Увімкнути біжучу стрічку

Невідомий Львів. Собачі бої

Фото: Невідомий Львів. Собачі бої

Кров, гарчання, підбадьорюючі крики глядачів. Це закриті для сторонніх собачі бої. Мені вдалося зазирнути у світ людей, котрі професійно займаються розведенням собак-бійців, яких виставляють на бої за гроші.

Історія „бійців"

Деякі історики стверджують, що у Стародавньому Римі найзаможнішими людьми були не члени сенату чи імператори, а власники колізеїв і гладіаторських шкіл. Римський плебс ладен був відмовити собі у хлібі та заплатити останній мідяк за можливість подивитись, як люди б'ються на смерть. Поступово закони суспільства ставали більш гуманними і вже не дозволяли цькувати людину на людину, та не змінилась людська психологія. І на заміну двоногим гладіаторам прийшли тварини.

Різні народи у різні часи мали свій „тваринно-бійцевий" тоталізатор. Китайці любили спостерігати, як у великих діжках гризуться голодні щури. У Мексиці розводять бойових півнів, котрим під час сутичок до лап прив'язували сталеві леза. У північних областях Росії полюбляли вирощувати та стравлювати бійцевих гусаків, а от у країнах Скандинавії популярністю користувались двобої між котами.

Черга дійшла і до собак.

Першими бійцевими собаками були ті, що супроводжували воїна в бою. Так, цар  Вавилону Хамураппі (1728-1686 рр. до н.е.) „озброював" своїх воїнів великими псами, котрі крім суто тактичних цілей слугували засобом психологічного тиску, лякаючи противника масивним  виглядом. Звідси й назва породи - маситифи.

Античний полководець Лід'єра у війнах проти Кіммерійського царства використовував батальйон бійцевих псів. Римляни під час війни з галами у вирішальній битві під Версалем (101 р. до н.е) кинули в атаку гігантських псів, закутих у панцирі. Після висадки римських легіонів у Британії, вони захопили з собою багато екземплярів місцевих собак, котрі розмірами перевершували римських. Потім ці „британці" використовувались на аренах як у боях з гладіаторами, так і з великими хижаками, а їх нащадки пізніше сформували стильну породу - мастіно неаполітано.

Але сучасний варіант собачих боїв зародився в Англії. Все почалось з середньовічної традиції: перш ніж заколоти биків на м'ясо, їх цькували собаками. Особливо успішно в таких „баталіях" виявляв себе англійській бульдог.

У 18-му столітті англійці помітили, що спостерігати за тим, як одна собака гризе іншу, значно цікавіше та динамічніше, ніж сутичка собака-бик. Оскільки бульдоги бились досить мляво (зціпившись, вони годинами висіли один на одному, доки один з них не гинув), англійські кінологи стали виводити породу більш рухливих бійців з сумішшю крові тер'єрів. Так і виник знаменитий буль-енд-тер'єр, скорочено бультер'єр, який поєднав в собі силу щелеп і впертість  бульдога та рухливість і пружність тер'єра.

В СРСР перші собачі поєдинки відбулись наприкінці 80-х років у Москві Одесі, на Кавказі, Львівщині та Закарпатті.

 

Пітмени та любителі

Прихильників собачих турнірів можна поділити на любителів і професіоналів. Любителі - це господарі собак, які за допомогою псів намагаються поповнити свій бюджет. „Собачники" збираються у міських парках і організовують між своїми собаками змагання. Ставки на таких „аматорських" турнірах незначні - від 30 до 100 доларів. На такому вулично-дилетантському рівні відбувається більша частина собачих баталій.

Професіонали - це пітмени, люди, які заробляють на життя розведенням та дресурою бійцівських порід саме для того, щоб виводити їх на ринг. Призовий фонд у таких поєдинках буває досить вражаючим. Люди, впевнені у своїх „чотирилапих гладіаторах", не бояться ризикнути п'ятьма і більше тисячами доларів. Такі високі ставки зумовлені ціною самої собаки. Добре натренований пітбуль чи стафордшир із хорошим родоводом оцінюється від 300 до 1 000 доларів.

Кажуть, що в західній Україні найчисельнішу та найтренованішу ватагу бійцівських собак утримує президент однієї з вітчизняних тютюнових марок. На бої з його собаками привозять супротивників з інших міст і навіть країн.

