Увімкнути біжучу стрічку

Мирослав Маринович: Я хочу, щоб гроші олігархів працювали на суспільство

- Використовуючи образ поганого Жида, поганого Москаля, поганого Януковича, ми витворюємо для себе дуже комфортну ситуацію: не ми винні, а хтось інший. Тому, говорячи про Вертеп, я говорю про хибну методологію нашого самозахисту.

 

У радянські часи – довголітній політв’язень, а нині – віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович за минулий рік мусив наслухатися на свою адресу не один гігабайт жорсткої, а часто доволі брудної критики. Сам Маринович пояснює це своїм намаганням «не йти у широко прочинені ворота». Як це розшифрувати – ZAXID.NET спробував з’ясувати в розмові з віце-ректором.

 

- Багато аналітиків вже встигло спрогнозувати радикальні політичні зміни в Україні цього року. Звучала у ЗМІ й Ваша думка про невідворотність змін. Але яких? Це будуть просто зміни декорацій й облич у верхньому політичному ешелоні, чи слід сподіватися на якісні зміни?

- Мені важко однозначно стверджувати, що саме в цьому році настануть зміни, але я знаю твердо, що Україна стоїть напередодні якісних змін. Той етап, яким ми жили з 1991 року виразно вичерпує себе. Ми вже перебрали, здається, всі політичні фігури, ми кілька разів змінювали Конституцію, форму держави – парламентсько-президентську чи президентсько-парламентську. Ми випробували більшість косметичних прийомів, якими можна було, не міняючи суті держави, змінити її обриси. Ця квазі-радянська система правління, яку ми досі маємо, себе остаточно дискредитувала й вичерпала. Уже не можна змінити декорації, залишивши саму суть. Треба змінювати суть, і ми до цього наближаємося.

 

- Ви покладаєте надію на парламентські вибори?

- Навіть якщо станеться так, що внаслідок виборів ми матимемо лише заміну лаштунків, то це лише відтермінує цю якісну зміну ще на якийсь час. Тож вона буде ще боліснішою. Але те, що ми до цього етапу наближаємося, у мене немає сумніву.

 

- А чи є у Вас власний рецепт щодо того, як слід було б перелаштувати політичну систему в нашій країні?

- У мене є передовсім думка про те, що це має вирішувати справжня еліта нашого народу. Коли я кажу «справжня», то це означає, що ця еліта має достатній інтелектуальний і моральний потенціал для того, щоб пропонувати якісь моделі. Тобто, я говорю про конституційну асамблею, я говорю про зібрання найкращих умів, фахівців у конкретних ділянках, котрі змогли б знайти формулу нашого існування, яка б не була функцією конкретної політичної кон’юнктури.

 

- Що Ви маєте на увазі?

  - Поки що всі реформи, які робилися (не декларувалися, а робилися) в Україні, це все була ситуативна зміна під інтереси конкретної партії. Оцього більше не має бути, має бути задавання нового закону нашого буття. У мене є такий улюблений образ: між рабським Єгиптом і Землею Обіцяною був Синай з його новим законом. Якщо Синаю не буде, то ми не потрапимо до Обіцяної Землі. Необхідно виробити правила гри, сказати, що ми вестимемо себе у суспільстві так… Двокрапка й далі йде перелік тих правил.

 

- Тобто, на Вашу думку, вистачить того, щоб якісь моральні авторитети виробили правильні правила гри?

- Ну, не лише моральні, бо вони можуть не бути фахівцями в окремій галузі діяльності. Але так само не можна (що вже не раз траплялося) піддаватися тій спокусі: хай нашу долю вирішують професіонали, на кшталт Тігіпка. Бо якщо за цими професіоналами немає морального багажу, то не буде й бажаного результату. Має бути гармонія інтелектуального й духовного.

