МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Бенедикт Дибовський

Mankurt, 11 грудня 2009164346

На острові Берінга (Командори) найбільшу вершину названо горою Дибовського, 1997 року цим же ім'ям названо вулицю в Іркутську і встановлено меморіальну дошку.

Ще одну меморіальну дошку встановлено у Білорусі на місці народження Бенедикта Дибовського. Його могилу на Личаківському кладовищі кілька разів "осучаснювали". Якщо не помиляюся, зараз на ній красується плита з радянських часів, на якій маленький польський напис кривувато змістили вгору, а в центрі розмістили великий український. Але найцікавіше для нас, що видатний зоолог Бенедикт Дибовський прожив у Львові 47 років - з 1883 по 1930.

Він, звичайно, не забутий - на його колишньому будинку теж є меморіальна дошка, а у Львівському Національному Університеті досі функціонує створений ним музей. І все-таки не завадить зайвий раз нагадати дивну біографію цієї надзвичайної людини.

І розпочати не від народження, а з літа 1873 р., коли у селищі Старий Цурухайтуй у Степовій Даурії троє засланців будували човен. Влада дозволила їм проплисти ним вниз по Аргуні й Амуру, щоб вивчати природу Приамур'я. Очолював експедицію Бенедикт Дибовський, відомий вже на той час дослідник тваринного світу Байкалу.

ArticleImage_2_51129.jpg

Мешканка Хабаровки (як тоді називали Хабаровськ) Рома Фрізе, яка залишила цікаві спогади про місто, так писала багато років потому про Бенедикта Дибовського: "Взимку 1874 року в наше життя вносив розмаїтість приїжджий відомий науковець, орнітолог Дибовський, який оселився з науковою метою за сорок верст від Хабаровки зі своїми двома товаришами. Він був одним з найцікавіших людей, яких я бачила. Завжди скромно і чисто одягнений, високий, здоровий шатен, красень у повному розумінні слова, він справляв таке враження, ніби ніколи в житті не бачив себе у дзеркалі й тому не знав своєї краси. Спокійний, врівноважений філософ, високоосвічений, Дибовський наче й не відчував своєї переваги над тими, кого зустрічав, і охоче брав участь у всякій безглуздій розмові. А коли розповідав про свої пошуки, то здавалося, ніби читаєш цікаву книгу. Він був доктором медицини, професором Варшавського університету. Внаслідок заворушень 1863 р. його заслали до Сибіру. Спочатку жив у Забайкаллі, а 1874 р. перебрався на Амур, щоб дослідити його фауну і флору. Життя у тайзі без жодних зручностей не обтяжувало його анітрохи. У разі потреби Дибовський міг курити маньчжурський тютюн і їсти пельмені з м'яса єнота з кунжутним маслом, не знаходячи у цьому нічого особливого, вважаючи, що все в природі – Божий дар. Наука і допомога хворим інородцям та навколишнім козакам замінювали йому все в житті. Я жодного разу не бачила його сумним, не чула, щоб він поскаржився на долю. Після розмови з ним ставало легше на душі і здавалося, що все в житті – дурниці й тлінність, окрім ідеї, яка керує людиною. Отримавши дозвіл повернутися на батьківщину, Дибовський поїхав у європейську Росію, але за два роки ми знову побачили його в Хабаровці. Цього разу він їхав на Камчатку повітовим лікарем і планував, живучи серед прокажених, зайнятися вивченням прокази".

Тут наведено фрагмент спогадів про першу половину біографії науковця, а прожив він довго.

Народився Б. Дибовський 30 квітня 1833 року в Адамаріні Мінської губернії. Закінчив Мінську гімназію, де у 30-40-ті рр. навчалися майбутній композитор Станіслав Монюшко; друг Т. Шевченка по засланню, учасник національно-визвольного руху Броніслав Залеський, дослідник природи Південної Америки К. Єльський та інші відомі у майбутньому люди.

Після закінчення гімназії Бенедикт вступив на природничо-медичний факультет університету в Дерпті (Тарту). Потім навчався в університетах у Бреслау (Вроцлаві) і Берліні. У Дерпті 1862 р. підтверджено докторський ступінь, отриманий Б. Дибовським за кордоном після представлення дисертації з зоології. У 1862 р. молодий вчений переїхав до Варшави до місцевої Головної школи, де став ад'юнкт-професором зоології та порівняльної анатомії.

