МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Людвіґ фон Mізес

Політична економія - це живий організм, який аналізує минуле економіки та пропонує рецепти на майбутнє. Дискусія про роль держави в економіці вирує з XVIII сторіччя. Ставки у суперечці, чия економічна система працює, чия ні - величезні. Системи економіки виникали й зникали, вони вели до краху й зростання, валили одні імперії і підносили інші.

У самій основі будь-якої економічної системи - ідеологія. За ідеологією стоїть бурхлива, безперервна сутичка ідей. Сутички в основному зводяться до ролі держави в економіці й суспільстві загалом. На початку, в добу смертельної сутички капіталізму і комунізму, це протистояння ідей уособлювалося філософіями Адама Сміта і Карла Маркса. Сьогодні, у вік, коли ринкова економіка переважає всюди, більшість економістів можна віднести до двох основних таборів, заснованих двома титанами ХХ сторіччя, Джоном Кейнсом і Мілтоном Фрідманом.

Кейнс - найбільш відомий представник економістів, що ратують за збільшення контролю держави у ринковій економіці. Фрідман - ікона для економістів, які віддають перевагу вільнішому ринку, з мінімальним втручанням держави.

Між Марксом-Смітом, а також Кейнсом-Фрідманом був львів'янин, який наклав величезний відбиток на економічну думку ХХ сторіччя - Людвіґ фон Мізес, відомий у світі як "останній лицар класичного лібералізму", економіст, який практично наодинці, безкомпромісно ніс факел ідей економічної свободи у 20-50-ті роки, коли світ був загіпнотизований великим соціалістичним експериментом. Ні до, ні після Мізеса світ не знав затятішого захисника Laissez-faire (доктрина невтручання держави в економічні справи, дослівно з французької "дайте людям жити").

"У нашому столітті конфлікт між економічною свободою, що дається ринковою економікою, і тоталітарним втручанням держав, які представляють соціалізм, є верховним питанням, - писав Мізес 1959-го. - Всі політичні розбіжності зводяться до цього економічного питання. Тільки вивчення економіки може відповісти, що ці конфлікти означають. Без вивчення економіки ніхто не може обговорювати питання економічних криз, інфляції, безробіття, профспілок, протекціонізму, оподаткування. Людина, яка розмірковує над цими проблемами без знань фундаментальної економічної теорії, є базікою, що повторює, як папуга, те, що він випадково почув від інших, не краще поінформованих, ніж він сам. Громадянин, який голосує без вивчення питань економіки, зраджує громадянські обов'язки".

Людвіґ фон Mізес народився у Львові 1881 року. За кілька місяців до народження Людвіґа Мізеса, імператор Франц Йосип надав його прадідові - Мейєрові Мізесу – дворянство з правом успадкування. Відтоді родина Мізеса стала користуватися префіксом "фон". У післявоєнній Австрії всі титули офіційно скасували, але Людвіґ продовжував вставляти "фон" між іменем та прізвищем, підписуючи свої роботи.

Як і більшість знаменитих львів'ян, Людвіґ згадував етнічне багатоманіття Галичини того часу - суміш поляків, українців, євреїв, німців, вірмен робили Львів незвичайним навіть за полінаціональними австрійськими мірками.

Мізеси мали глибокі коріння в Галичині. Єфрем Мізес, прапрадід Людвіґа, був багатим львівським купцем. Єхуда Мізес, який помер у Львові 1831-го, був відомим в місті як високоосвічена заможна людина з прекрасною за європейськими мірками бібліотекою. Прадід Людвіґа, невтомний Мейер Мізес був не тільки впливовим купцем у Львові, а й відомим філантропом: він відкрив сирітський будинок, школу і кухню для бідних у Львові, за що швидше за все і отримав титул від Франца Йосипа. У 1848-му Мейер був обраний до Галицького сейму. Дід Людвіґа Абрахам 1860-го почав керувати відділенням банку Ротшильда у Львові, а сам Мейер очолював львівське відділення австрійського імперського банку.

Глибокі галицькі коріння Людвіґ мав і з материнського боку. Мати Людвіґа - Адель Ландау народилася в Бродах, де проживало кілька поколінь її родини. Обидва роди - Мізеса і Ландау - були відомі в Галичині, вони вели активне політичне життя. Йокім Ландау, брат дідуся Людвіґа, став членом австрійського парламенту від Бродів, а дядько Людвіґа, Герман Мізес, був обраний від Дрогобича. Герман Мізес був одним з найпереконливіших адвокатів індустріалізації Галичини у Відні.