 

- Всі попередні спроби створити якусь раду мудреців, якийсь морально-інтелектуальний орган наражалися на дискредитацію. Щойно справа доходила до сумнозвісної реальної політики, як зразу ж блага ідея перетворювалася на профанацію.  У Вас не виникає побоювання, що це ж станеться й з наступним таким органом?

- Без сумніву таке може статися, якщо не зазнає трансформації суспільство. Я розумію, що ця фраза звучить дуже утопічно, але хочу вам нагадати один момент з Помаранчевої революції. Пам’ятаю, як влітку 2004 року я виступав перед однією молодіжною спільнотою. Тоді я, сам від себе не очікуючи, просто вибухнув докорами й звинуваченням: «Для чого вас годують різними грантами, читають вам лекції, пхають у вас ті знання? Виявляється воно вам не потрібне, бо ви не вмієте будувати нове життя». Через півроку сталася Помаранчева революція, і ті самі люди, які були боязкими, йшли на моральні компроміси тощо, ті самі люди морально преобразилися. І на Майдані стояли вже зовсім інші люди: чисті, чесні, лицарські. Тому я вірю в таке моральне преображення людей. Сьогодні ми потрапили в такий стан, коли важко собі уявити таке моральне преображення, але я вірю, що за певних обставин воно може статися. І тоді не тільки ця групка людей, які б могли скласти Конституційну асамблею, але й і весь народ буде готовим до тих змін, як він був готовим після Помаранчевої революції. Тоді всі очікували, що зараз щось зміниться. Потім з різних причин все воно пішло не так, як треба…

 

- Ви покладаєте надії на молодих людей, але погляньте: Ви свої найкращі роки поклали на вівтар побудови незалежної України, демократії. Ви сиділи в тюрмах, таборах заради того, щоб до керма в країні прийшли активні молоді люди, патріоти. От прийшли ті надпартіоти й заявили Вам: «Ви – лібераст, толераст, Ви – баласт на нашому шляху!» Вам не образливо від цього? Не шкода за змарнованими роками?

- Ні. Мене часом може це заболіти, але, з філософської точки зору, мене це ніколи не вражало й не дивувало. Так воно відбувається завжди, просто старше покоління націоналістів забуває про цю закономірність. Згадаймо, як покоління Бандери, Мельника – того ентузіастичного націоналізму – засудило своїх попередників. Пригадайте, як вони говорили за Винниченка, Грушевського, інші постаті. Які там знаки оклику стоять перед осудом своїх попередників. Тепер ті ж знаки оклику заробляє нинішнє старше покоління націоналістів, і дивується з того. А тут нема нічого дивного, це – закон природи. Я розумію, що молодше покоління шукатиме антитезу до того, що говорю я чи інші дисиденти. Кожне покоління, що приходитиме, буде шукати альтернативу, своє обличчя, свою ідентичність. Тому мене це не вражає.

 

- А що ж вражає?

- Те що все це відбувається на дуже низькому ідейному й моральному рівні. Оце мене болить. На такому рівні ми не побачимо розгадки. Та проблема, яка стоїть сьогодні перед Україною, та формула, яка потрібна Україні сьогодні, схожа на знамениті малюнки в пустелі Наска.

 

- Це ті, котрі можна розгледіти лише з пташиного польоту?

- Власне. Треба піднятися, щоб їх побачити. Треба піднятися духом, щоб зрозуміти, що ця якась неоковирна, дивна Україна з різними регіонами, різними орієнтаціями тощо, потребує насправді для того, щоб можна було жити в мирі. Для цього потрібна висота духу. Без неї цей запал молодого покоління є холостим, він не дасть того, що потрібно. Отут мені дуже шкода.

 

- Продовжу тему про різні регіони й орієнтації. З одного боку є Галичина, де провідною політичною силою стало ВО «Свобода», котре вважає Вас «ліберастом», з другого – Східна Україна, де Вас вважають націоналістом-бандерівцем. Вам не здається що Ви й Ваші однодумці опинилися в стані зависання, без ґрунту під ногами?

