Повернення тотальної війни
IQ

Повернення тотальної війни

Роздуми над уламками Ту-154

Григорій Швець, 28 грудня 201631233

Авіакатастрофу Ту-154 і вбивство російського посла в Анкарі українське суспільство зустріло однозначно: катюзі по заслузі. Інтернет вибухнув сотнями в’їдливих жартів, чим засмутив багатьох ліберальних гуманістів. Мовляв, не можна радіти загибелі журналістів та послів, яких навіть в часи війни захищають міжнародні конвенції. Ніде правди діти: європейська культура справді не приймає ідеї тотальної ворожнечі і намагається утримувати ненависть у певних рамках. Хоч би що натворили окупанти, полонених не можна вбивати, хоч би скільки брехали ворожі журналісти, їх все одно захищає Женевська конвенція. У цьому сенсі наша зловтіха і справді вийшла за цивілізаційні рамки. Але обурені гуманісти не помічають головного: набагато раніше за цивілізаційні рамки вийшла сама війна. І наслідки цього сягатимуть ще далі, ніж нам здається.

26 березня 1351-го поблизу замку Жослен у бою зійшлися 30 англійських і 30 бретонських лицарів. За кількагодинним боєм спостерігали місцеві селяни, а помічники забирали вбитих і допомагали тяжко пораненим. У підсумку французи вбили сімох англійців, а решту взяли в полон, відпустивши за символічний викуп. Ця сутичка – одна з вирішальних битв Столітньої Війни – стала еталоном благородної війни, яку оспівували в лицарських романах і баладах. Звісно, реальні війни майже ніколи не утримуються в рамках правил – будь це кодекс честі чи міжнародні конвенції. Навіть серед тих тридцяти знайшовся підлий француз, який порушив домовленість про піший бій і вискочив на поле бою верхи. Проте порушення не знецінюють самих правил. І дуелянт, і убивця з підворіття проливають кров, але в європейській культурі героєм може стати лише той, чиї руки зв’язані правилами.

Попри древність наших уявлень про цивілізовану війну, вони не втратили актуальності. Коли у ХХ столітті світ зіткнувся з феноменом тотальної війни, яка відкинула всі можливі норми, Європа на кількадесят років упала в тяжку духовну кризу. Досвід високотехнологічного геноциду струсонув культурні основи європейської цивілізації. Жахіття тотальної війни полягало не у масовості людиновбивства, а в тому, що війна долала всі мислимі межі. Втратило сенс навіть поняття «поле бою». Колись війна справді була локалізована: благородні сери різали одне одного біля замку Жослен, але навколо був такий-сякий мир. У ХХ ж столітті полем бою стало все, куди долітають бомбардувальники. А коли бомби спалюють цілі міста, розрізняти цивільних та військових стає неможливо в принципі. До такої дійсності Європа готова не була і, щойно оговтавшись, ми стали лихоманково запихати наші війни у рамки конвенцій та міжнародного законодавства.

Але сталося, як завжди: ми вигнали чорта у двері, а він вскочив у вікно. Сьогодні, у ХХІ столітті, тотальна війна повернулась у набагато гіршому перевиданні – в якості гібридної війни. Якщо тотальна війна просто випалювала простір миру, то гібридна війна знищує саму межу між миром і війною. Коли ворог виставляє перед собою живий щит із цивільних заручників – це «привіт» зі старої недоброї тотальної війни. Але у гібридній війні у цивільне можуть перевдягатися цілі батальйони, а на цивільних масово напинають камуфляжі без знаків розрізнень. Війна стає схожою на гру в шахи, коли фігури раптово міняються: ферзь раптом стає конем, слон – королем, регулярні війська – «мирними шахтарями з мисливськими рушницями», а окупаційна адміністрація – «законно обраним урядом». Причому супротивник може запросто підкидати на дошку додаткові фігури. Українські «карателі» не обстрілюють Луганськ? Нічого страшного, ми самі його обстріляємо. Гляйвіцька провокація стає основним методом боротьби. Тільки німці у 1939-му все ж таки підкинули на місце трупи в’язнів концтабору, а росіяни у 2014-му задля реалізму знищували мінометним вогнем тих, кого нібито зібрались «захищати».

Якщо тотальна війна просто ігнорує правила, то гібридна війна майстерно підлаштовується під них. На тотальній війні ми без сумніву вбиваємо ворожих журналістів, а на війні гібридній починають вбивати самі журналісти. Відтак будь-які конвенції просто втрачають сенс і війна, як розлита кислота, роз’їдає всі сфери мирного життя. Доктор Ліза, яка загинула у Ту-154 разом з російським військовим хором та журналістами – типовий персонаж гібридної війни. З одного боку, вона ніби є людиною миру: допомагала нужденним, очолювала благодійний фонд тощо. Але паралельно з цим вона заявляла, що у Донецьку нема російських військ, і незаконно вивозила українських дітей з окупованої території. А на додачу ще й була особою, наближеною до Путіна. На сучасній війні навіть благодійність може бути гібридною.

Українська дипломатія ще змушена грати за старими правилами, але українське суспільство вже відчуває нову реальність. Ми радіємо смерті російських журналістів не тому, що шалено зненавиділи всіх росіян (насправді не так уже й зненавиділи), а тому, що російський журналіст сьогодні може бути бойовою одиницею війни, що ведеться проти України. Гібридна війна просочується в усі сфери – навіть священики і церковні структури були задіяні під час вторгнення у Крим та Донбас. В результаті сторони конфлікту виявляються наскрізь заражені війною: гібридний фронт пролягає і через поля битв, і в медіа, і в храмах – всюди, де тільки можна. Війну знову не вдається локалізувати, загнавши у рамки конвенцій.

І світ знову стикається зі старою проблемою: як втримати війну в цивілізованих рамках, запобігаючи сповзанню у варварство? Але тепер ідеться не лише про обмеження надпотужних озброєнь та інші лиха тотальної війни. На порядку денному – обмеження цинізму і брехні, які є наріжними принципами гібридної війни. Бо в деякому сенсі навіть Друга світова була чеснішою, ніж те, що відбувається зараз на українському Сході. Хай там як, окупанти все ж таки піднімали над захопленими містами свої прапори і брали на себе відповідальність за захоплені території. Натомість Кремль, окупувавши частину Донбасу, поводиться за принципом «і я не я, і хата не моя», пошиваючи в дурні міжнародну спільноту з її правом, конвенціями та дипломатією. Не дивно, що в російських дипломатів уже почали стріляти (дивно, що так пізно).

Чим обернеться для світу такий безсоромний спосіб війни, – спрогнозувати важко. Якщо Росію не буде належно покарано, її поведінка може стати дурним прикладом для інших девіантних режимів. Україна вже третій рік намагається стоїчно відповідати на гібридну агресію за загальноприйнятими правилами ведення війни, але цього замало. Залишається сподіватись, що міжнародна спільнота схаменеться раніше, ніж Росія зможе зарахувати собі першу гібридну перемогу. Інакше, окрім тероризму, у світі може з’явитися ще одна смертельно небезпечна пошесть.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;