Львів культурний: ТОП-7 2008-го

Перше місце заслужено отримує Jazz Bez (5-14 грудня) - як за масштабність (цього року він виявився найбільшим українським джазовим фестом), так і за якість представленої музики (неоднозначної було багато, поганої - ні). Розтягнути джазовий фестиваль на 10 днів і на кожен концерт збирати повні зали - це вам для Львова не абищо; «Дзиґа», однак, змогла. Кількість і якість учасників вражають однозначно, як і відвідувачів - серед останніх переважна більшість були людьми невипадковими, які точно знали, що вони слухатимуть. Тим більше неймовірним видається, що повний зал у Заньковецької зібрав авангардно-фріджазовий проект «Sonore» - на Заході такі концерти відбуваються у значно більш камерних форматах.

Друге місце можна віддати мегаломанському мистецькому проектові «Кросворд» (29 грудня), що являє собою, саме так, - кросворд на всю стіну дев'ятиповерхового будинку на Сахарова, 82. Видається неймовірним, що молодий художник Сергій Петлюк і досвідчена будівельна компанія «Комфорт-Інвест» зуміли знайти спільну мову (не без посередництва тієї ж «Дзиґи», якщо бути чесним). Для Львова (все ж, провінційного міста) - це не тільки однозначна декларація нової культурної потуги, але й ще одна перспективна туристична атракція. Нарешті буде чим похвалитися, окрім історичного центру.

Місце третє я відведу виходу друком українських перекладів Толкієна (не останньої фігури у світовій масово-елітній культурі) - романів «Діти Гуріна» (вийшов у квітні) та «Сільмарілліон» (був запрезентований на Форумі видавців) в перекладі Катерини Оніщук. Українські переклади були й до цього, але, по-перше, були досить слабкими, по-друге, піратськими; «Астролябія» ­- єдине українське видавництво, що має офіційну ліцензію на видання перекладів Толкієна. Ростемо, отже, інтегруємося, вчимося гратися за західними правилами... Навряд, чи це дуже добре в загальному, але на цей раз продукт - тобто книжки - вийшли просто розкішними. Недешевими звісно, але що ж, за якість доводиться платити. Толкієністи схвалюють, перекладачі теж - чого ще бажати?

Четверте місце хочеться віддати театральному фестивалю «Драбина» (7-11 листопада) - уникнути регулярних заходів мені таки не вдається. «Драбина» опинилася в цьому списку не тільки через якість представлених на ній вистав, не тільки через міжнародний розмах (на відміну від попередніх років, було набагато більше театральних колективів з-за кордону, зокрема з Польщі; та й допущені до участі колективи були значно професійнішими, ніж це ми бачили минулих років).  З огляду на чималий інтерес публіки можна бути певним, що фестиваль отримав комерційну перспективу - якщо продавати на нього квитки, публіки знайдеться багацько (звісно, при розумній ціні).

П'яте місце можна віддати ще одній легенді (правда, на відміну від Толкієна, легенді тільки радянських масштабів) - групі Nazareth, що, святкуючи своє сорокаріччя, виступила у Львові 12 жовтня на підтримку останнього альбому «The News». Це не посередній хард-рок звучав у цирку, це приїжджав Символ Покоління. Не надто популярні на Заході (заслужено - посередня ж група), тут Nazareth сповна тішилися статусом Тих, Якими Лякали Дітей За Совдепу. Якби не цирк в ролі концертного майданчика, ця подія б зайняла й вище місце в рейтингу, а так це видовище було досить плачевним (все ж ці музиканти заслуговують на більше). Але легенда є легенда - сорокарічні відвідувачі зронили сльозу, згадуючи підпільні платівки часів інформаційної блокади. Заодно з ними в турі виступили «Кому вниз» - це поєднання мені видавалося похмільним жартом дуже злого продюсера, але, як не дивно, виглядало не так абсурдно, як уявлялося.

Шосте місце відведемо культурно-економічному курйозу - Марії Матіос з її несамовито активною піар-кампанією. Безпрецедентна подія: реклама книжки на біл-бордах! Дві інсценізації за один рік! І головне, що все це заради таких сумнівних творів! Такого ми ще точно не бачили. Театри, звісно, старалися, як могли, але зробити добру постановку з поганого тексту - непросте завдання. Жаль, звісно, що такої активної розкрутки зазнали відверто слабкі твори безперспективної письменниці. Зате ця кампанія дала приклад для наслідування, який, сподіваюся, буде застосований до достойнішої продукції.

Сьоме місце я відводжу проекту, який на багато замахнувся, але мало досяг - Тижню Актуального Мистецтва (14-24 вересня). Унікальність представленого там контенту забезпечила Тижню місце в цьому рейтингу, але непродуманість проведення зробила це місце останнім. Ця масштабна інвазія «актуальних митців», що демонструвала львів'янам найсвіжіші тенденції близького закордоння, заслуговувала на більше глядачів, ніж привабила (очевидно, через незручний час - навіть охочі не змогли прийти під час робочого дня, коли відбувалася більшість акцій). Серед представленого домінував відеоарт (на  фестивалі в народ пішло кілька DVD-збірників цього добра, десь вони ще ходять по руках) та перформанси. Акції були не тільки розташовані в незручний час, але й відбувалися паралельно - хоч би й хотів, всього не відвідаєш. Але якщо хто таки відвідав, то отримав... не те щоб незабутній експірієнс, але поживу для роздумів точно.