- А це – вічна доля людей, котрі намагаються не йти у широко прочинені ворота. І це для мене не якась красива фраза, яку можна повісити у рамочці на стіні, але не жити за нею. Я справді шукаю оті десь заховані ворота. Мені не хочеться ненавидіти зовнішніх ворогів, бо я не вірю в те, що ворог є поза нами. Я шукаю того ворога, котрий змушує нас програвати наші битви вже століттями. Та скільки можна? Може не шукаймо ворога довкола, може він у нас сидить. А того, хто каже, що ворог не поза нами й радить знайти ворога в собі, насправді не люблять. Я це дуже добро розумію й, коли чую ці ненависницькі, ірраціонально-емоційні напади на мене, то мені це буває прикро, але я сплю спокійно, бо знаю, що моє сумління чисте.

 

- Вам не здається, що така ситуація виникла зокрема й через те, що львівські, галицькі інтелектуали, зрештою УКУ з його науковим потенціалом не ініціювали цієї дискусії в суспільстві на заторкнуті нами теми?   

- Оце мовчання інтелектуалів і УКУ зокрема радше свідчить про те, що ще бродить оце наше суспільне місиво. Ще вино не вибродило.

 

- Не боїтеся, що, як вибродить, буде запізно?

- У цьому сенсі у мене зажди є якась довіра до провидіння. Подібний неспокій був у мене на початку мого табірного терміну: ой чи я встигну, чи ми встигнемо?..  А потім з’явився спокій. Я побачив якусь мудрість провидіння в тому, що навіть коли ми спізнюємося в чомусь, то це потім має добрі наслідки.

 

- Як на мене, трохи незвичне твердження.

- А я Вам можу навести такий приклад. Раніше мене дуже боліло те, що дві сили у нас не пускають одна одну, ми не рухаємося ні туди, ні туди. Дві сили – зі Сходу й Заходу чи модерності й домодерності, чи ще якось їх можна окреслити. Спершу я дуже переймався тим, що ми стоїмо на місці, а потім з’явилося відчуття: чекайте, у цьому може бути великий еволюційний сенс. Я не знаю ще, як буде з тими, що швидко пішли вперед і мають нині, начебто, великі успіхи. Я довіряю Господньому провидінню й припускаю, що те, що ми вважаємо бідою України, може з часом обернутися її перевагою.

Ще один приклад приходить мені на гадку. Я завжди вважав, що ця множинність церков в Україні є нашою бідою, нашим вічним фатумом. Одного разу в середині 90-х років я розмовляв з польськими інтелектуалами, котрі мені сказали: «Щасливі ви в Україні, що маєте багато церков». Я був цілковито приголомшеним. Виявляється те, що кожна церковна партія не пускає одна одну, контролює одна одну, допомагає тому, що виробляється паритет сил між ними. Цей паритет забезпечує нам релігійну свободу до сьогодні. Тож вміймо побачити у своїй слабкості силу за давнім християнським прикладом. Ми ж далі плачемося, що ми – слабкі. А Господь розкрив перед нами якісь можливості, які ми ще не бачимо, бо стоїмо на землі, а треба піднятися духом.

 

- Та все ж брак попередніх дискусій спричинився, наприклад, до того, що загалом мудра Ваша теза про можливість відмовитися від образу Жида у Вертепі наразилася на таке жорстке несприйняття в суспільстві. 

- Так, я це розумію, але водночас у цьому був дуже важливий, принаймні для мене, психотерапевтичний момент. Я не знаю, чи це люди усвідомили, але збоку це було дуже помітно. Цей мул, який піднявся, ця негативна емоція, яка пішла, була не просто тезою: я не погоджуюся з вами. Це була ненависть. Це треба було психотерапевтично витягнути зі свідомості. Воно в нас сиділо, просто було приспане благодушним сприйняттям: ми український народ такий прекрасний, такий люблячий, що кращого народу немає у світі.