Про пітменів ходить безліч легенд. Розповідають про те, що тренуючи бійцівських собак, пітмени травлять їх на людей. В реальності процес підготовки пса до бою є дуже специфічним. Цькування собакою людини тут просто непотрібне. Адже у більшості випадків „бійці" бувають агресивними лише до собі подібних. До людей вони, як не дивно, здебільшого спокійні та лагідні. Тому моторошні історії про роздертих під час тренувань бомжів - вигадки. Хоча деяким собакам дійсно дають на розшматування живих істот. Цуценятам, щоб виховувати обов'язкову агресивність, спочатку пропонують загризти стерильних лабораторних щурів. Трохи пізніше псу підкидають на розтерзання бездомних котів, яким перед тим виривають кігті та зуби, щоб кіт, захищаючись, раптом не поранив дорогоцінного песика, котрий коштує сотні „баксів". Коли „боєць" підросте, у якості „боксерської груші" йому пропонують безпритульних псів. Звичайно, все це дуже жорстоко, але принцип собачих боїв  базується на ствердженні Дарвіна: „Виживає найсильніший".

Ще одна чутка, котра обов'язково супроводжує собачі бої, це та, що сутичка між собаками має вестися обов'язково до смерті одного з учасників. Насправді це не так. Смертельні випадки на рингу трапляються рідко. Поєдинки до смерті проводять лише тоді, коли власники псів спеціально домовляються про це.

 

Собачі бої

З різних джерел свого часу я багато чув про собачі бої, проте жодного разу не бачив їх „вживу". І коли один мій знайомий пітмен повідомив, що є можливість „зганяти" на матч, я з радістю погодився.

„Собачі бої" починається задовго до обумовленої дати. Спочатку „свої", тобто професійні  пітмени, обдзвонюють один одного та призначають час і місце події. Бої бувають рейтингові, де просто визначається рівень підготовки собаки (пітмени називають їх роликами), та бої за гроші - так звані матчі. Якщо для матчу вибирають місце подалі від цивілізації та сторонніх очей, то ролики можуть проводитись десь у глухих куточках міських парків чи приміських лісосмуг. Наприклад, у Львові це робиться або на Цитаделі, або на Погулянці, або на Високому Замку. Матчі, як правило, проводять десь за містом.

...Одинадцята година ранку, придорожнє кафе неподалік райцентру. Це ще не місце бою, лише місце зустрічі, куди з'їжджаються адепти піта. Машин багато, десь 20. За номерами - Івано-Франківська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська та Львівська області. Є одесити, кияни, машина з дніпропетровськими номерами.

Нарешті всі зібралися і автоколона рушає сільською дорогою. Майже всі машини - іномарки середнього класу: „Фольксваген-Пассат", „Форд Скорпіо", „Опель Вектра", з крутих всього лиш одна - „дуте" сріблясте „Вольво".

Під'їжджаємо до місця  дуелі. Це закинута колгоспна чи то ферма, чи МТС. Будинок-привид... У порожньому приміщенні з розбитими вікнами гуляє вітер.

Швидко йде підготовка до бою. Звідкись принесли та хутко розставили піт - чотири пофарбовані у бордовий колір дошки розміром 3,5 на 3,5 метри. Постелили  звичайний офісний зеленуватий ковролін, рясно вкритий висохлими плямами собачої крові від попередніх боїв, притягнули величезне алюмінієве корито води та два відра з губками, які поставили у протилежні кути. Все як на справжньому боксерському рингу.

Вода вкрай необхідна - дуже часто собаки гинуть не від ран, а від розриву серця, спричиненого нестачею  води  в організмі через запеклу боротьбу.

Суддя змагань оголошує порядок денний. Спочатку ролики, потім - матч за гроші. А безпосередньо перед самим поєдинком кожен пітмен миє чужу собаку, аби переконатись, чи не „вмазав" її господар у шию якусь речовину з відлякуючим запахом.

Суддя - найдосвідченіший пітмен - може при нагоді виконати обов'язок  ветеринара, або без зайвих мук, ударом голки в серце умертвити смертельно поранену собаку (на сленгу пітменів така процедура називається „голковколюванням"). Іноді, коли грошові ставки достатньо високі, суддя  отримує 10-20% від загальної суми.

Ролики почались. Спершу на арену виходять п'ятеро учасників: двоє основних - це собаки, троє опосередкованих - господарі собак та суддя, який слідкує за ходом бою. Звучить  команда „Впускай!" і пси кидаються один на одного. Гавкіт переходить у хрипле ричання, слина летить у всі сторони, кров з прокушених лап та шиї собак рясно капає на ковролін. Відчувши кров, пітбулі наче забувають про біль і кидаються один на одного з подвоєною силою. Особливо моторошно стає від звуку ударів зубів об зуби, коли пітбулі захоплюють в мертву хватку щелепи один одного.

