МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Художник Іван Завадовський

Передмова від Манкурта.

Нова книга про Івана Завадовського побачить світ незабаром, мене спитали, чи не можна дати матеріал про художника? Можна, хоча Івана, якщо і пам’ятаю, то погано.

З Назаром Шимоне-Давидою зустрілися у кафе "Мапа" на Краківській. Він показав цілий стос фоторепродукцій картин Завадовського. Художнє життя Львова кінця 70-х - початку 80-х років минулого століття я уявляю чудово, тому нетактовно засміявся:

- Не виставковий художник.

- Не виставковий, - погодився Назар, - але талановитий!

І я собі пригадав, як наприкінці 70-х сидів у одного живописця в майстерні і намовляв намалювати "тему" - тобто "передовика виробництва" біля верстату, з-під рук якого вилітають новенькі деталі львівського автобуса. Чи автонавантажувача - останнє не принципово. Він вперто відмовлявся і пояснював, що кожного ранку прокидається о шостій годині і дві години перед роботою пише пляшки.

- Які пляшки?

- Звичайні. Вдосконалюю свій живопис.

- А кому вони потрібні?

- Мені.

А мені було його відверто шкода. Здогадуюсь, що співрозмовник відчував аналогічні почуття. Не хочу називати  прізвище сьогодні дуже відомого у Львові живописця. Життя довело, хто був правий 30 років тому. Писати "в стіл" - тяжке випробування для будь-якої творчої людини і вимагає характеру. Безумовно, Іван Завадовський мав цей характер.

Озброєний фотографіями картин, подзвонив до мистецтвознавця Романа Яціва,  якого так само знаю років 30 - він обіцяв текст. Зустрілися чи то в "Блек", чи в "Дубль Кафе" за "Інтуристом" - мені так звичніше називати готель - і Манкурт одержав у подарунок від пана Романа солідний том під назвою "Українське мистецтво ХХ століття". Дозволив собі пожартувати над трохи претензійною назвою, а