  Давайте поміняємо ситуацію: уявіть собі,що ми б відмовилися від образу Кози. Якою була б реакція? Та – вар'яти. Ніхто б навіть слова не написав. А чому від образу Жида така реакція? Вона показала, наскільки глибокою є певна хвороба.

 

- Ви вважаєте, що ця хвороба надається на лікування?

- Почасти. Я не кажу, що антисемітизм можна знищити, адже це – тінь яка йде з юдейським народом і вона йтиме, доки існує людство. Але гостроту, напругу можна зменшувати. Утім я не хотів би щоб склалося враження, що моя пропозиція відмовитися від Жида у Вертепі була спрямована виключно на те, щоб захистити євреїв від образ. Нещодавно прочитав чудову статтю Кирила Тура «Облиш зовнішнього Януковича!». Автор описав те, як Янукович сидить у кожному з нас. Тож не варто у всьому звинувачувати Януковича, бо він робить те, що робимо ми, лише успішніше. Саме це я й хотів би донести. Використовуючи образ поганого Жида, поганого Москаля, поганого Януковича, ми витворюємо для себе дуже комфортну ситуацію: не ми винні, а хтось інший. Тому, говорячи про Вертеп, я говорю про хибну методологію нашого самозахисту. Чому люди реагують на мої слова негативно? Бо, по-перше, мова йде про євреїв. Ага, значить Маринович продався жидам. По-друге, стверджують: «Не пора про це говорити, ми не знаємо, що з державою робити, а він про Жида у Вертепі говорить». Я чую це постійно. Та саме в цьому й суть: образ Жида засвідчує нам, що є методологічно неправильним у нашому ставленні до проблем. І стаття Тура просто колосально розкриває цю проблему.

 

- А ще «краще» цю проблему розкриває інтерв’ю Ігоря Каганця про арійську Галілею та семітську Іудею. Ви його читали?

- Як на мене серйозно це обговорювати не можна. Це – просто ще одна інтерпретація того, про що я кажу. Бо якщо продовжити ці міркування, то треба буде заявити, що галілеяни – це українці, котрі, втікаючи від поганих жидів, перейшли в Галичину й тут утворили свою Галілею. І Матір Божа тоді – насправді українка…

 

- УКУ очевидно ще довго закидатимуть те, що його спонсором виступив Дмитро Фірташ. Як Ви оцінюєте таку ситуацію, коли Університет бере гроші в осіб, щодо морального обличчя котрих можуть виникати певні сумніви?

- Я розумію таку людську реакцію, котра була доволі очікуваною. Люди просто не знають того, що залишилося невидимим. А це – довга передісторія, перш ніж ми ухвалили це рішення. Перед цим ми радилися з усіма структурами, перед якими ми відповідальні: і перед Сенатом УКУ, і перед Церквою, і перед нашими друзями в Америці, в Європі. Переважна більшість людей казала: так, брати. Я розумію людські тривоги, але чому не було реакції на той факт, що Фірташ надав паралельно допомогу Кембриджському університету? Бо є певність, що Фірташ не буде маніпулювати Кембриджським університетом. В Україні ж немає довіри ні до кого. Хоча ми кілька разів дуже чітко говорили про те, що ми не станемо інструментом якоїсь гри, якщо виникнуть такі якісь спроби. Ми виходимо з наших інтересів, а не з інтересів наших спонсорів. Ми виписали цілу політику нашої співпраці зі спонсорами. Тобто, ми зробили все для того, щоб твердо пообіцяти: нами не будуть маніпулювати й ті гроші будуть витрачатися чесно.

 

- Але у будь-якому випадку, якщо не вдаватися в подробиці, для мене було дивним, що Фірташ офірував гроші саме УКУ. Вам це дивним не видалося?