Погляди Б. Дибовського формувалися під впливом революційного руху в країні. Він був знайомий з М. Г. Чернишевським, чільним діячем національно-визвольного руху 3. Раковським і майбутнім генералом Паризької комуни Я. Домбровським. Молодий науковець взяв активну участь у підпільній діяльності. Ще до переїзду до Варшави за участь в маніфестації проти влади у Вільно його заарештували і вислали до Дерпта. У Варшаві Дибовський швидко встановив контакт з революціонерами, які готували повстання.

ArticleImage_1_54491.jpg

Повстання почалося в ніч на 23 січня 1863. "Центральний національний комітет", що стояв на чолі повстання, закликав народ до зброї і оголосив вільними і рівноправними громадянами країни всіх "без різниці віри, племені, походження та стану". Одночасно було видано два декрети. Перший - про перехід землі селян у їхню власність без викупу, другий - про наділення землею всіх безземельних, які вступлять у повстанські загони.

Б. Дибовський був активним учасником створення "Литовського провінційного комітету", який очолив революційний рух у Білорусії та Литві і в якому брав активну участь Костянтин Калиновський. "Центральний національний комітет" доручив Дибовському поїхати під час канікул в Україну, щоб там активізувати повстанський рух. Б. Дибовський вирушив до Києва під приводом участі в конкурсі на звільнене місце професора в університеті. У цю ж ніч на квартиру до Б. Дибовського заявилася поліція і наказала без затримки повертатися до Варшави.

У сам розпал повстання, з червня по вересень 1863 р., коли царські шукачі нишпорили всією Варшавою у пошуках революціонерів, керівництво повстання на чолі з уродженцем Білорусі Р. Траугуттом збиралося на квартирі Б. Дибовського і в його зоологічному кабінеті Головної школи.

Владі вдалося розкрити роль вченого у підпільному русі. Жандармський офіцер Н. Юган писав 1866 р. у секретному доносі: "Зі слідчої справи видно, що він перетворив свою аудиторію в революційний секретаріат, за що і засланий на каторжні роботи" .

Б. Дибовського заарештували. У тюремному ув'язненні він тяжко хворів. Вченого спершу засудили до смертної кари, яку замінили на заслання в Іркутську губернію на дванадцять років. Про своє перебування у Сибіру Б. Дибовський написав ґрунтовні спогади, які були видані польською мовою 1912 і 1930 рр.

Сибір справив на Дибовського велике враження. Він побачив широкі можливості для вивчення маловідомого тваринного світу віддаленого краю. Цьому не змогли перешкодити навіть важкі умови пересильної тюрми і поселення.

ArticleImage_5_54491.jpgУ грудні 1864 р. вчений прибув до Іркутська. Тут тоді працював Сибірський відділ Російського географічного товариства. Навколо нього зосереджувалося наукове життя неосяжного краю. Секретарем відділу, або, як його називали тут, "міністром освіти Східного Сибіру", був зоолог Ріхард Маак. За сприяння Р. Маака засланець-вчений став членом товариства, отримував книги з бібліотеки відділу в тюремну камеру. Пізніше Б. Дибовський згадував: "Важко було працювати. Шум, погане харчування і освітлення, рух у переповненій камері заважали читанню, але потрібно було звикати".

Спершу науковця і його знайомих - теж учасників повстання - В. Годлевського і колишнього майстра з виготовлення опудал швейцарця Альфонса Парвекса вивезли за Читу на судноверф у село Сивакова на річці Інгоді. Тут Б. Дибовський валив ліс, пиляв дерева, допомагав будувати річкові судна. Познайомився з учасником повстання на Могильовщині, студентом Михайлом Янковським, який швидко навчився теслярської справи й вдосконалив будівництво барж. Він був вправним стрільцем і під керівництвом Б. Дибовського навчився препарувати птахів і гризунів.

У 1866 р. надійшла звістка про переведення каторжан на положення поселенців. М. Янковський вирушив на північ – на золоті копальні на річці Олекмі, а Б. Дибовський, В. Годлевський та А. Парвекс - у місцевість Дарасун на південь від Чити, де біля традиційних бурятських лікувальних джерел влаштовувався курорт. Тут науковець став лікарем, часто їздив околицями, відвідував хворих.

Він виготовив понад п'ятсот опудал ста п'ятдесяти видів птахів, зібрав багато пташиних яєць, вперше описав місцеві види риб річок Інгоди і Онона. Дослідник зміг спростувати думку про те, нібито східносибірська фауна не має відмінностей від центральноазіатської та європейської.

