Посварімо Київ ще й з Берліном
IQ

Посварімо Київ ще й з Берліном

Кому вигідні антинімецькі акції в Україні

Любко Петренко, 10 лютого18398

Останнім часом, коли я намагаюся прокоментувати для себе дії українських політиків, чимраз частіше зринає у голові брутальна, але точна фраза, яка чи то мимоволі, чи цілком продумано злетіла з вуст шефа російської дипломатії Сєргєя Лаврова під час брифінгу в Саудівській Аравії. А що можна ще сказати про представників нашої «політичної еліти», котрі аж зі шкіри лізуть, аби посварити Київ зі своїм найважливішим європейським союзником – Берліном.
Читачі, певно, здогадалися, що мова піде про гидкий вчинок Олексія Гончаренка – депутата Верховної Ради України від Блоку Петра Порошенка. Останній, реагуючи на немилі йому слова посла Німеччини Ернста Райхеля про можливість провести вибори на Донбасі за російської військової присутності, не знайшов нічого кращого, як сплюндрувати фрагмент Берлінського муру перед входом до посольства у Києві.
Очевидно, Гончаренко вважав, що буде надзвичайно дотепно написати на історичному мурі німецьке слово «Nein!». Насправді ж це виглядало до неймовірності ницо й безглуздо. І байдуже, чи діяв 36-літній депутат з власної ініціативи, чи хтось його напоумив зі старших колег – цей інцидент глибокою тінню лягає на всю українську владу, а відтак і на державу.
Замислимося на мить, що відбулося. Народний депутат паплюжить уламок Берлінського муру, який для німців символізує національне об’єднання після 44 років насильницького розділення. Для всього ж демократичного світу це символ завершення Холодної війни, кінець протистояння Схід-Захід, розвал комуністичного блоку, початок реального об’єднання Європи.
І хто наважився посягнути на всі ці дорогі світові символи? Олексій Гончаренко – лояльний представник президентської партії, до того ж заступник голови президентської фракції, один із головних її спікерів. А отже, ззовні його вчинок може виглядати як висловлення думки всього БПП, а відтак – президента Петра Порошенка.
Не дивно, що Берлін блискавично зреагував на цей інцидент. «Ми переконані у тому, що це абсолютно неприйнятна поведінка», – заявив речник Міністерства закордонних справ Німеччини Мартін Шефер (Martin Schäfer).
Київська влада нарешті усвідомила, якої шкоди міжнародному реноме й відносинам з Німеччиною може завдати «малярство» Гончаренка. Тож Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом інциденту під посольством Німеччини у Києві.
Утім хуліганством Гончаренка не обмежилася безглузда реакція українського політикуму на слова Райхеля. Пригадаймо, що «малярству» на Берлінському мурі передували демарші народних обранців у сесійній залі Верховної Ради.
Цькування німецького посла розпочала Ганна Гопко – голова Комітету Верховної Ради України із закордонних справ. «Сьогодні від імені комітету з питань європейської інтеграції, комітету закордонних справ та від усього українського парламенту ми б хотіли висловити своє обурення з приводу заяви посла Німеччини Ернста Райхеля, який сказав, що вибори на Донбасі можна провести і за присутності російських військ», – заявила вона з трибуни ВРУ, зауваживши, що висловлює позицію парламентських фракцій БПП та «Народний фронт». На завершення виступу Гопко закликала бойкотувати прийом у німецького посла з нагоди 25-річчя дипломатичних відносин.
Естафету перейняла заступниця голови Верховної Ради і представник України на переговорах у Мінську Ірина Геращенко. Вона закликала Німеччину відкликати посла Ернста Райхеля. Далі була ціла низка депутатів, котрі вирішили нагадати про себе красивого критикою представника Німеччини.
Скажу щиро, сам спершу вкрай негативно сприйняв слова Ернста Райхеля, чи, точніше, інтерпретацію його слів в українських ЗМІ. Особливо обурювало «нахабне» порівняння ситуації в ОРДЛО зі ситуацією НДР 1990 року, коли там проводилися останні «східнонімецькі» парламентські вибори. Порівняння абсолютно некоректне, хотілося крикнути панові послові, адже чудово відомо, що являв собою так званий «обмежений контингент» радянських військ у той час. Всі радянські вояки сиділи на валізах і чекали відправки на батьківщину, хоча не втрачали надію, що щедрий і багатий бундесівський бюрґер підкине їм ще трохи дойчмарок «на коня». Тим часом, як російські вояки на Донбасі є реальними окупантами, котрі не те що впливають, а реально формують владу й політку окупованих територій. Тому про жодні незалежні від Кремля вибори там не може бути й мови…
Хотів нанизувати ще аргумент за аргументом на стрижень критики німецького посла, але змусив себе зупинитися й замислитися. По-перше, хто такий Ернст Райхель? Це 56-літній досвідчений дипломат (30 років стажу), доктор юридичних наук. Він чудово знає ситуацію в Східній Європі та колишньому СРСР, курував свого часу у штаб-квартирі НАТО напрямок, який стосувався партнерства з Україною, Росією, Молдовою і Білоруссю, працюючи в ЄС, тісно займався Східним партнерством. Тобто це людина, яка не звикла ляпати язиком аби що, людина, обізнана з темою.
По-друге, а що все ж таки сказав пан Райхель? Бурю емоцій викликали його тези, викладені в інтерв’ю інформаційному агентству РБК-Україна. Для, так би мовити, чистоти експерименту вартує процитувати відповіді посла без купюр.