- Я просто знаю один момент. Хоча завжди, коли переповідають, можуть виникнути певні трансформації. Так от: Фірташ слухав отця Бориса (ректора УКУ – ZAXID.NET), коли він виступав у Лондоні. Отець Борис настільки зачарував Фірташа своєю промовою, що він сказав: «Оцьому чоловікові я хочу допомогти». Тобто є така версія. Можливо також, що в Лондоні партнери Кембриджського університету підказали Фірташу про УКУ. У будь-якому випадку, замість того, щоб воювати з негативним, краще підтримувати позитивне. Такий принцип мого життя.

 

- Боюся, що це пояснення навряд чи заспокоїть критиків УКУ.

- А уявіть собі, що ті люди, котрі так страшно нарікають на Фірташа, отримали владу вирішувати його долю. Прислухаючись до їхньої риторики, слід очікувати, що вони тут же відбирають його власність, а самого його скоріш за все кидають за ґрати. Давньою мовою це називається експропріація експропріаторів. Тобто, насправді в наших головах сидять соціалістичні моделі, які ми не ідентифікуємо як соціалістичні. Нам здається, що це – справедливо. Чим свого часу закінчилася така експропріація? Закінчилася великою бідою. Я не хочу йти цим шляхом. Я на нюх відчуваю більшовизм.

Який є другий шлях – путінський: прибрати олігархів до рук, одних посадити, інших взяти під контроль. Цей шлях осоружний мені так само. І я дивуюся, чому він не осоружний нашим людям.

Яким є третій шлях – шлях, яким пішла цивілізована Європа. Рокфеллер, приміром, сам казав: «Не питайте мене, звідки я взяв перший мільйон». Це були брудні гроші й він це визнав. Але в якийсь момент ці брудні гроші почали працювати на державу, на народ. Нині взяти гроші у Фонду Рокфеллера – це чудово, це успіх. Увесь світ бере гроші Рокфеллера. Нам теж треба цього досягнути. Я не питаю, звідки у Фірташа гроші, я припускаю, що він, як і всі інші олігархи, скористався тими лазівками в законодавстві, які існували на той час. Що робити зараз? Я хочу, щоб ці гроші працювали на суспільство. І, здається, ця тенденція вже починає наростати: Ахметов допомагає Києво-Могилянці, Фірташ – УКУ. Я не хочу стверджувати, що відтепер ми такі всесильні, що можемо переконати будь-якого олігарха. Але я вважаю, що так крок за кроком вдасться виправити ситуацію.  

 

- От Ви вже почали говорити про європейське сприйняття певних явищ. Нині ж навіть з уст українських патріотів чимраз частіше лунають засудження європейського шляху. Мовляв нащо нам та Європа з її пихатістю, кризами, релятивною моральністю. Ви виробили для себе якусь формулу сприйняття європейських цінностей? Сприймати їх в чистому вигляді чи трасформовувати, адаптовувати, так би мовити, для внутрішнього вжитку?

- Для мене базові цінності та інтерпретація цих цінностей у західній культурі не є синонімами. Так само як права людини і їхня інтерпретація на Заході. Я дуже чітко усвідомлюю, що якщо ми ставитимемося таким чином, мовляв: «А, Європа, звідти йдуть страшні цінності, ні-ні, краще нам не йти до Європи», то це нас прирікає на «русский мир». Тоді ми належимо тому світу, який опонує Європі.

 

- Тобто, наша європейськість, на Ваше переконання, є лише спробою заховатися від «русского мира»? Це не є чимось нашим внутрішнім?

- Воно ще таким не стало.  Тобто, те, що воно є нашим внутрішнім, у мене немає сумнівів. Воно глибинно належить нашій українській культурі, це засвідчує хоча б феномен українського бароко. Якби не було в нас європейських рецепторів, то ми не змогли б сприйняти бароко й трансформувати його у свій спосіб. Це був той час, коли Україна була відкритою до Європи, й могли вільно циркулювати ідеї. А оскільки ми дуже довго жили без прямого контакту з Європою, то зараз ми так болісно реагуємо на її ідеї.

 

- Чим для Вас особисто є європейські базові цінності?

