Незалежність: аудит по-галицьки

Вона не скаже, де були вулиці Ботвіна, Кузьми Пелехатого і міста Печ, вона ніколи не стояла в черзі за маслом по 3-4 години. Її сьогоднішні проблеми – це не відсутність вибору, а його надмір.

Ще через кілька років народиться вже друге покоління тих, хто ніколи не жив в СРСР. Для них радянська реальність буде чимось на зразок польських довоєнних часів - далеким минулим, про яке розповідатимуть тільки архітектура, окремі побутові речі і бабусі з дідусями.

Ті, хто пожив і тоді, і тепер, можуть порівнювати. Що ж Галичина здобула і що втратила через Незалежність України?

Здобутки: інституції, подорожі, апельсини

Свобода є першим бонусом, що спадає на думку серед нового, отриманого в 1991-му: бути тим, ким хочеш, ризикувати і перемагати; вибирати, де жити і чим заробляти на хліб з маслом; обирати свою ідентичність і практикувати її. Її вираз – мати переконання, відстоювати їх, вільно обирати собі керівників і міняти їх; мати недоторкане житло і право на презумпцію невинності.

Своя, а не чужа держава, котра має наші символи, котра визнає національних героїв (принаймні на місцевому рівні), є також великим здобутком. Якщо порівнювати її з репресивним радянським режимом, наша держава не відбирає у нас майно, не засилає в Сибір, не забороняє бути собою. При всій її недосконалості й неефективності, вона дає нам більше свободи, аніж будь-яка чужа влада в усі часи історії.

1991 рік приніс нам право вільно молитися без наслідків для кар’єри і сім’ї, без викликів в КГБ чи деканат. Свобода совісті для кожного, можливість діяти релігійним конфесіям – велике досягнення Незалежності.

Незалежність відкрила світ для нас – і навіть якщо це поїздка заробітчанина, це все одно неспівмірне з життям за "залізною завісою". Очевидно, що "Шенгенська стіна" міцніє, а криза не сприяє поїздкам в чужі краї, але все ж старші люди вибирають між Єгиптом і Туреччиною, а молодь - між поїздками стопом по ЄС і подорожами Кавказом чи Індією. Інтернет є іншим способом відкритості світу (альтернатива – тоталітарний Інтернет в Китаї, котрий використовується для контролю над громадянами).

Новим для галичан є відчуття власної суб’єктності, відчуття "малої Батьківщини". Помаранчева революція показала нашу громадянську культуру, класичну для Центральної Європи – такої ж, як Румунія, Болгарія, Угорщина, Словаччина.

Економічні гасла кінця 1980-х також частково здійснилися (порівняймо себе з Північною Кореєю).  Люди одягаються і взуваються краще (навіть секонд-хенд – інший рівень якості і асортименту, ніж тоді). Інакше виглядає побут (асортимент книжок, меблів, електроприладів, машин – середньокапіталістичний). Супермаркет неможливо порівняти з жодним радянським гастрономом, а гіпердефіцитні в радянські часи цитрусові тепер доступні кожному. Змінилася якість багатьох речей – від ремонту до відпочинку, і таки в кращу сторону. Ми живемо краще, ніж будь-коли раніше – за Австрії, за Польщі, за німців, за перших і других совітів.

Втрати: люди, заводи, формати

Нестабільність, котра почалася в кінці Союзу, не минула й досі. В порівнянні з брежнєвськими часами, люди втратили визначеність: освіта-кар’єра-пенсія, гуртожиток-комуналка-квартира, стабільність цін і грошової одиниці, зрозумілі правила гри, зрештою.

Ми втратили багато людей. Багатьох зламала недоля, кинувши в алкоголь і наркотики. Багато хто поїхав з України, бо не зумів заробити собі на прожиток – і осів в Канадах чи Італіях. Поїхало багато тих, кого місцеві називають "москалями" і "жидами" – не в останню чергу тому, що не змогли себе знайти в нових реаліях. Тяжко сказати, чи вважати втратою тих, хто поїхав до Києва – та буття з рідним краєм на відстані ночі в поїзді все одно не дає змоги бувати частіше, ніж раз-два на сезон.

Галичина, по суті, позбулася промисловості після 1991-го. Тяжко сказати, чого тут було більше – невміння керувати чи об’єктивного колапсу технологічно відсталого і неекономного виробництва, - мабуть, і одного, і другого. Зникли цілі проектні інститути (на території одного з них – торгові ятки львівського Краківського базару). Наш край втратив дуже багато робочих місць, і в селах і невеликих містечках люди часто живуть з натурального господарства і заробітчанства.

Відійшли в минуле безплатні медицина і освіта. Репетиторство і контрактне навчання ("бюджет" часто є співмірним по затратах), витрати на проживання (далеко не в кожного вузу є гуртожитки) влітають в копійку. Лікування ж може розорити будь-яку людину навіть середнього достатку. Очевидно, за часів СРСР медицина не була надто якісною, а навчання теж було не безплатним, а інколи й просто неможливим без "бузини на городі і дядька в Києві" - але ситуація не була аж так вже сконцентрована на грошах.

Після виходу з "українського гетто" з падінням режиму не вдалося створити цілісний контекст культурного життя. Є справді небагато зон, де українська є головною, де її не можна замінити чужим якіснішим однотипним зразком. Домінують формати "пострадянського простору" (музика російською, "вконтактє" і "однокласнікі"). Зникли окремі жанри: чи проводяться тепер домашні Шевченківські вечори?

Одна з трагедій Незалежності – втрата вміння берегти своє (візьмімо хоча б нищення старої забудови міст, чи спалені самими церковними громадами старі дерев'яні церкви). Забулося, що боротьба за незалежність починалася з боротьби за збереження українських архітектурних пам’яток.

Далі: дати раду спадку

Після СРСР нам залишилося багато речей, котрі нас і надалі тримають в спільному просторі "від Чопа до Владивостока": погані дороги, нахабні бюрократи, ЖЕКи, сміття на вулицях і загаджені під’їзди, врешті – влада, котра по-радянськи прикривається ідеологією, а вирішує власні проблеми. Кожна з цих речей живе всередині нас – бо ми дозволяємо їм такими бути в реальності.

Для старших людей, котрим довелося пережити божевільні 90-ті, Незалежність є також і часом втрачених можливостей. Після затхлості радянського режиму вони пережили ще й пострадянський колапс, а на старість муситимуть виживати на копійчану пенсію. Та саме вони дали вижити молодій державі і її наступному поколінню ціною власних перспектив, тяжкою працею і життям на межі бідності. А це – також ціна нашої Незалежності.

18-річних ще 20 років тому чекала освіта, відповідна до можливостей "блату" батьків, а потім – робота за рознарядкою до кінця життя (і це ще якщо пощастить жити в рідному місті – бо за розподілом могли і на Сибір відправити). Для сьогоднішньої молоді незалежність – велика перевага: вони – вільні люди, зі всіма ризиками і відповідальністю. Їм теж доведеться дати раду зі спадщиною – і приймати рішення.

Незалежність України – це те, про що поколіннями мріяли наші предки-галичани. Їхня мрія збулась – з Днем народження, державо!