Хто і чому боїться Андрея Шептицького?

Напередодні 145-ї річниці від дня народження Андрея Шептицького парламентська більшість відмовилася вшанувати пам'ять Владики і цим ще раз довела: Андрей Шептицький - могутня постать не лише минулого, а й сучасності. Постать, яка через свою принциповість, велич духу, стратегічне бачення дуже незручна нинішній політичній еліті. Адже порівняно з величчю Митрополіта, який не раз ішов проти течії заради майбутнього України, очевидною стає нікчемність нинішніх політиків, які без коливань розмінюють стратегічні інтереси держави на власну вигоду.

Богослови, історики, мистецтвознавці краще розкажуть про Митрополита монаха, екуменіста, мецената, будівничого цілої Церкви і окремих храмів. Для мене Андрей Шептицький передовсім – видатний державний діяч. Гранично сміливий політик, який не тільки провів галицьке українство через дві світові війни і жорна окупацій, але й залишив вражаюче актуальне бачення української держави – подібного, як він писав, до моноліту організму, «оживленого духом, що з внутрішньої сили розвивається».

Чому бояться сьогодні шанувати Митрополита і чим мені особисто близька ця постать?

Почну з його персональних рис. Владика Андрей -  це цілісність натури, це здатність плисти проти течії тоді, коли вона, на думку Митрополита, несла його народ у неправильному напрямі. Багато з того, що робив Андрей Шептицький, він робив всупереч усталеним поглядам, політичній кон’юнктурі і, як у відносинах з «першими Совєтами», що прийшли в Галичину 1939 року, та гітлерівцями, що прийшли після них, – всупереч власній безпеці. Особиста сміливість – от що ще вирізняє Андрея Шептицького з легіону політиків. Коли Митрополит писав листа Гіммлерові проти винищення євреїв і проти залучення до каральних акцій української поліції, і тоді, коли вимагав від радянської влади припинити атеїзацію Галичини 1940 р., він розумів, що і те, і інше може коштувати йому життя.  Мужність Андрея Шептицького - суровий докір слабкодухим, всім, хто сьогодні готовий впасти перед пострілом, хто принишк після першого ж окрику чи то зі Сходу, чи то із Заходу. 

По-друге, Митрополит - це політична цілісність і масштабність мислення.  Його «земною» метою була українська державність. Він розумів, що врятувати українців без держави неможливо  і був абсолютно послідовним у досягненні цієї мети. Чи то йшлося про бойкот сейму, чи про виборчу реформу, чи про створення українських установ.

Андрей Шептицький глибоко аналізує міжнародний контекст і безжально констатує, що Україна може розраховувати тільки на свої сили. Не комусь іншому, зауважте, а саме Митрополиту Шептицькому, церковному діячеві, належать слова про те, що «немає такої ціни, котрої не можна було б сплатити за створення українського війська». Зрозуміло, що тим, хто витискає Україну з числа держав, здатних самостійно вирішувати свою долю, хто будує свою політичну кар’єру на пошуку зовнішнього господаря, постать Митрополита сильно заважає.

По-третє, Андрей Шептицький – це надзвичайно чітке і по-справжньому прогнозне бачення того, якою має бути держава Україна, як її треба будувати і які підводні камені траплятимуться на цьому шляху. Майже 70 років тому, у 1941 році – не 1991-му, відзначте, і не 2010-му, - митрополит пише про необхідність творення проекту Держави. Він не сумнівається, що Боже Провидіння дасть українському народові виконати його природне право – «вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати», але закликає до мудрості, моральності й інтелектуальної глибини у справі реалізації цього права. Держава у розумінні Митрополита – це не випадкове сполучення різнорідних елементів, а задум, який  втілюється у життя  свідомою волею, знаннями і усвідомленням того, що саме треба робити для її творення.  Не випадково Митрополит обирає моделлю держави Хату, яку можна будувати лише за попереднім добре продуманим проектом і «озброєними достатніми знаннями».

Він абсолютно точно передбачає наслідки «безпроектності» й стихійності державного будівництва: хаос, підміна спільного інтересу інтересами корпоративними. Для нинішньої влади, яка за півроку так і не спромоглася представити стратегічного плану розвитку країни, яка готова розплачуватися за газ майбутнім своїх дітей і онуків, таке прогнозне бачення є просто небезпечним.

Часто перечитую Митрополитову «Як будувати Рідну Хату». Тут і безжальні оцінки сучасних йому персонажів, цілком застосовані до представників нової влади, і всебічний аналіз соціально-політичних устроїв. І діагноз української ситуації:  «глибока й сильна воля мати свою державу», яка поєднується з нерозумінням, що саме треба робити, та відсутністю щоденної копіткої й усвідомленої державницької праці.

Питання, яке ставить Андрей Шептицький – «Чи перевагу візьмуть елементи позитивні чи негативні?» - звернене не в минуле, а до нас. І відповідь залежить від кожного.

Арсеній Яценюк, лідер політичної партії «Фронт Змін», народний депутат України.