Людвіґ був одним з трьох синів. Його брат Ріхард фон Мізес став видатнішим математиком першої половини ХХ сторіччя. Ріхард і Людвіґ мали різні філософські погляди, і їхні стосунки були прохолодними. Третій брат – Карл помер від хвороби у 12-річному віці.

Коли Людвіґу виповнилося 10 років, родина переїхала до Відня. Незабаром він вступив в одну з найкращих шкіл Відня, а потім і до Віденського університету - одної з найшанованіших академічних установ у Європі. Перша робота студента Мізеса, опублікована 1902 року, була присвячена економічним проблемам його батьківщини – "Розвиток відносин між землевласниками і селянами в Галичині у 1772-1848". Мізес, звичайно, мав власний, унікальний досвід у цій галузі – його прадід був безпосереднім свідком цих подій. Для Мізеса цей перший проект мав власний резонанс. Це був його шанс представити своїх земляків-галичан борцями за свободу, "двигунами тенденцій у напрямі свободи в Галичині." У цій роботі Мізес порівняв польських землевласників у Галичині XVIII сторіччя з рабовласниками, стверджуючи, що українським селянам не було чого втрачати, коли вони відмовилися чинити опір розділу Польщі – їх положення не могло стати гіршим. Нові австрійські власті розуміли важливість лояльності до українських селян Галичини, знизивши податки і надавши їм юридичний захист.

На початку здобуття освіти Мізес перебував під впливом ідей недовіри до приватного підприємництва і збільшення впливу держави в економічних відносинах. На зламі сторіч класичний лібералізм швидко втрачав позиції під впливом ідей марксизму і соціалізму.

Погляди Мізеса на роль держави почали змінюватися під впливом робіт іншого галичанина, Карла Менґера, львівського журналіста в "Лемберґер Цайтунг", засновника австрійської школи економіки класичного лібералізму. В основі навчань Менґера – свобода підприємництва і невтручання держави в економіку і приватні справи громадян. Що виділяло теорії Менґера і Мізеса на зламі сторіч від інших економістів – це віра в існування спільних рис людських дій, які існують скрізь і у всі часи.

Перед початком Першої світової війни, Мізес опублікував "Теорію Грошей і Кредиту", в якій він революціонізував відносини між грішми та ринком. Гроші, вважав Мізес, це такий же товар, як будь-який інший продукт, а не просто одиниця, твердо "прив'язана" до іншого товару. Ця ідея дозволила Мізесу показати вплив грошей на економіку. Якщо, приміром, інфляція, що супроводжується зниженням вартості грошей, вигідна боржникам, то дефляція вигідна кредитору. Мізес підкреслив, що ні дефляція, ні інфляція не збільшують продуктивного потенціалу країни, але мають інші соціальні наслідки, зокрема зміни складу суспільства та розподіл ресурсів.

Війна застала Мізеса у Відні. Його мобілізували і відрядили на фронт - у рідну Галичину. Підрозділ, яким командував Мізес, був скерований на російський фронт, до Перемишля, де він провів довгі місяці. Мізес отримав поранення і був нагороджений багатьма імператорськими медалями. У Перемишлі Мізес почав вивчати українську мову як мову місцевого населення. Він оволодів нею на цілком доброму рівні.

Українська стала в нагоді Мізесу після Брест-Литовського миру 1918-го, коли він опинився в окупованій Україні. Німеччина і Австро-Угорщина бачили Україну як колонію з цінними природними ресурсами. Фундаментально Мізес був проти окупації країни, вважаючи, що економічні цілі можна набагато ефективніше досягти через торгівлю. Однак Мізес був тоді солдатом. З огляду на сформовану репутацію економіста, завданням Мізеса в окупованій Україні було налагодити її фінансову систему. Він прибув до Одеси і взявся за створення українського центрального банку, підпорядкованого українському міністру фінансів, пропонуючи створити золотий резерв. Українські фінансові плани Мізеса були зруйновані провалом болгарського фронту і відступом австрійців з України.

