Антикризовий стриптиз

Як то поєднується зі стриптизом – я так і не осягнув (може малося на увазі «інтегрований» чи «інтеграційний» – той, що пов’язаний з інтеграцією, об’єднанням частин у ціле?). Але, певно, мали творці вистави щось на думці, коли саме так-от визначили жанр. Тому дамо спокій інтегралам і зосередимося власне на стриптизі (воно таки цікавіше!).

Отож, справи такі: сталевари після закриття заводу опиняються на задвірках життя з супровідним букетом проблем - безгрошів'я, конфлікти з дружинами, дітьми, безперспективне майбутнє. Проте раптова божевільна, здавалося б, ідея, що після  гастролей заїжджого стрип-колективу, стріляє у голову одного з них - влаштувати власне стриптиз-шоу - перевертає життя колишніх металургів. Зневірені чоловіки отримують мету у житті, стимул працювати над собою, спільну об'єднувальну справу і «дружнє плече», а отже - сяку-таку, та все ж надію.

Ситуації п'єси безвідмовно смішні і «самогральні» -  неможливо без сміху дивитися, як прості трударі під керівництвом досвідченої танцівниці Гленди намагаються граційно і спокусливо роздягнутися, не втрачаючи (наскільки можливо) при цьому гідності. Так, вони неоковирні, так, навряд чи колись перетворяться хоча б на приблизну подобу аполонів, проте інколи важливо не те, як ти зробиш справу, а те, що ти її таки зробиш. Важливо наважитися на «Вчинок».

«Якщо ми не будемо всміхатися, наші діти не зможуть зігрітися теплом наших усмішок, - переконує Гленда одного з персонажів. - А якщо перестанеш киснути, то допоможеш своїм друзям побачити світло у кінці тунелю».

Попри всякі сумніви - піти до кінця, не зламатись, а до останнього пробувати переламати обставини, не боятися змінювати життя у будь-якому віці - і отримати перемогу (принаймні над собою).

Цю дивовижно актуальну на наш час п'єсу «Ladie's Night» написано 1987 року. Вона стала особливо популярною після душевної британської екранізації «Чоловічий стриптиз» 1997 р. (Оскар за найкращий іноземний фільм). У 2001-му п'єсу нагородили у Франції премією «Мольєр» як найкращу комедію, а з розгортанням економічної кризи цей витвір отримав нове дихання - і хвиля його постановок накрила театри світу. Прем'єри «Ladie's Night» відбулися нещодавно у Києві та Одесі. І от, хвилю зловив наш театр «Воскресіння», де за режисуру взялась з. а. України Алла Федоришина - кому, як не жінці, спеціалізуватися на постановці чоловічого стриптизу.

Початок вистави заповідає на «дрімучу» гостросоціальну драму типу горьківського «На дне»: навколо пластмасові ящики з-під пляшок, сміттєвий контейнер, бомжуватого вигляду герої волочать чорні поліетиленові сміттєві мішки. На щастя, у ході дії виявляється, що не все так погано - герої, хоч і лузери, але не жебраки, до того ж, мають почуття гумору. Діалог розгортається дотепно та динамічно, і, відповідно, з грайливою легкістю ведуть його актори - ця випрацювана легкість тішить не менше за дотепність діалогів. Після антракту, на жаль, дія дещо розповзається, діалоги провисають, але то дурниці - публіка вже заведена, налаштована на відповідну хвилю і сприймає все на «ура». Перша проба стриптизу перед Берні змушує сміятися до сліз, але ловиш себе на думці - нормальні притомні чоловіки не одягнули б на себе таких відверто комічних костюмів (як Норман і Веслі), а швидше намагались би виглядати щонайпрезентабельніше, та й навряд чи вилазили б на коліна іншим чоловікам (як Кевін). Тому намагання розсмішити за будь-яку ціну мети, безумовно, досягає, але руйнує логіку образів і надає цій сцені відтінок шкільного КВК.

Плакати легкоеротичного спрямування на стінах для тих, хто ще не зрозумів, роз'яснюють тематику вистави. Деякі персонажі ходять на ходулях (куди ж без них), інші, чомусь, - цілком «приземлені». В особливо високодуховні моменти актори вдягають крила, щоб підкреслити духовність і, знову-таки, ходулі - щоб підкреслити високість. Ці сюрреалістичні символи трохи випадають із загального реалістично-ігрового принципу існування, оскільки вимагають іншого рівня умовності. Але, попри все, вистава не перевантажена зайвою претензійною аванґардовістю. Середовище досить винахідливо і органічно формується з пластмасових ящиків, які не ріжуть око нав'язливою концептуальністю, натомість дають змогу знайти акторам більш-менш невимушену дію, залишаючись лише влучним тлом. Та все то дрібні деталі, яких і близько не зауважить заведена аудиторія (особливо жіноча). Дія рухається до логічного фіналу, і от, нарешті, все гримить і блискає - СТРИПТИЗ! Актори роздягаються (мушу засмутити - не повністю) з такими серйозно-героїчними мінами, щоб ні в кого не залишилось сумніву - вони таки наважилися на «Вчинок», що й підкреслює трагічно-надривне квінівське «Шовмастгоуон».

Словом, Львів отримав свій антикризовий терапевтичний стриптиз, і, які б я тут пасквілі не писав, вистава, очевидно, стане хітом сезону. А я й не проти. Вдаримо стриптизом по економічній кризі!

P.S. А, може, це й собі: забити на всі ці рецензії і - вперед, до свого «Вчинку»?  ;-)