І це – добре

Сьогодні осінь, дощ і падає гривня, обіцяючи нам дорогий бензин, комп'ютери і шоколад. Тим часом три апостоли, що рвуться у президентські покої, обіцяють нам спокій, процвітання і перемогу над силами зла, якщо ми віддамо їм свій голос.

А ще першого числа був зовсім інший день, світило сонце, і тисячі старшокласників та першокурсників з такою радістю дивилися на світ. Вони випромінювали такий оптимізм і віру в наше майбутнє, що зупинялися і задивлялися на них навіть міліціонери. Древній Львів виглядав навіть краще, ніж на рекламних роликах турагентств. Не часто місто Лева затоплює така позитивна енергетична хвиля.

Ця хвиля - це наш шанс на вихід з цього замкнутого кола. Особливо, якщо ці учні, випускники шкіл, абітурієнти є дітьми колишніх українських бандитів, які давно стали «успішними бізнесменами», всіх цих власників ресторанів, кафе, газет, телеканалів, футбольних команд і фракцій у Верховній Раді. Ці ровесники незалежності - зовсім інші люди. Принаймні їхні батьки не шкодували грошей, посилаючи їх в найкращі школи (як правило приватні), наймаючи репетиторів з музики і малювання, тренерів з тенісу і верхової їзди.

Їм не потрібно доводити своє право на місце під сонцем, на вулиці, на стадіоні, у спортивному залі, у колонії для неповнолітніх. Вони і стріляти, і битися на смерть уже не вміють. Їхні батьки бажають для них спокою і процвітання, як там, в Європі чи Америці, куди вони регулярно їздять відпочивати. Взимку кататися на лижах і бухати, влітку купатися у морі-океані і - бухати. Вони бажані там, як туристи. Гроші відкривають їм багато дверей.

А тут, в Україні, вони будуватимуть санітарний кордон навколо своїх гетто - всіх цих Кончих Засп і Брюховичів, приватних ліцеїв, клінік - баз відпочинку. Їм, а не бідним, потрібен спокій, порядок і процвітання. Що більше буде їх, багатих людей, то вищим буде шанс, що багатітиме країна. Вони збудують не лише стадіон, а й дорогу до нього, базу для футболістів, готель для гостей, ресторан і магазини для жінок-футболістів. А ще - квартирний квартал для працівників, які стригтимуть газони і прибиратимуть трибуни. Для всіх тих, кому вони платитимуть зарплату. Їм доведеться збудувати вокзал, аеропорт, а потім школу і лікарню для працівників. Хороший працівник - це цінність, це завдяки йому багатітимуть «успішні бізнесмени». Кращі з кращих робітників стануть до якоїсь міри заможними і зможуть відкрити власну справу. Так свого часу зробили Рокфеллер, Круп, Нобель або наш рідний Терещенко.

Багатітиме середній клас. Його дуже мало, але він є. Їм, з середнього класу, також не потрібен наш хаос, він і вона з середнього класу також бажають відпочивати на хороших курортах, купувати якісні речі, їсти смачну їжу, дивитися Лігу Чемпіонів (якщо можна «наживо»), мати швидкісний безлімітний Інтернет, сателітарне телебачення, не хворіти. Їм хочеться, щоб їхні діти не повторювали їхніх помилок, а навчалися у нормальних школах і власними очима могли подивитися на світ, вільно перетинаючи кордони. І їм, як і «успішними бізнесменам», є що втрачати внаслідок «революції», хаосу, некерованого вияву агресії. Тому їм також не потрібні політики. Всі ці крикуни-революціонери, вся мітингова гоп-контора. Країна вже ввійшла у вік повноліття, а в них така істерика, ніби вона ще й не народилась, і на вулиці триває громадянська війна.

«Успішні бізнесмени» знають їх в обличчя, адже вони купили їх, буквально. Представник середнього класу знає їхній розумовий рівень, адже це він пише їм промови, складає їхні легенди, розробляє їхній імідж. Він мусить миритися з таким станом справ - поки що.

Головний поціновувач цих політиків - люмпен-пролетаріат, а його представників у нашій бідній країні більшість. Він бажає чути цю примітивну суміш із популізму, націоналізму й ідіотизму. Хоче якоїсь революції, війни всіх проти всіх, щоб отак раз - і все, розстріляли «поганих», а на другий день після Майдану роздавали гроші, плавали в ополонці, робили прорив, співали і танцювали, не віддаючи боргів, не працюючи важко. Ніхто не задумується, що навіть після всіх цих потрачених зусиль ти можеш програти на фініші, тож треба ще швидше крутити педалі - бо є хтось талановитіший, розумніший, працьовитіший, хто врешті-решт обіграє тебе.

Тим, у кого за спиною немає батьківських мільйонів репетиторів і зв'язків, залишається надіятись на власні руки, ноги і голову. Талант - така штука, яка не вибирає, багатий ти чи бідний. Діагноз «ідіот» зустрічається і в дітей багачів, і в бідняків. Тільки у бідняків є палке бажання вижити, драйв переможців, чого часто бракує багачам. І так має бути, історію пишуть переможці. Боксери, футболісти, шахові королі, музиканти-віртуози генії програмування і літератури.

Ось вони - наше майбутнє. Тисячі старшокласників і першокурсників, молоді, відносно здорові, красиві й не зовсім, з таким завзяттям пили пиво і їли фаст-фуд, що перехожі відчували здорову заздрість. І це добре, коли є чому заздрити. Погано, коли молоді люди виглядають чи поводяться так, що це викликає жаль і співчуття. А то й сором.

Потім, завтра, вони сядуть за парти, вони відкриють конспекти, вони почнуть працювати.