Атака на Порошенка
IQ

Атака на Порошенка

Чи не змушують українського президента піти?

Василь Расевич, 26 грудня 2016815012

Останнім часом над президентом України згустилися хмари. Якщо раніше атаки на Порошенка не припинялися виключно з російського боку, що й зрозуміло, бо йде війна, то тепер складається враження, що терпець увірвався багатьом і на Заході, і всередині України. Тепер російські ЗМІ заспівують, а приспів підхоплюють уже в Німеччині, Великій Британії або США. Як це розуміти? Невже західна вільна преса перестала бути такою і, продавшись за рублі, слухняно доєдналася до російського антиукраїнського хору? Насправді проблема досить складна, різнорівнева і неоднозначна.

За тривіальною логікою, президента Порошенка атакують вороги України. Атакують не тому, що він у чомусь винен, помилився, або слідує якомусь таємному плану, який є неприйнятним у цивілізованому світі – нападають тому, що він є символом української держави. Що більше негативу про президента, то в гіршому світлі поставатиме образ держави, якою він керує. І тут варто зупинитися і задуматися: чи всю критику можна відмести одним махом, списуючи на зловорожу пропаганду? Чи все це пропаганда і чи справді вона виходить та координується з одного антиукраїнського центру – Кремля?

Насправді було б дивно, якби російська пропаганда упустила такий вигідний для себе шанс і не скористалася чудовими нагодами, які дає президент України. Не тема цієї статті говорити про пафосні обіцянки та заяви Петра Порошенка, які він, здається, навіть не збирався виконувати. Вони для нього самого – театр, гра на публіку, не більше.

Нападають, бо заслужив?

З такою поведінкою високих державних мужів українці стикаються не вперше, а тому перестали взагалі реагувати. А от формування свого корупційно-олігархічного клану, замість боротьби з кланово-олігархічною системою, годі не зауважити. І якщо навіть всередині країни, попри домінування олігархічних ЗМІ, проривається критика на адресу таких дій чинного президента, то чому мають мовчати західні медіа? На знак солідарності з країною, яка зазнала агресії? Так, але не з її корумпованим керівництвом. Не з кланово-олігархічною системою, яка ні на йоту не здала своїх позицій після Революції Гідності. Тим більше, якщо ця країна існує завдяки фінансовим вливанням західних країн-донорів. Тому й західним медіа не байдуже, в якій чорній дірі зникають ці вливання.

Якщо уважно придивитися до критичних програм та публікацій про Петра Порошенка у західних медіа, то, чесно кажучи, не дуже можна й заперечити. Забезпечення панування олігархічних кланів, тотальна корупція у всіх найвищих державних органах, імітація боротьби з цим явищем – ось лейтмотив західних меседжів про Україну. Говориться також про невіру самого президента у докорінні зміни в країні. Прикладом може послужити публікація в німецькій «Frankfurter allgemeine Zeitung» про уникнення оподаткування зарплат на «президентському» «5 каналі». Німецька газета робить висновок, що «сіра» каса у бізнесі президента підриває довіру до цілої країни. Газета «Die Welt» пішла у своїх висновках ще далі: Україна втрачає своїх останніх помічників, написала вона. «З часу, коли Росія атакувала цю країну, терпець Міжнародного валютного фонду та інших грошодавців уривається», – заявляє німецьке видання. Причиною розчарування називаються корупція та олігархія.

Крім того, останнім часом наверх вилізли «соратники» президента, які ще зовсім недавно співпрацювали пліч-о-пліч і разом з ним чинили темні справи. Якщо раніше можна було лише здогадуватися, що президент Порошенко намагається, не менше ніж його попередник, зосередити всю повноту влади у своїх руках, не гребуючи підкупом і шантажем, то після зізнань Михеїла Саакашвілі та Олександра Онищенка все стає на свої місця. Якщо колись можна було тільки гадати про підкуп депутатів Верховної Ради, про проплачені атаки на неугодного прем’єр-міністра, то тепер і Саакашвілі, й Онищенко в один голос заявляють, як їх «використали», і називають прізвища тих, через кого здійснювався цей план Банкової. Притримують тільки до певного часу списки тих, кого і за скільки купували.

