Львів багатоликий

Люблю цей світ, який стає все більш тісним, і цей Львів, який стає все більш безмежним...

БлогиВсеволод Поліщук, 10 травня401 1
Всеволод Поліщук
PR-стратег креативної агенції Readyto

Зустріти велику групу справжнісіньких євреїв-хасидів при повному параді на вулиці Залізничній? На богом забутому перетині Привокзальної, залишків промислового району і зачатків нового району спального? Дивина кілька років тому, але не дивина зараз, коли міні-хостел - у кожному колишньому гуртожитку, кожній новобудові, а скоро в будь-якому багатоквартирному будинку Львова, незалежно від району.

Зрештою, 100 років тому люди в чорному вбранні і з пейсами становили більшість на цих вуличках, крайніх околицях великого єврейського кварталу, який називався Клепарів та Кракідали. На Ютюбі можна знайти ще відео 1938 року, де більшість фігур, які зустрічаєш на вулиці, виглядають саме так.

...

Туристи часто звертаються до мене, аби щось розпитати. По кілька разів на день щонайменше. Може, це через яскраві куртку та шапку, а може через те, що навіть цим депресивним шматочком Львова я ходжу, усміхаючись. А може,туристів стало так багато, що їх неможливо оминути. Компанія хасидів теж зупиняє мене і питає, як пройти до найближчого великого супермаркету. "Биииииг супермаркет", - зі сміхом каже старший із них, стоячи посеред цілого району дрібних магазинчиків і кіосків, і показує руками догори, мовляв, от наскільки биииииг. Я детально пояснюю їм, скільки треба пройти стрейт, де повернути ту зе райт і в якому місці кросс зе стріт. І тут, несподівано для мене, вони не просто дякують (по кілька голоснющих "Сенк ю" від кожного, ніби я не показав їм дорогу, а щонайменше дав грошей на квитки до Тель-Авіва), а всі по черзі тиснуть мені руку.

...

Щоб ви розуміли, я від природи не "душа нараспашку". Люблю стояти при розмові на віддалі і не люблю поплескувань по плечах та інших дотиків, якщо це не родичі чи найближчі друзі. Рукостискання з незнайомими людьми на вулиці, цілком природне для цих хлопців, для мене - дивина і трохи шок. Принаймні перше з їхніх рукостискань. Друге – трохи простіше, третє – ну ок, я змирився, четверте – вже нормальна тепла реакція, я знову посміхаюся і бажаю їм ту хев е найс дей ин Лвів. Адже десь тут, мені здається, і з'являється "Львів, відкритий для світу".

...

Мені дуже подобаються зміни на туристичному ринку Львова, які спостерігаю останні три тижні. Сиві німецькі пенсіонери. Смагляві італійці, парами і сім'ями. Поляки в усьому соціальному спектрі. Ізраїльтяни великими групами. Французи всіх можливих кольорів шкіри, але однакової гордої постави і з однаковим неповторним акцентом, коли говорять англійською. Модні японці, поведінкою та стилем вбрання більше схожі на лондонців чи нью-йоркців...

Нічого не маю проти киян та одеситів, які складали основу туристичного потоку останні років десять. Але наявність дуже різних навіть на вигляд людей, багатомовність юрби, різнобарвність картинки – це дуже важливо для Львова, який таким був історично. І важливо для львів'ян, які поволеньки вилазять з пост-совка, не без побічних ефектів, як от бажання залізти в шкаралупку і казати "моя хата скраю".

...

Десь у момент, коли гучна компанія зникає за поворотом з Залізничної на Городоцьку, а я дописую ці слова, втупившись у смартфон, зіштовхуюся з африканцем. Механічно кажу "Соррі", він каже те саме і посміхається широчезною посмішкою. Він питає мене, як йому добратися до центральної площі. Я кажу, щоб ішов за мною, я покажу, де сісти в трамвай намбер ван.

"Звідки ви?", - питаю я його. "Якби то пояснити... Я народився в Сенегалі, виріс в Марселі, жив у Ліоні, потім у Парижі, потім у Дрездені, потім у Вроцлаві. Я бачив фото з центру Львова і думаю, що у вас дуже красиве місто. Я працюю в айті, у вас тут круто з айті. Сподіваюся, вже скоро я буду жити у Львові".

Я народився в СРСР, а виріс в Україні у 90-х, тож у мене навряд чи колись вийде така ж широка посмішка, як у співрозмовника, але я стараюся, як можу. "Ай хоуп соу ту", - кажу я. "Ю ар мост велкам", - кажу я. Ми якраз дійшли до зупинки, і цього разу я сам простягаю йому руку і бажаю ту хев е найс дей.

...

Я йду далі на свою зустріч і думаю про те, як люблю цей світ, який стає все більш тісним, і цей Львів, який стає все більш безмежним...

Текст опублікований з дозволу автора

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;