Чому «жіноче питання» досі актуальне?

Наше законодавство про працю проголошує рівність, забороняє дискримінацію на ринку праці, проте Україні до європейського рівня гендерної рівності, паритетності жінок і чоловіків у різних сферах ще далеко. Таким чином тема жіночої самореалізації та можливостей, які для цього надає сучасне українське суспільство, залишається актуальною. Власне їй була присвячена дискусія, яка нещодавно відбулася у ZAXID.NET під час проекту «Жінка 3000», тези якої лягли в основу цієї публікації.

Не на першому місці

За законом, жінки і чоловіки мають право на рівну винагороду за однакову працю, і цей принцип загалом дотримується. Проте в галузях, де переважну більшість працівників становлять жінки – освіта, медицина, соціальна сфера – заробітна плата є нижчою, ніж в середньому по народному господарству, що призводить до зростання економічної нерівності чоловіків та жінок.

З року в рік гендерні правозахисники констатують і те, що жінки рідко обіймають найпрестижніші посади. Це характерно і для державного, і для приватного секторів економіки. Державні службовці вищого рівня – це в основному чоловіки. Середня ланка, як і в бізнесі, – жінки. Чому жінки зупиняються на рівні заступників директорів компаній, рівні керівників управлінь адміністрацій, проректорів вишів, рівні міністрів і прем’єрів?

Не на шкоду сімейним цінностям

Першу примирливу відповідь дають соціальні психологи. Мовляв, жінка, в якої головною цінністю є сім’я, діти, а така установка є традиційною для українського суспільства, прагне понад усе реалізуватися як берегиня, дружина, мати, тому свідомо ставить кар’єрну самореалізацію у підпорядкування цій першій меті. Добре, якщо справді так. Якщо жінка робить усе для того, щоб бути доброю дружиною та матір’ю, і в такий спосіб досягає відчуття внутрішнього комфорту, задоволення.

Проте часто код Берегині змушує жінок відважуватися на крайні радикальні кроки, приносити себе в жертву сім’ї й чоловіку. Можна знайти величезну кількість прикладів цьому в історії України та в сьогоденні, суспільному та індивідуальному. Маємо, зокрема, феномен останнього десятиліття – жіночу трудову еміграцію.

Не розконсервований ресурс

Парадоксальним є те, що оцінка цих стресових, кризових рішень, часто на рівні подвигів, не має належної оцінки у суспільстві. Далі хрестоматійного констатування високої ролі жінки в українському суспільстві, слів подяки мова не йде.

Якщо б держава ретельно дбала про однакові права і можливості для жінок і чоловіків, можливо, стан економіки в цілому був би іншим. Цікавий у цьому сенсі приклад Великої Британії, де вищому керівництву компаній радять задля ефективного подолання економічної кризи більше залучати до управління жінок, здатних побачити ситуацію по-іншому, ніж чоловіки, й запропонувати інноваційні рішення.

В Україні жінки є недооціненим ресурсом. Головний координатор мистецько-соціального проекту «Жінка 3000» Ірина Соловей зазначила: «Українська жінка – це не розконсервований потужний ресурс. Чому? Жінок є більше, у жінок є добра освіта, і вони майже вперлися у стелю у рівні посад, які обіймають. Таким чином великий масив ідей, які могли б перетворитися у суттєві суспільні новації, зміни залишається навіть не висловленими. Думаю, якщо самі жінки усвідомлюватимуть це, долатимуть застреотипізованість, щораз створюватимуть позитивні приклади рівності, то це буде добрим початком змін. А результат може бути справді колосальним».

Лише про людське око?

Тим часом, у ці проблеми наші державники стараються не надто заглиблюватися. У квітні 2008 року Верховна Рада, адаптуючи законодавство до міжнародних стандартів, ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв’язку з ухваленням закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Фахівці Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда – Україна» провели аналіз змін, які були реально внесені в законодавство, і дійшли висновку, що «вони не просувають ані на крок суспільство на шляху до утвердження гендерної рівності, оскільки повторюють уже існуючі в чинному законодавстві норми. Водночас зміни, які дійсно потрібно для утвердження принципу гендерної рівності, навіть не обговорюються». Йшлося, зокрема, про створення інституту Омбудсмена з питань рівних прав та можливостей чоловіків і жінок, який би постійно відстежував ці процеси, а також введення відповідальності юридичних і фізичних осіб за дискримінацію за ознаками статі.