Вивчивши тваринний світ Забайкалля, Б. Дибовський вирішив переїхати ближче до Байкалу і добився 1868 р. переведення у село Култук на березі озера. Разом з В. Годлевським та А. Парвексом він на власні кошти влаштував метеорологічну станцію і обсерваторію для вивчення коливань рівня води Байкалу, зробив прилади для вимірювання глибин.

Дибовський вивчав Байкал більше трьох років. Він і його товариші проводили по кілька тижнів на льоду озера без наметів. У результаті було доведено, що дно озера кишить нижчими організмами багатьох видів, що Байкал є джерелом виникнення нових видів. Вивчено рельєф дна, дано характеристику температури, хімічного складу води і льоду, а також клімату і тваринного світу озера Хубсугул-гол і хребта Хамар-Дабан.

Б. Дибовський використовував будь-яку можливість, щоб дізнатися нове про незвідану природу Сибіру і Далекого Сходу. Він радо приймає запрошення працювати лікарем в комісії генерала І. Г. Сколкова, об'їжджає влітку 1869 р. Приамур'я і Примор'я. Коли генерал запитав науковця, яку плату той хотів би отримати за свою роботу, то почув відповідь: "З мене досить, що я отримав можливість подорожувати і працювати над колекціями, які мені вдасться скласти".

ArticleImage_2_54491.jpgУ 1875 р. Б. Дибовському та В. Годлевському царські власті дозволили повернутися на батьківщину. Однак формальності, пов'язані з їх поверненням, тривали до 1877 року. Вченого радо зустріли в Петербурзі в Академії наук і Географічному товаристві, яке обрало його дійсним членом і нагородило золотою медаллю. Він не передумав знову повернутися на Далекий Схід, щоб продовжувати дослідження природи. У 1878 р. Дибовський втретє відвідав Хабаровку. Експедиція мала підтвердити відмінність тваринного світу Східного Сибіру від фауни Західного Сибіру. Він хотів знайти шляхи, якими морські тварини могли потрапити у Байкал. Йому надали посаду лікаря Петропавлівського округу. На Камчатці він пропрацював чотири роки. Часто бездоріжжям виїжджав у села, п'ять разів об'їхав півострів, тричі відвідував Командорські острови. Дибовський поєднував роботу лікаря і натураліста, боровся з епідеміями, заснував лікарню для прокажених і венеричних хворих.

У листах до генерал-губернатора Східного Сибіру і в Російське географічне товариство Б. Дибовський відзначав, що висока захворюваність і смертність жителів Камчатки і Командорських островів - наслідок їхніх поганих матеріально-побутових умов: "Не можу дивитися на нелюдське ставлення адміністрації, купців і священиків до місцевого населення Камчатки... Для врятування населення Камчатки від голодної смерті жодних заходів до цього часу не вживалося, молитви і богослужіння, якими їх пригощають, мало діють". Наш земляк показав, що на Камчатці немає тварин із сусідніх земель, а отже, фауна півострова носить характер острівної.

ArticleImage_3_54491.jpg

У 1883 р. Б. Дибовського запросили посісти кафедру зоології у Львівському університеті. Там він організував музей, використавши для цього далекосхідні експонати, продовжував обробляти здобуті ним в експедиції матеріали, пропагував наукові знання, активно виступав проти расистських лжевчень, за рівноправність і братерство народів на територіях зі змішаним етнічним населенням. Він був переконаним противником національного і релігійного гноблення.

На початку нового академічного 1885 року в Львівському університеті (для наших польських читачів додам, що в ті часи він називався францисканським і більшість курсів вже читалися по-польськи) тільки й говорили про вступну лекції вченого. На знак протесту проти антирелігійної спрямованості лекції представники католицького духовенства покинули аудиторію. Зате прогресивно налаштовані студенти влаштували професору тривалу бурхливу овацію. Ця подія дуже характерна для Дибовського - активного пропагандиста наукових знань. Він з іронією писав 1907 р.: "Ми і зараз ще не доросли до вершин правди... Що, однак, означає така правда, це ми знаємо з історії тієї тисячі мучеників, що загинули в боротьбі за свободу думки, свободу слова і за свою особисту свободу ".

ArticleImage_3_51129.jpg

І з кафедри, й зі сторінок газет вчений закликав до рівноправності жінок і чоловіків, заборони виробництва і продажу алкогольних напоїв, лихварства, приватних банків, проституції.

