариства нумізматів та філателістів», «Товариства студентів-українців Колумбійського університету», Інтернет-виданням українців Америки «Нова хвиля».

Новітні заробітчани

Точної кількості нинішніх українських заробітчан в Америці ніхто не знає, бо частина з них перебуває в країні нелегально. Відомо лише, що протягом кожного року приблизно 50 000 українців отримують візи до США. Яка частина з них залишитися працювати, невідомо. Офіційно отримати робочу візу категорії H1B дуже непросто. В Україні діють багато комерційних організацій, які паразитують на бажанні людей виїхати за кордон і заробити трохи грошей. Мій родич постраждав від подібного посередника. У київському офісі з нього «здерли» 500 доларів. За ці кошти дали запрошення від якогось нью-йоркського пана на ймення Савелій. Проінструктували, що у посольстві Петро повинен впевнено себе поводити. Щоб рівень знайомства з Савелієм виглядав правдоподібнішим, Петрові порадили запам'ятати, що у Савелія є улюблений пес Макс, який любить їсти гречану кашу. Все це виглядало як інструктаж розвідника, якого мають закинути у ворожий тил. Посольство, як і можна було прогнозувати, у наданні візи йому відмовило. Грошей, звичайно, ніхто не повернув. Відповідь була приблизно такою: «Ми своє зробили, на рішення посольства вплинути не можемо». Але і це ще не найгірший трафунок. Доводилося чути розповіді, як деякі земляки-закарпатці позичають чималі кошти, щоб спробувати заокеанського щастя через Мексику. Зайве говорити, що такі авантюри не завжди успішно закінчуються. Не можу собі навіть уявити, скільки років потрібно працювати і яку роботу виконувати, щоб спочатку віддати борг, а потім щось заробити для себе.

Емігрантське життя

Українці у США американізуються не однаково швидко. Усе залежить від характеру, поглядів на життя тощо. Найкращий приклад українки з хрестоматійними проявами людяності і відкритості я побачив в особі скромної пані з Тернополя. На другий чи третій день мого приїзду до Вашингтону вона  постукала до нашого помешкання і сказала: «Я чула, що тут приїхали нові люди з України. Я вже скоро повертаюся в Україну, то давайте, я вам трохи допоможу, поки я тут». Далі, чи не щодня вона приносила від своїх вже дорослих онучок якісь іграшки моїм дітям, показувала дружині, як діставатися до дешевших крамниць, радила де і що купляти, запрошувала на прогулянки і в гості. Натомість молода колега, з якою ми колись разом працювали в Києві, особливих сентиментів і бажання контактувати не проявляла. Мабуть, далася взнаки ментальна окремішність українців та те, що вона замужем за американцем. Натомість у супермаркеті росіянка з Литви, почувши українську мову, підійшла познайомитися, представила нас своєму чоловікові-італійцю, а ще через кілька хвилин запросила до себе в гості на день народження. Досить незвичний, як для мене, приклад відкритості, наївності, щирості і ностальгії за чимось, що хоча б опосередковано нагадує про колишню Батьківщину. Інша колишня співвітчизниця з Ужгорода, у спробах виглядати справжньою американкою, при кожній зустрічі, з потребою і без, постійно повторювала: «Час - це гроші».

Українців, які тимчасово або постійно проживають в Америці, можна умовно поділити на певні категорії. Ті, що народилися в Америці і є громадянами країни; ті, що приїхали вчитися або легально працювати; ті, хто одружився або виграв «зелену карту». Ну і, нарешті, нелегальні заробітчани.

Звичайно, найкраще себе почувають українці-громадяни Америки, особливо ті, які тут народились. Непогано маються і ті, хто легально працює і вчиться. Наприклад, працівники посольства і консульств України у США. Знаю успішного молодого львів'янина, який працює у представництві Світового банку у Вашингтоні. Моя студентка, яка виїхала до США за програмою Au-Pair, також досить успішно адаптувалася і цього літа вступатиме до коледжу. На позачергових виборах до парламенту ми з дружиною голосували у Посольстві України у США (у Вашингтоні). То там зустріли багатьох цікавих людей і переконалися,  що не тільки професори з України в Америці непогано живуть. Молода сім'я з Франківщини, яка виїхала через певні релігійні канали, попрацювавши п'ять років на будові, вже підшуковує - де би купити будинок.

Найважче живеться заробітчанам-нелегалам. Моя знайома з Ужгорода розповідала, що в Нью-Йорку вона живе в одному помешканні з чужими чоловіками, щоб було дешевше. Уночі вони йдуть на роботу, а вона ночує, а вдень - навпаки. Дозволу на працю не має, термін дії візи закінчився, тому коли потрапила в аварію, своє стареньке авто кинула на вулиці і втекла. Інший земляк розповідав, що спав у пекарні, де працював. Жінка з Росії поневірялася ще гірше - ночувала у громадському туалеті. Щоб отримати на це дозвіл, прибирала замість латиноамериканки, яка тим туалетом опікувалася. Та все ж люди дають собі раду. Крок за кроком здобувають добробут, деякі потрохи інтегруються до американського суспільства.

Українці в Америці живуть повсюдно. Традиційно великим і потужними є громади у Нью-Йорку, Баффало, Лос-Анджелесі, Клівленді, Пітсбурзі, Детройті, Чикаго, Філадельфії.

Фото з сайтів http://www.hist.msu.ru/, festival.1september.ru