Оце і є собачий бій у  всій його „красі", звірячій дикості та несамовитості. Скоро суддя розуміє, що треба зробити перерву - брек. Спеціальним дерев'яним кілком розтискають щелепи та розтягують собак в кути. Їх обтирають мокрими губками, дають відпочити. Потім іде скрейч - так звана перевірка на геймність (бійцівській характер собаки). В цій ситуації одного буля  притримують, а іншого випускають наперед. Потім того, що притримували, різко випускають, і якщо його „опонент", відчувши раптовий спротив, припиняє атаку, значить він нікчемний боєць і поєдинок автоматично завершують.

Не обходиться без курйозів: раптом до піта підбіг, завзято гавкаючи, зовсім молодий пітбуль. Розгубились всі: і люди, і самі собаки, мовляв, то з ким нам, зрештою, битись? Це трохи нагадало появу другого футбольного м'яча під час матчу! А один раз бійка мало не почалась між самими пітменами: в момент бою собак можна підбадьорювати вигуками, але не можна рухати руками. Але один з пітменів чомусь знехтував цим правилом. Хтось різко висловив своє невдоволення. Здалося ще трохи, і пітмени забудуть про своїх псів та влаштують „бої без правил" між собою. На щастя, гарячих пітменів вдалося втихомирити.

Після роликів прийшов час „десерту" - матчу на гроші. Пітмени з Тернополя та Ужгорода обговорюють умови. Передусім, походження собак: головне, аби вони не були „однієї лінії", тобто мали спільних предків - бої між „родичами" не вважаються престижними. Після цього - зважування. Насамкінець обумовлюється сума та умови завершення бою: битимуться собаки до смерті чи візуального програшу. Пітмени погодили призові - триста доларів, а це означає, що бій буде не до смерті. Далі все за схемою: команда „Впускай!", рик собак, крики господарів... Перемога за рудим тернопільськім „гладіатором", морда якого рясно вкрита старими шрамами. Шрами - це знак досвіду, який приносить перемогу. Хрустять „бакси", переходячи з одних рук в інші. У пітменів все чесно.

Всі виходять на вулицю, обговорюючи побачене. Майданчик перед фермою нагадує прифронтовий шпиталь: прямо тут, на траві, пораненим булям без будь-якої анестезії зашивають рани та ставлять крапельниці. Коли голка проколює шкіру і під нею тягнеться нитка, собаки тихенько скавулять, але тримаються спокійно. Напевне звикли.

З'їзд пітменів завершився, вони обмінюються номерами мобілок, домовляються про наступні бої. На завершення я запитую в пітмена з Тернополя, собака котрого щойно принесла йому в „зубах" 300 доларів, навіщо йому все це. Відповідь мене спантеличила: „Справа не в грошах, я їх по-іншому заробляю. Просто в наш час, коли все продається та купується, у  собачих боях є елемент непередбачуваності: як собака захоче, так і буде. І людина з її жлобством тут не вплине. Бій, як і долю, передбачити  важко".

 

Фото з сайту dnevnik.bigmir.net

Автор: Юрій Лелявський
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі[11]
Повідомляти про нові коментарі
рамзес
треба любити тварин а не знощатись над ними!!!
tory
і ви ше себе Людиною вважаєте... гнилі істоти!!! не для того створені в природі собаки шоб їх на боях вбивати і калічити...не для того шоб якісь чорти немочні,які себе не реалізували ніде з них знущалися... уроди!!!
мирон
Як людина,яка один раз була на боях,може про це писати,або судити.
Csr
Квказець порве ВСІХ!!!
Андрій
Автор ти шо лох, хоча судячи зі не ти один, але і ваші так звані піт-мени - аматори. З'їздь до Луцька може щось і зрозумієш.
мацафаня
коли ви купите бойцовську собаку,тоді ви зрозуміете шо таке собачі бої!
скінхеад Тарас Бульба
ПІТ БУЛЬ був народжений Бійцівськім Собакою А не домашньою ТВАРЬЮ СКОРО БУДЕ РВАТИ ПРОТИВНИКІВ
олег
юра, привітик! класна стаття!
Марко
Дикість якась просто.... А де правоохоронні органи в цей час... Ще й у місті влаштовують ті "бої".... Жах...
Вова
можна сказати лише те,що писав ДІЛІТАНТ аматор.Який про собак і про собачі боі нічого не тямить.
читач
автор цікаво все описав, але так само постає питання: і нащо їм того? але, як відомо, кожен сходить з розуму по-своєму.
Ми у соцмережах
Актуальний текст