Спершу кореспондент запитує, чи можна проводити вибори до виведення російських військ з Донбасу і відновлення контролю на кордоні. На що пан Райхель відповідає: «Якщо українська сторона наполягає на тому, щоб провести вибори після того, як вона повністю візьме під контроль ситуацію в Донецькій і Луганській областях, тоді це означає, що Росія повинна виконати майже всі ті положення, які від неї залежать, і тільки після цього почнеться виконання важливих для Росії вимог. Без сумніву, це досить складно собі уявити – проведення місцевих виборів без забезпечення безпеки. Але я переконаний, що це не є чимось неможливим, все залежить від умов. Можу навести історичний приклад. Останні парламентські вибори в НДР, які повинні були замінити комуністичний режим, відбулися в присутності Західної групи радянських військ і за тодішнього комуністичному режиму в НДР. Але вибори призвели до його зміни. Я, звичайно ж, не стверджую, що ситуація на Донбасі ідентична, я просто хочу сказати, що все залежить від обставин. Тому ми повинні зробити обставини такими, щоб вибори стали можливими».
Далі посол відповідає на уточнююче запитання про те, що може слугувати маркером можливості проводити вибори: «Безсумнівно, вибори повинні відбутися в тих умовах, які будуть відповідати європейським стандартам. І тому безпека, як й інші вимоги до виборчого процесу, є необхідними умовами. Будь-який український політик повинен мати можливість без страху проводити свою передвиборчу кампанію. І якщо для цього не буде можливостей, значить, такі вибори не можуть відповідати стандартам».
Отак усе чітко й зрозуміло. Як ми бачимо, жодної вимоги, щоб Україна проводила на окупованих територіях вибори ще до виведення російських військ. Висловлено лише міркування на ці теми, пошук допустимих правових можливостей, розгляд прецедентів. Все – як і належить для доктора права.
У зазначеному контексті не можу не погодитися з думкою на цю тему досвідченого українського дипломата, керівника Фонду «Майдан закордонних справ» Богдана Яременка. Відразу після згаданих депутатських виступів у ВРУ він написав у своєму Facebook’у:
«А ось голова парламентського комітету у закордонних справах Hanna Hopko й інші політики та депутати, які бойкотуватимуть захід у посла Німеччини, вони розуміють, що бойкотують офіційний захід Федеративної Республіки Німеччини? Вони розуміють, що тим самим виступають проти держави, яка послідовно дотримується санкцій проти нашого військового супротивника – Російської Федерації? Вони пам’ятають, що саме ФРН є локомотивом санкцій, саме завдяки позиції цієї країни і її лідера ЄС продовжує дію санкцій? Вони розуміють, знають, як відокремити посла ФРН від зовнішньої політики ФРН? Чи їм все рівно, і над такими дурницями, як цілеспрямоване псування відносин з урядом країни, яка є одним з найбільш послідовних прихильників України, вони не задумуються взагалі? Вони розуміють, що бойкотами та ефектними політичними акціями вони ізолюватимуть не посла, а нашу державу?»
Варто нагадати, що і Ганна Гопко, й Ірина Геращенко, і практично всі інші полум’яні парламентські критики слів німецького посла голосували свого часу за імплементацію Мінських угод. Ні, нині вони не відмовляються від тодішнього схвалення мінського плану, проте намагаються трактувати його по-своєму. Вони так захопилися своїми трактуваннями, що кожного, хто чітко й дослівно читає документ без жодної задньої думки, звинувачують у перекрученнях.
От Ернст Райхель взяв і прочитав підписані 12 лютого 2015 року в Мінську документи. А в них ніде чітко не зазначається, що спершу – гроші, а потім – стільці, тобто спершу повне виведення російських військ, а вже потім – вибори. Тобто виведення «всіх іноземних військових формувань» з Донбасу передбачається, але чіткої послідовності не закладено. Тому пан посол мав цілковите право подати свої міркування щодо цієї теми в стилі притаманної для німців Realpolitik.
Загалом же всі ці дикунські танці навколо стовпа ганьби, до якого мотузками уяви прив’язано пана Райхеля, нагадали мені іншу не менш безглузду антинімецьку кампанію в Україні. Пам’ятаєте «Danke, Frau Ribbentrop!»? Той самий флешмоб, яким українці хотіли якнайболючіше вколоти німецьку канцлерку Анґелу Меркель за її перемовини з російським президентом. Вони надсилали їй через інтернет неприємні повідомлення, порівнювали з міністром закордонних справ Третього Райху Йоахімом фон Ріббентропом. Мало бракувало, щоб для наступного флешмобу його ініціатори не почали використовувати німецькофобні гасла полум’яного радянського публіциста Іллі Еренбурга.
Богу дякувати, пані Меркель є мудрою людиною, котрій не бракує гідності, аби проігнорувати такі недолугі випади. Вона не образилася й не применшила своїх зусиль, спрямованих на те, щоб спонукати весь Європейський Союз запровадити й утримувати санкції проти агресивної Росії.
У цьому контексті в мене час від часу виникають такі запитання. По-перше, невже так складно усвідомити, що саме Кремль вийде головним бенефіціаром таких акцій? По-друге, а чи такі вже нерозумні ініціатори таких антинімецьких акції, чи так вже вони «не відають, що творять»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;