Сексизм: свідомий і несвідомий

За умов низької законодавчої активності у сфері утвердження гендерної рівності та за відсутності цілеспрямованої державної політики у цій сфері, у нас негласно панує таке собі «звичаєве право», не позбавлене патріархальних і сексистських стереотипів.

Психологи зазначають, що жінки часто самі недооцінюють себе. «Психологи дискутують: чому з середньої керівної ланки у бізнесі жінка не йде далі? Є твердження, що українська жінка несмілива. Вона не стукне кулаком по столі і не скаже: підвищуйте зарплату, дайте мені вищу посаду, бо я вже себе вичерпала на цій. Вона чекає на пропозицію. І залишається на середній ланці не тому, що не професійна, а тому що м’яка, чекає на пропозицію», - прокоментувала ZAXID.NET директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська Політехніка» Ірина Ключковська.

Та «екстра-пропозицій» на блюдечку часто не підносять, просто користуються жіночою скромністю. Голова ГО «Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» Любов Максимович повідомила ZAXID.NET: «Ми брали участь у дослідженні «Жінка і підприємництво». У ньому було питання до топ-менеджерів, керівників підприємств: «Кого б ви хотіли бачити у заступниках – чоловіка чи жінку?» 70% відповіли – жінку. На запитання «Чому?», з великого переліку можливих відповідей, найчастіше обирали таку: «Жінка не підсидить, і не займе моє місце». Це наша ментальність, спрацьовують стереотипи».

Відповідно до результатів дослідження «Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві», проведеного для Програми рівних можливостей ПРООН «Центром соціальних експертиз» 2006 року, «чоловіки в Україні продовжують займати непропорційну кількість керівних державних та адміністративних постів, одержувати більшу заробітну плату, посилаючись на відсутність дискримінаційних утисків стосовно жінок». Внаслідок поширеного у суспільстві стереотипу, що певний вид діяльності – це «не жіноча справа», жінкам набагато важче, ніж чоловікам, займати відповідальні керівні посади. І хоча жінки набагато частіше за чоловіків заявляють про складнощі заняття ними керівних посад, чоловіки продовжують стверджувати, що кар’єрне просування не залежить від статі.

Готові до конкурентних перегонів

Сучасній жінці, яка зорієнтована на кар’єрний ріст, треба бути готовою до жорсткої конкуренції. «Є спорт для підтримання хорошого фізичного стану, а є спорт високих досягнень. Так само і в інших сферах професійної реалізації. Жінка може сама визначити, чи вона реалізується на певному ієрархічному щаблі, чи вона прагне йти у спорт вищих досягнень, на саму гору. Щоб досягнути суттєвих результатів, людині, не залежно чи жінці, чи чоловіку, потрібні надзусилля, а це завжди вихід із зони комфорту. Це відбувається через переборювання, через долання певних труднощів», - зазначила поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.

І є величезна кількість жінок, що мають хорошу освіту, знання, працьовиті, ентузіастки, готові постійно вдосконалюватися, готові до змін, розвитку. Вони розраховують саме на такі правила гри, де головним критерієм відповідності є фаховість.

Жіноча сфера

А проте виходить так, що є «види спорту» - сфери самореалізації, де жіночі успіхи помітні, і сфери, де ці успіхи – дуже поодинокі. Мар’яна Савка: «Мені видається, у сферах, у структурах, де все чітко регламентовано, ієрархізовано, жінці складніше дійти значних висот. Легше, де тобі не дихають у спину, у тебе немає начальника, ти воюєш тільки з собою. Наприклад, у сфері мистецтва чи літератури, де кожен за себе – маємо помітні результати. Ікона літератури ХХ століття – це Ліна Костенко. Провідний філософ-літературознавець – Соломія Павличко. У голові руху сучасної літератури йде Оксана Забужко. Її останній роман – це відкриття таких важливих, наболілих і чесних тем, за які не взявся жоден чоловік. А хто у Львові успішно ініціював і далі успішно веде найбільший книжковий ярмарок? Олександра Коваль. Нікому з чоловіків не вдалося такого зробити. Тож коли жінка ставить собі конкретну мету, вона може цього досягнути».