Можна й надалі наполягати, що це все наклеп ображених і корумпованих, відсунутих від корита чиновників та депутатів. Але стає направду смішно, коли після заяв Онищенка про те, що він записав на пристрій в годиннику таємні розмови з Порошенком, відтепер перед входом в Адміністрацію президента треба здавати годинники і ледь не роздягатися. Можна знову спробувати все зіпхнути на агентів Кремля. Довго обговорювати і заговорювати тему тим, що Онищенко втікав з України через Москву. Що там отримав вказівки, що і як подавати. Якими порціями видавати інформацію, що приховати. Але факт залишається фактом: президент Петро Порошенко тривалий час якнайтісніше співпрацював з цією особою. Саме через нього він убивав український парламентаризм, корумпуючи Верховну Раду. Тобто факт ймовірного «агентства» Онищенка не змінює суті справи – президент брав участь у корумпуванні парламенту.

Після перемоги Порошенка над невигідним прем’єром залишається питання, як надалі кваліфікувати перетворення президентом поста прем’єр-міністра на підконтрольний йому інститут? Навіть неюристам відомо, що, за Конституцією, прем’єр має мати ширші повноваження, ніж президент. А що ми отримали на практиці? Прем’єр-міністром став вінницький соратник президента, який доти був блідою тінню Порошенка. Але, коли ця бліда тінь захотіла набути хоч якихось реальних обрисів, її швидко поставили на місце. Не вдаючись до теорії змов, все-таки голосування в ООН «розмазало» Володимира Гройсмана на довший час. Те, що зовнішня політика є прерогативою президента України, – відомо всім. Але, щоб прем’єр не зміг вмовити президента на «нейтральний» варіант (подейкують про телефонний дзвінок Беньяміна Нетаньягу до Гройсмана напередодні голосування) означає, що він нічого не важить або що той покараний за спробу розпочати власну гру.

За замовчуванням, але без змови

Не таємниця, що Захід ніколи не «балував» Порошенка своєю прихильністю. Петро Олексійович завжди ревниво ставився до закордонних вояжів Арсенія Яценюка, які зазвичай були успішніші, ніж його власні. І тут залишається лише гадати, чому таким стриманим було ставлення Заходу до Порошенка. Можливо, західні спецслужби постачали своїм урядам таку компрометуючу інформацію про минуле і теперішнє Петра Порошенка, що до нього ставилися з недовірою і як до перехідного, тимчасового варіанту. Можливо, щоб не дратувати особливою любов’ю до президента України Владіміра Путіна. Можливо, також через невідомі нам домовленості Порошенка з Путіним. Можна припустити, що переляканий та лінивий Захід побоявся підтримувати Порошенка, вважаючи його «яструбом війни»? Але Яценюк вдавався до набагато агресивнішої риторики – і нічого, навіть в Овальному кабінеті сидів з Обамою, закинувши ногу на ногу. Всі названі варіанти можливі, але, на жаль, для простих смертних бездоказові.

Вже кілька тижнів Києвом кружляє інформація, що президентові Порошенку відвели кілька місяців, щоб він пішов добровільно. По-перше, в такий фантастичний сценарій годі повірити, особливо з огляду на жадобу Порошенка до влади. По-друге, хто той «повелитель», що змусить Петра Олексійовича добровільно зректися трону? Знову ж таки, можна гадати, що записи Онищенка, і не тільки, видадуть на-гора такі тонни компромату, що від нашого президента і мокрого місця не лишиться.

Такі прецеденти вже були з президентом Кучмою. І попри покриту мороком історію із записами майора Мельниченка можна впевнено сказати, що вони надовго відрізали Україні рух на захід. Перетворили державу з таким заплямованим президентом на парію. Нема гарантії, що Москва знову не назбирала вбивчого компромату на чинного українського президента і не скористається от-от цією «ядерною» кнопкою. Якщо в цьому є хоча б частка правди, то Україну може чекати новий грандіозний скандал. І, відповідно, нової ізоляції, як за часів Кучми, в умовах війни вона не переживе.