Центральна ідея Мізеса полягала у тому, що уряд не в змозі поліпшити становище людей. Причина полягає в тому, що народження, зростання, процвітання і занепад держави відбувається, згідно з природним законом, на який уряд може вплинути, але не може його скасувати, і будь-які спроби змінити ці природні закони не будуть на користь людям. Звідси головна ідея Мізеса - уряд має обмежити втручання у життя суспільства до мінімуму: "Найбільше зло, якого коли-небудь зазнає людина, виходить від поганої держави. Держава може бути і впродовж історії була головним джерелом зла і катастроф". Або ще: "Держава та уряд ніколи не можуть бути досконалими, тому що вони зобов'язані своїм існуванням людським вадам. Вони не можуть досягти свого - викорінення людського насильства - без насильства, тобто того самого явища, яке вона намагається викорінити".

Найбільш прямі ідеологічні спадкоємці Мізеса сьогодні - лібертіанці, третя політична сила в США (після демократів і республіканців), яка вважає Мізеса своїм ідеологічним прабатьком. Однак Мізес з його ідеями невтручання держави є однією з ікон правого руху загалом, включно з республіканцями і особливо консервативними політичними силами. Для Рональда Рейґана Мізес був одним з найбільш впливових політекономістів. Знаменита фраза Рейгана: "Уряд не є вирішенням проблем, уряд є проблемою" – корінним чином відбиває філософію Мізеса.

Мізес вважав, що конфронтації і збройні конфлікті зменшуватимуться у світі, де уряд займає мінімальну роль у суспільстві: "Звичайно, боротьба націй за держави не зникне повністю. Але вона втратить гостроту, якщо функції уряду стануть мінімальними, а свобода людини зросте. Що більше впливу уряд має в житті громадян, то важливішою стає політика для цих громадян, а це призводить до збільшення тертя на територіях зі змішаним населенням. Справжня національна автономія - свобода особистості проти уряду і суспільства". Мізес, свідок розпаду багатонаціональної австрійської імперії, вважав, що мирне і відкрите, без втручання урядів, змагання культур і економік між націями, відкриття кордонів, призведе до вільного міжнародного співтовариства.

Як бачите, не дивно, що Мізес був нещадним, безкомпромісним критиком соціалістичних ідей. У післявоєнні і 20-ті роки минулого сторіччя, коли перемога марксизму у Європі вважалася справою часу, коли європейські соціалісти вигравали вибори за виборами, Мізес був одиноким голосом у безкомпромісній думці про соціалізм, як нежиттєздатну економічну систему, шлях у нікуди з неминучим кінцем. Як виявилося, Мізес правильно передбачав (у той час практично наодинці) нежиттєздатність соціалістичної системи економіки. Більш того, Мізес був першим, хто обґрунтував свою думку про соціалізм науковим антимарксистським аргументом.

Коли в роки після Першої світової війни соціалісти прийшли до влади у країнах від Росії до Німеччини, перед ними виникло завдання: як керувати економікою. Те, що було описано Марксом, погано уживалося з реальністю. На думку Мізеса, навіть якщо соціалізм створить нову соціалістичну людину, центральна планова система – приречена. Головна причина - неможливість точної калькуляції ціни в плановій економіці; калькуляція цін і капіталу можлива тільки в ринковій економіці, де ця калькуляція проводиться приватними підприємцями, які не мають іншого вибору, ніж реагувати на зміни в попиті на ринку. Економічна калькуляція, вважав Мізес, завжди стосується цін, а не цінностей. При соціалізмі всі засоби виробництва належать одному власнику – суспільству. Тому обміну засобами виробництва не існує, і соціалістичне суспільство не може розподілити продукти на основі економічної калькуляції, як це робиться в ринковій економіці. Продукція при капіталізмі спрямована калькуляцією індивідуальних бізнесменів. Ця калькуляція існує тільки там, де засоби виробництва перебувають у приватній власності.

Усім стало зрозуміло що Мізес відкрив новий фронт проти марксизму, елегантний, але найнебезпечніший удар у саме серце планової економіки соціалізму. До цього мало хто сумнівався в ефективності планової економіки соціалізму. Теорія Мізеса поставила економістів-соціалістів у глухий кут. Радянські економісти відчули загрозу. Микола Бухарін опублікував статтю, в якій критикував Мізеса, як "найбільш впливового опонента марксизму". У 1924-му журнал "Більшовик" затаврував Мізеса як теоретика фашизму. Оскар Ланж, відомий польський марксист, відразу зрозумів потенціал теорій Мізеса. Ланж напівжартома запропонував поставити бюст Мізеса перед кожним міністерством фінансів у соціалістичних країнах.

