НОВИНИ
більше новин

Роман Безпалків – мандрівник з Академічної

Роман Безпалків – мандрівник з Академічної

Важко повірити, що вже два роки немає з нами непересічного львівського маляра Романа Безпалківа (1938-2009). Людини, життєва енергія котрої завжди била через край, захоплюючи й надихаючи всіх навколо. Наставника, котрий підготував не один десяток знаних мистців.

Для початку ось така маленька історія із більш як двадцятилітнім стажем: приїхали до Львова дві колежанки, дві Оксани: Забужко і Пахльовська – не пригадується уже, в яких справах, але вони у них завжди знаходилися, у ініціативних і непосидющих. Ну, львівські друзі, звичайно, збираються зустрітися з ними, програму певну намітили – а дівчата наче десь пощезли, немає дівчат. Не відразу виявилося: засиділися в майстерні Романа Безпалківа, та й вже!..

Хто ближче знав Романа – не здивується поміж художниками він вирізнявся дивовижною ерудицією, начитаністю, вмінням вести полеміку на злободенні питання. Таких я знав кількох – і вони по-своєму трималися один одного: із артистів Юрка Брилинського, Романа Кудлика та й старшого Романа Іваничука, композитора Богдана Янівського, ще декого із мистецтвознавців, політологів.

Це в осінньо-зимову пору їх можна було застати у Романовій майстерні. Спершу він мав свою творчу робітню десь високо, у старому будинку майже що на львівській околиці. А коли успадкував від Леопольда Левицького кімнату для майстерні на Академічній – ну тут уже сама доля веліла не поминати її.


Щоправда, не влітку – влітку Романову команду чекали мандри: замислили пройти байдарочним ходом по всіх більших річках України. Він за старшого – із званням “Адмірала”, а то команда: Роман Дідула, Михайло Косів, ще той чи той із змінної групи. А Роман веде – на Десну і Дністер, Прип‘ять і Сулу, Буг і Дінець.

Мені випало бути у його команді двічі, щоправда не на байдарках: раз походом на Чорногору, вдруге з дітьми, бо їх треба було оздоровлювати – на Азовське море, в Бердянськ. Просто неймовірно, як Роман знаходив спільну мову з усіма дітьми, а ті вже ходили за ним табуном. Він організовував ігри, будував з ними пісочні замки, кораблі, влаштовував морські бої. Ми ж, батьки, могли собі вільно відпочивати, не турбуючись за своїх чад.

Народився Роман Безпалків 15 квітня 1938 року на Бродівщині у селі Глушині. Спершу він спробував знайти свій життєвий шлях на терені медицини, закінчив Львівський медінститут, навіть кілька років працював за фахом. Та вже скоро збагнув Сковородинське: втілюй себе за покликанням. Тож, не шкодуючи за втраченими роками, віддався тому, до чого прагнула неспокійна душа. Формувався як митець на початку того періоду, який утвердився в соціальній кваліфікації як шістдесятництво, і вже скоро став рідним, органічним у тому середовищі. А то було не просто – це нині може причисляти себе до тієї славної когорти кожен, хто жив і творив у ту пору. Насправді ж було вимогливіше і жорсткіше: творче середовище відбирало для ролі своїх мистецьких і моральних лідерів лишень найкращих, безжально відсіваючи менш талановитих, а особливо тих, хто прикривав свою недозрілу душу гучними словами, таких тоді не бракувало.

Роман Безпалків з лютою впертістю виробляв свій власний мистецький стиль – досліджуючи гучні тоді зарубіжні авангардні течії, як одночасно і рідні мистецькі традиції. І все – під майже невидимим духом невдоволеності, непогамованості, вічної спраги краси і добра.

Можна сказати, що творча практика молодого художника базувалася на книжковій основі – а відтак на почерпнутих звідти парадоксах. Хоча неодмінно – з поетичним флером, причаєною замрією.  «Тим то, - цитую давні враження письменника Левка Різника, - на полотні, як правило, немає чітко виписаних реалій, а є наближення до них, закодовані символи…”       Легко виструнюється список робіт, творених на основі книг рідних йому авторів - “День для прийдешнього” Павла Загребельного, “Зелені млини” Василя Земляка, ““Родина щіткарів” Мирослава Ірчана, “Гомоніла Україна” Петра Панча, “На дні місячної криниці” Івана Драча, “Дитинство” Е.-М. Рільке»... 

Роман жив, наче переносячи з книг парадоксальні проблеми філософських підвалин творчого життя. Тут і Сізіфова мука з марністю творчих зусиль, і майже неможливість особистості належно утвердитися в житті, і облудність нашої політичної дійсності. Як перше – це відображено в низці робіт, поміж яких увиразнюється “Перетягування каната”. Але ще більше – це розлога серія “Сліпці”, у персонажах якої легко можна розгледіти наші перші державницькі кроки, зачинаючи від кучмівського: “Та скажіть же мені, що ми будуємо?..” і тут героями, та й поводирями бачаться ті із сліпців, кого самого веде чи марево, чи навіть пес. Він то прошмигне через дірку в паркані, а як самому сліпому? Тим більше, що муром виступає і місто, в якому живуть, і природа, в якій марно сховатися…


Вироблена протестність творів митця утвердилася і в наступні роки, часто ховаючись у парадоксальні видива: наче й таке, що ми з вами зустрічаємо в житті – проте з глибинним акцентуванням. Чи не тому не один із критиків вбачав у полотнах Романа Безпалківа певну недомовленість, бажання перекласти розгадування творчого ребуса на плечі глядача.

Саме такими у творчій скарбівні Романа Безпалківа є більшість робіт. До них єднаються і такі, де вже діалектичної загадки наче й немає як сховати – це портрети. Починаючи від Шевченкового – де молодий  Кобзар виходить із воріт Літнього Саду – а враження таке, наче він виходить із невільничої брами. А чи заходить туди. У цьому плані цікаві портрети актора Юрка Брилинського, поета Романа Кудлика, літературознавця Тараса Салиги, живописця Олекси Шатківського, письменників Григора Тютюнника, Романа Іваничука чи Ніни Бічуї.


Роман Безпалків не мав аж надто багато виставок – але коли вже виставлявся, то щедро й гучно. Чи то у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, чи, особливо, в Києві, де мистецька громадськість була направду вражена його доробком.

Він пригадується часто – молодим, привітним, енергійним, сповненим творчої енергії – як же це трапилося, що його не стало?

А от – немає. І залишається спраглою душа без довірливої розмови, і не випадає застукати у двері творчої майстерні на Академічній – уже кілька років, як господар виселився звідти. У далекі захмарні світи, де й там тішиться в мистецьких парадоксах… 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДИСКУСІЯ (3)
Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
Рубрики
Читай нас
Редакція
© 2007-2014 Zaxid.net
Усi права захищенi

UI / Front-End Development — slyusarchuk