- Для мене, людини, котра десять років була позбавлена волі, передовсім та сама свобода є базовою цінністю. Але свобода без лапок. Мені начхати на наші внутрішні стереотипчики, на наші місцеві «святощі», як їх називав Костомаров, котрі, нібито, опинилися під загрозою цієї глобалізації, того Заходу. Я чув це не раз на релігієзнавчих конференціях: свободу дали, й змінилася Україна, раніше вона була релігійна, моральна, а свобода все це поламала. Але не свобода тут винна, свобода тільки увиразнила те, що твориться в наших душах. Тож працюйте тепер над своїми душами. Хочете, щоб Греко-католицька церква була найавторитетнішою, то зробіть так, щоб вона була на голову вищою за інші церкви, і люди потягнуться до неї. А позакриватися стінами – це типово російська модель захисту свого. Оцього я не хочу. Я хочу нормального культурного контакту з Європою. Ми виробимо в собі спроможність сприймати від Європи те, що є цивілізаційно вигідним і будемо мати опорність – але не стіною, а імунітетом – до того, що є в Європі духовними шлаками. От їх ми не повинні приймати.

Джерело: 
ZAXID.NET
Автор: Любко Петренко
Дізнайся більше про: Інтерв’ю, Публікації
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі[123]
Повідомляти про нові коментарі
  1 2  3  4  5  6  7  > 
не УКУківец (Ukraine)
Гість сказав:       думаю павло правий. може там не 10 га , але площа не маленька. і коштує ДУЖЕ багато. а нижче перераховані особи (і деякі інші) давно хотіли це проср"т...     
Я думаю, що не тільки Павло правий - УКУкуківці за фірташівські іудині бабки і всю УГКЦ можуть зруйнувати!
Гість (Ukraine, Zaporozhye)
думаю павло правий. може там не 10 га , але площа не маленька. і коштує ДУЖЕ багато. а нижче перераховані особи (і деякі інші) давно хотіли це проср"ти, як уже прос.... багато зі спадку Великого ПАТРІАРХА
comment.user.username
Полковник Станислав
Я извиняюсь, что предыдущий пост не по теме, просто перепутал . А теперь по теме:
Жизнь не стоит на месте и многие люди в Украине потихоньку уходят от идеи, в которую загнал сакрально Украину ее же гимн. Только вдумайтесь над словами украинского Гимна, неужели разум не видит в нем внушение не на жизнь, а на войну инакомыслию?
"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

А такой бы гимн совсем другую имел бы душевную установку:

"У держави «Україна» є Слава і Воля ,
І чекає українців усміхнена доля
Згинуть наші всі напасті , як роса на сонці -
Щастя буде в кожнім домі у своїй сторонці .