Хрестовий похід проти марксизму Мізес продовжив у роботах "Соціалізм" і "Людська дія". Мізес кинув виклик критикам приватної власності, як кореня нерівності в суспільстві: "Якщо історія нас чомусь учить, то це тому, що приватна власність нерозривно пов'язана з цивілізацією". Користь від приватної власності на засоби виробництва, вважав Мізес, одержують не тільки їхні власники. Споживач кави, наприклад, отримує користь від того, що бразильський власник наймає робітників, і від того, що власник судна доставляє продукт до Європи теж з найнятою робочою силою. Приватна власність на засоби праці незамінна, тому вона виконує важливу соціальну функцію. При соціалізмі директор заводу виконує ту ж функцію, що й приватний власник - він визначає, як завод функціонує, як розподіляються засоби праці. Проблема, однак, у тому, що при соціалістичній власності цей директор-бюрократ не несе економічної відповідальності за свої дії, не конкурує з іншими власниками, він не боїться банкрутства і не особливо хвилюється про якість або прибуток. "Державні роботи не дають можливості продемонструвати особисті таланти, - писав Мізес, - Сковування означає загибель ініціативи. Юнак не має ілюзій про своє майбутнє. Він отримає роботу в одному з незліченних бюро, він буде гвинтиком в гігантській машині, що працює більш-менш механічно. Рутина бюрократії зв'яже його думки і руки. Він буде мати стабільність. Але ця стабільність буде схожою на стабільність ув'язненого в тюремних стінах. Він не зможе ухвалювати рішення або вирішувати власну долю. Він назавжди буде людиною, якою переймаються інші люди. Він ніколи не стане людиною, що спирається на силу власних талантів".

У 20-30-ті роки, Мізес був провідним експертом з фінансів в Австрії, очолюючи різні департаменти в австрійському уряді. Під час економічної кризи початку 30-х він був одним з основних членів австрійської економічної комісії. Тоді ж продовжував викладати економіку у Віденському університеті. У 1934-му Мізес прийняв пропозицію від Женевського університету.

Тим часом холод фашизму вже нісся Європою. Мізес остаточно покинув Відень за день до входу німецьких військ. Книги Мізеса спалили і заборонили в Німеччині. Його квартиру обшукали і розграбували. Наприкінці війни багато документів з його архіву опинилися в руках радянської армії, після чого були переправлені в московський архів. Вже у Швейцарії гестапо намагалося викрасти Мізеса прямо на вулиці. У 1940 році з великими труднощами він з дружиною потрапив до Португалії, звідки вони відпливли кораблем до США.

Опинившись в Нью-Йорку, Мізес зустрівся віч-на-віч з інтервенціонізмом Рузвельта. Рузвельт уособлював для Мізеса все зло, пов’язане з втручанням уряду в економіку. Простіше кажучи, ідеї Мізеса були непопулярними в Америці того часу. Тому не дивно, що попри величезний авторитет основного представника престижної австрійської школи економіки, Мізесу довелося нелегко в пошуках роботи в Америці. Врешті-решт, він влаштувався в престижному Університеті Нью-Йорка, де викладав майже до кінця життя в 1973. У 60-ті Мізес проводив лекції за допомогою асистента, який буквально кричав йому у вухо запитання студентів, а потім повторював тихі відповіді Мізеса. Інститут Мізеса в Алабамі нині є найавторитетнішим академічним закладом класичного лібералізму.

Сьогодні далеко не всі поділяють погляди Мізеса. Для одних його роботи є найбільш авторитетними в галузі економіки ХХ сторіччя. Інші вважають, що його ідеї про роль держави в сьогоднішній економіці застрягли у ХIX сторіччі. Однак більшість відомих економістів світу знімають капелюхи перед його авторитетом, його надзвичайним талантом. І практично ніхто не заперечує, що Мізес завдав смертельного удару теорії планової економіки задовго до її смерті.

Некрологи про його смерть 1973 року в Нью-Йорку з'явилися у всіх провідних газетах світу від Лондона то Буенос-Айреса. "Дейлі Телеграф" у Лондоні написала: "Ліберальні економісти світу втратили найвпливовіше перо, а Австрія втратила останній залишок своєї інтелектуальної переваги початку ХХ сторіччя." "Вол Стріт Джорнел" нагадував: "Мізес вважав що вільне суспільство і вільний ринок - неподільні. Він прославляв потенціал розуму і людини. Він відстоював принципи найкращих традицій західної цивілізації".