Католицькі ієрархи Галичини активно виступили проти викладання Б. Дибовським вчення Дарвіна. У місцевій пресі правого спрямування було опубліковано вісім статей із звинуваченнями у пропаганді "безбожних поглядів". Ідейний супротивник вченого професор догматики богословського факультету Львівського університету Юзеф Більчевський 1900 р. очолив цей навчальний заклад і одночасно - львівську єпархію. Клерикали користувалися підтримкою влади, на боці Б. Дибовського були тільки прогресивні вчені. Під впливом духовенства австрійське міністерство освіти запропонувало Дибовському не торкатися в лекціях теорії Дарвіна, в якій бачило "символ безбожництва, аморальності, революції і схожих речей".

Вчений категорично відмовився зректися своїх поглядів і пообіцяв, якщо його будуть примушувати до цього, покинути університет і повернутися на Камчатку, де, за його словами, "він буде мати кращі можливості для поширення культури і прогресу". Міністерство злякалося політичного скандалу і визнало за краще відмовитися від свого задуму. І все ж єпископ-митрополит Ю. Більчевського домігся відправки його на пенсію у 1906 р., коли Дибовському виповнилося 73 роки.

Наприкінці 20-х років минулого сторіччя Академія наук СРСР обрала Б. Дибовського членом-кореспондентом. У листі-секретарю Академії старий учений писав: "Сповіщаючи Вас про отримання диплома, прошу передати вельмишановним членам Академії наук - щиру і сердечну подяку за надану мені честь обрання на члена-кореспондента такої славетної у справах науки Академії російського народу. Вся моя праця, всі діяння мої були цілком спрямовані до тієї, ще далекої від нас цілі майбутнього, де люди знайдуть високе щастя в можливості робити щасливими ближніх своїх. Гордий званням колеги вашого, залишаюся з глибокою пошаною Др. Б. Дибовський".

Коли Б. Дибовському виповнилося 95 років, із знаменною датою його привітало правління Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові та побажало йому довгих років життя і плідної творчості на благо науки. Тепер цей документ зберігається біля входу в Зоологічний музей поруч з портретом і біографією вченого.

Помер Б. Дибовський 31 січня 1930, не доживши трьох років до сторічного ювілею. На пам'ятнику Б. Дибовського над його могилою на Личаківському цвинтарі Львова вибитий напис: "Зоолог Бенедикт Дибовський (1833-1930)". Надгробок стоїть на високому пагорбі кладовища поряд з пам'ятником його друзям по повстанню 1863-1864 рр. - Р. Траугутту та іншим.

ArticleImage_4_54491.jpg

А в нашому Зоологічному музеї ім. Б. Дибовського Львівського Національного Університету, для якого вчений колись привіз 60 ящиків багажу, зберігається сьогодні понад 40 тисяч експонатів, серед яких чимало рідкісних і зникаючих видів тварин.

Статтю підготовлено за матеріалами книги В.П.Грицкевича "От Немана к берегам Тихого океана". Минск, "Полымя", 1986. У публікації використані фотографії зі сайту Зоологічного музею.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 46

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Никаноров А.П. 22 грудня 2009, 01:26

    Не пойму, ясновельможные панове. Сайт о Дыбовском, а вы сцепились на Пилсудском?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Pe- Ko>Buczacz. 20 грудня 2009, 23:33

    Пишеш неправду,нібито Пілсудський був сторонником незалежної України.По 1920р.став лютим ворогом українського народу,проводячи насильну полонізацію "Кресув" від початку не дозволив хочби на якусь культурну автономію,не дозволив на утворення укр. університету.Застосовування національної дискримінації,заборона продажі українцям землі,вимушене висилання укр.інтелігенції до етнічної Польщі і тп. дії,є типовими признаками окупації.Пригадування про це,не є проявами "пострадянського тону",а історичною правдою і не може бути приводом до "знеохочування до себе поляків".Треба однак також пригадувати,що вже від поч.ХІХст.в кругах поль. інтелігеції "Кресув",обізнаних з духом укр. люду,відиме є серйозне трактування його визвольних стремлінь, протилежних польським.Не припадково частина польської шляхти,аби не попасти у конфлікт з корінним населенням, почала визнавати укр. патріотизм.Перед війною і після неї не забракло поляків тверезо трактуючих проблему,противних абсурдним міфам.Неоднократно я сам зустрічався з такими.Мене просто дивує,що автори неприязних примітивних антиукраїнських коментів майже зовсім не знають вартісної ріднї л-ри повязаних з поль-укр.проблематикою.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • ak 18 грудня 2009, 23:53

    http://www.lwow.com.pl/muzeum/zoo.html

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;