Неспокій викликає і те, що на політичному олімпі України не спостерігається якихось помітних постатей, які б могли перейняти естафету у Петра Порошенка. Саме тому неймовірний інтерес викликають п’ять кандидатів, яких готові висунути на заміну Порошенкові конкуруючі олігархічні групи. Серед цих кандидатів називають Віктора Чумака, який за квотою «Удару» потрапив у списки Блоку Петра Порошенка. Цікаво, як «ліпиться» черговий медійний образ нового месії. Віктор Чумак дедалі частіше виступає в ролі експерта. Говорить гладко, в міру критично. Такий собі усміхнений генерал прикордонних військ відразу перекриває кілька критеріїв для спраглих порядку і справедливості українських виборців. Насторожує тільки те, що за «Ударом» стирчать Фірташівські вуха і що українці знову можуть купитися на кандидатуру від «віденського в’язня». Що, здається, нас спіткало минулого разу.

Наступним кандидатом називають прем’єр-міністра Гройсмана. Останнім часом можна було спостерігати, як український прем’єр пробує потроху дистанціюватися від Петра Порошенка. Кажуть, що Гройсман обрав собі точкою опори аграрне лобі, яке в Україні є досить потужним. Незайвим буде нагадати і про те, що він не посварився з Арсенієм Яценюком, і тут можливі несподівані варіанти. Зрозуміло, якщо ці поголоски гуляють Києвом і дійшли аж до Львова, то про них не може не знати президент Порошенко. Напевно знає, а тому діє на випередження. Історія з голосуванням в ООН напередодні візиту Володимира Гройсмана до Ізраїлю мала б змусити останнього задуматися.

Зрозуміло, що просто не може не кандидувати Юлія Тимошенко. Її група підтримки – ті, хто активно впливає на Мінський процес та займається обміном полонених. Заради такої кандидатки вони можуть навіть влаштувати триваліше «перемир’я» на фронті, яке з обранням її на пост президента плавно переросте в інкорпорування так званих ДНР та ЛНР в Україну. При цьому поведінка «втомленого Україною» Заходу є непередбачуваною. Заради такого вирішення проблеми Захід навіть може погодитися на цю суперечливу кандидатуру.

Ще одним зовсім несподіваним кандидатом є Андрій Білецький, який останнім часом дуже протестує проти того, щоб його називали «білим вождем». Зрозуміло, що ця несамостійна постать покликана відібрати голоси вкрай радикалізованого сегменту українського суспільства. Але рухи навколо цього народного депутата й офіцера Національної гвардії, тобто МВС, будуть дуже цікавими.

І наостанок – реінкарнація недавнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Здавалося б, Петро Порошенко остаточно прибрав цю фігуру з політичної шахівниці країни. І Арсенію Петровичу нічого іншого не залишається, як виїхати в якусь теплу країну і там до глибокої старості насолоджуватися життям. Але ні! Після короткого затишшя в інформаційному просторі України дедалі частіше з’являються то повідомлення про європейський вояж Яценюка, то якесь інтерв’ю. Але найцікавішою є діяльність блогерів. Саме ці творці громадської думки стали інтенсивно відмивати і відбілювати образ опального прем’єра. Пишуть, що саме він врятував Україну в найбільш критичний момент. І що він був ефективним, прагматичним та успішним прем’єром аж до обрання президентом Петра Порошенка. Може й так. Але те, що він разом з Порошенком поділили квоти, ламали через коліно український парламентаризм, конкурували за впливи на держкорпорації, засвідчує, що він втягнувся у цю майже злочинну гру і був її повноцінним учасником.

Можливо, описана ситуація є лише непідтвердженими чутками. Можливо, Петро Порошенко, навіть попри страшний компромат та обіцянки особистої недоторканності його та його капіталів, ніколи добровільно у відставку не піде. Але факт того, що в політичному полі України починається якась нова гра на випередження – очевидний. Подейкують також, що Олександр Турчинов незабаром має піти з посади секретаря РНБО і розпочати свій новий політичний проект. І він не один. Валентин Наливайченко вже також записує звернення до українців на тлі адміністративних будівель у Нью-Йорку та Вашингтоні. Також готовий рятувати Україну. Ситуація більше проясниться після приходу в Білий дім нового американського президента Дональда Трампа.

У висновку залишається сказати, що кланово-олігархічна система не спить. Вона не тільки захищається і регенерується, вона постійно працює на випередження. І це величезний виклик для відважних публічних інтелектуалів, які ще не почали працювати на один із її виборчих штабів. Закритих тем не має бути.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;