Традиційними у сенсі жіночої фахової самореалізації в Україні є система освіти, охорони здоров’я, культурна сфера. Тут є ціла плеяда прикладів жіночого успіху. В інших сферах – бізнес, державне управління, політика, наука, жінки, що досягають успіху, є поодинокими вкрапленнями у чоловічому середовищі. Жінкам не вистачає фахових навиків, щоб зрівнятися з чоловіками у цих сферах суспільного буття? Думаю, ні. Вистачає. Логічно напрошується думка, що причина в іншому.

Спідниця чи штани?

Заступник голови ГО «Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» Марта Чумало має таке бачення: «Самореалізація жінки у сучасних суспільних умовах набагато більше залежить від зовнішніх чинників, ніж внутрішніх – бажань, мотивації жінок. Щоб реалізуватися професійно, жінка часто змушена дистанціюватися від своєї статі. У суспільстві ми маємо певні чоловічі стандарти, норми, і щоб реалізувати себе в професійному світі, жінці доводиться підлаштовуватися під них».

За словами громадської діячки, у наших умовах, якщо жінка приходить на престижну посаду, на якій раніше був чоловік, то змушена прийняти ту модель управління, стосунків, поведінки, що уже встановлена чоловіком-попередником. М. Чумало пояснила: «Взагалі, коли людина іншого формату, з певною іншою ознакою, приходить в гомогенне середовище, спостерігається, що вона значно сильніше починає відстоювати ті стереотипи, ту філософію, ту точку зору, яку несе це гомогенне середовище, ніж самі її носії. Вона мусить підлаштовуватися, щоб показати, що з’явилася тут не випадково, щоб закріпитися. Відтак вона не презентує себе і таких, як вона, а просуває погляди групи, до якої хоче увійти. Такою є поведінка українських жінок у політиці, в партіях».

Викладач Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи НБУ Наталія Олійник детально досліджувала цю тему. «Показово, що жінки, які обіймають високі пости в партіях, очолюючи їх, не проявляють цілеспрямованої зацікавленості жіночим рухом чи гендерними питаннями. Це дуже добре видно на прикладі Блоку Юлії Тимошенко. У виборчому списку БЮТ до парламенту першою жінкою була сама Юлія Тимошенко, наступна жінка була нижче на 40 позиції, – прокоментувала Н.Олійник – Гендерні, жіночі питання у політиці використовуються, але лише ситуативно, коли треба показати прихильність до жінок». Вона додала: «Потрапляючи у чоловічий колектив, політичні лідерки починають швидше відстоювати інтереси не жінок як соціальної групи, а прагнення зберегти себе у політичній групі і зберегти свою владу».

За словами Любові Максимович, у нас в країні немає гендерного балансу. І в нас не буде відчутних соціальних зрушень, поки цього не буде досягнуто. Зокрема поки у парламенті не буде принаймні 30% жінок.

Коли жінки почнуть реформи?

Заяви нового керівництва держави – Віктора Януковича, що «женщина должна идти на кухню», і Миколи Азарова, що «не женское это дело – проводить реформы» не дають ані найменших підстав сподіватися, що ця влада опікуватиметься дотриманням прав жінок та досягенням гендерного балансу в Україні у найближчі п’ять років.

Неможливо чекати від лідерів, які так думають самі, що вони визволятимуть масову свідомість з тенет шкідливих стереотипів. Тож жінкам, які усвідомлюють потребу у реформах і хочуть більших можливостей для самореалізації, доведеться брати ініціативу на себе і просто змушувати керманичів до більш глибокого осмислення людських, демократичних цінностей.