Вот так мы все украинцы воюем и боремся за свою исторически архивную жизнь. Идеология националистов или коммунистов - это также архив исторических символов от Бандеры до Сталина. Ведь и Бандера, и Сталин - это уже давно не личности, которых можно познать умом как людей - это символы сравнения старого и менее старого. Их идеи об украинском национализме или о коммунизме давно потеряли смысл и затеряны историей в далеких архивах. Память о Бандере или Сталине есть фишкой для одной из олигархических групп, что рвутся получить власть в Украине. Кроме того, такое возвышение националиста Бандеры путем установки его памятников - есть отражение менталитета и культуры только трех областей Украины с 10% ее населения . Поэтому и символ Сталина на востоке Украины, и символ Бандеры на западе Украины - это просто фишки, используемые небольшой группой людей в борьбе за власть в Украине.
Сами судите, в какой порядочной стране сейчас гуляет национализм или сталинизм ? Украина теперь не страна проживания украинского этноса, а держава с украинской нацией, состоящей из многих национальностей и этносов. Поэтому все эти пробандеровские или просталинские побасенки есть ни что иное, как подготовка к одурманиванию своей лжеидеей протестного электората на будущих выборах. Смешно смотреть на эти факельные шествия от 30 годов прошлого века или пожилых людей, шагающих в строю себе равных с портретами Бандеры или Сталина. Однако несмотря ни на что группировки богатых элит с их карманными партиями продолжают осваивать многочисленный протестный электорат для получения власти и обладания бюджетом. Ни одна из существующих богатых элит, что хотят или хотели власть не имеют современной социальной ориентации. Все идеи их из осужденного народом прошлого. Фактически выбирать на Украине не из кого!!! Все партии – это горькая отрыжка уже побежденного народом прошлого! Новое надо начинать с новой Конституции Украины и уделить реформированию самое тщательное внимание . Элит в Украине должно быть только две , как и два знака в математике + и - , иначе погубят державу всякие уличные и квартальные элиты с огромными амбициями и нулевой экономической подготовкой, как это было в 2004 году. Вариант политической системы как в США надо брать за основу, который выжил в столетиях и победил.
Но это дело будущего, а сейчас и элитам и партиям надо бы научиться понимать, что двухпартийная система - это просто примитивное понятие для электората о власти и оппозиции. Посмотрите, что многочисленные элиты, рвущиеся к власти, сотворили со страной и народом в своей непримиримой войне друг с другом. Ведь такой власти и такой оппозиции не существует ни в одной стране в мире. Всем давно понятно, что власть и оппозиция - это две стороны медали, но никто не хочет понимать, что в социуме также должны действовать законы природы. Третий закон Ньютона говорит, что сила действия равна силе противодействия и если социум в мудрых странах поделил своих представителей на власть от большинства и оппозицию от меньшинства – то это не значит, что оппозиция, не может влиять на эволюцию власти. Чем жестче будет в своих действиях оппозиция, которая пытается любой ценой уничтожить власть , тем изощреннее и беспощаднее будет власть, у которой власть.
павло
Пане Петре,УКУ зробило обмін з Фірташом. Клаптик украінської землі 10 гектарів у місті Римі,яку придбав для Святоі Софії Патріарх Сліпий обміняли з меценатом Фірташом. А вам оповідають байочки панове Гудзяк ,Прах,Дацько , Емерит Гузар та ін. про меценатство.
Гість
Львів між Сциллою "Свободи" і Харибдою церкви... Ну просто повний П..!
Петро
Щодо Фірташа і УКУ, Ахметова і Могилянки згадуються такі міркування Йоана Златоуста: "Христос, сказавши "Придбайте собі друзів мамоною неправою", (Лук. 16, 9) розумів не що інше, як милостиню. І (...) слова Його мають таке значення: ти набув погано - витрать добре. Зібрав неправедно - розтрать праведно."
5копійок
Аякже, поділяться! :)))
Не довіряй чоловікам, що ходять в сукнях: трансвестити - істоти з сюрпризом :)
5копійок
Yarko сказав:       А ще ,церкви ,особливо ,грекокатолицькі, добре було б переробити на спортзали, склади, інтернати для неповнолітніх злочинців. А ще краще на православ...     
На православні храми - явний перебір, а на спортзали - непогано було б, все ж краще виховувати спортсменів, ніж стригти 'овець'.
olha
Читач  сказав:       до Марановича:<BR>Де заробив мільйон доларів отець Борис Гудзяк на вілу у м.Львові, по вулиці парковій?...     
U Rectora bat'ky zamozhni, stari hroshi, yak to kazhut'. tomu i villu ye za shcho prydbaty....
Yarko
А ще ,церкви ,особливо ,грекокатолицькі, добре було б переробити на спортзали, склади, інтернати для неповнолітніх злочинців. А ще краще на православні "церкви" масковскоґо патріархата і всєя расєї.
Lvov
Галицкая униатская церковь тоже ведь олигарх
Кто контролирует денежные потоки этого клана
И не лучше бы что бы деньги собранные у народа пошли на
строительство большиц и школ а не тратилис бы грандиозные храмы
в кторых Европа сейчас делает частные гостинницы."Ще як були ми козаками
ы eys] не чуть було"
Кто сказал.
Поделитесь церковные олигархи И пусть процветает нетолько
католический университет.
Бедный Шевченко Что бы он сказал про это
вітя
неПАНУ василю расевичу! про які би-то цінності не плескалося язиками, що на хліб собі заробляють, а правда лишається правдою: "гроші не пахнуть", і - " то нічого, що в з..ці", аби тепло, ситно та побільше з хазяйського стола! ото і вся ваша , і мариновичів та іже з вами мораль! і на який грець тут якась україна (на криваві шекелі розбудована", і її нарід, і доля його, і європа та дорога донееї!!.. гірко та паскудно , бо вже ні на кого надію покласти!...на вила, хіба що!
Гість
Гість сказав:       .ВЫ просто дятлы,а голосовать вам надо за своих...     
- дятлов.И все нормально будет.
Гість
12345 сказав:       Найбільша проблема Західної України у тому, що розумні люди залишаються поза політикою. За них з задоволенням голосувала більшість людей, але їх наві...     
За 20 лет не одного нормального лидера а голосуете за наших воров из Днепра за которых мы не голосуем-факт на лицо,в этом и вся проблема.ВЫ просто дятлы,а голосовать вам надо за своих
Гість
"Я хочу, щоб гроші олігархів..." Черговий фахівець по розподілу чужих грошей.
Такий собі сучаний ленінець - любитель "экспроприаци экспроприаторов"
Гість
12345 сказав:       Найбільша проблема Західної України у тому, що розумні люди залишаються поза політикою. За них з задоволенням голосувала більшість людей, але їх наві...     
Problema v tomu shco ti niby mudri prodalysja za judyni sribnjaky ,bo vony bachte mudri.A vidpovidaljni ZMI?Pered kym,vidpovidaljni .pered vlasnykamy z rylcem v pushku?chy vy usvidomljujete ,de my zaraz?Na sajti sadovoho i vin maje svij interes.Otzhe ne obmanjujte narid.Vashi moraljni avtorytety prodani za midjaky!Tiljky ma molodj nadija!
12345
Найбільша проблема Західної України у тому, що розумні люди залишаються поза політикою. За них з задоволенням голосувала більшість людей, але їх навіть не буває у списках, а пропонується список з психічно неврівноваженими або шукачів легкого хліба. ТОму люди обирають тих, кто влаштує більший цирк у ВРаді. Система виборів має змінитись таким чином, щоб не партіі вирішували , кого висувати по мажоритарним округам а міська громада з визнаних спеціалістів та моральних авторитетів, Велику роль у цьому мають зіграти також відповідальні ЗМІ. Правий М.Маринович, що якесь просветління у головах зароджується, але дуже повільно. Пора відсунути крикунів та обирати таких, хто знає як робити , хоче і може робити. Досить вилазити у нардепи на критиці опонентів!
Krab
Гість сказав:       Архіваріус, Краб, Неукуківець, Марцинек - старі комуняки, агенти КДБ, що мають завдання від "контори" дискредитації демократів в сьогоднішній Україні,...     
hrystyjansjka moral i hroshi Firtasha?Ty v svomu rozumi,galicaju?ja zh kazhu za shtuku baksiv ,mamu ridnu zdadutj!Ukuku,spravdi,panimajesh
не УКУківец
О, пішла на оборону "месії-Мариновича" ціла когорта т.зв. "Гостей" - "махістрів від журналістики" того УКУКУ! Це ті, яких вчать "пісяти не якнайповніше і чесніше, а просто "НАХАБНІШЕ"! Ну-ну...
Krab
Гість сказав:       Сам ти брехло і працюєш на КДБ. Пiп Гапон - ти. Провокатори, що переодягнулися з комуняк в радикальних націоналістів і переслідують справжніх патріоті...     
Nu ce tty zahyshhchajesh svoho agenta!
  1 2  3  4  5  6  7  > 
Ми у соцмережах
Актуальний текст