НОВИНИ
більше новин

Роман Дмовський: Львів та українське питання

IQТомаш Матрашек, 28 квітня 2010 2010 1748 95

Особа Дмовського донині викликає розмаїті контроверсії. Ця стаття є спробою зробити короткий огляд діяльності цього відомого польського політика, а також пізнішого впливу його спадщини на молодь чи навіть наступні покоління.

Дмовський належав до найвпливовіших поляків ХХ ст. – на політичній сцені Третьої Речі Посполитої його ідеї прочитуються і досі. А Львів займав особливе місце в історії його життя.

Проблема націоналізму у будь-якому вигляді є типовою недугою більшості європейських націй ХХ ст., а здатність уникнути певних його небезпечних похідних становить важливу рису стабільного громадянського суспільства. У цьому контексті для українського читача постать Романа Дмовського може бути цікава щонайменше з двох причин. По-перше, львівський період діяльності Дмовського був ключовим для історії польської націоналістичної доктрини. По-друге, те, чого він навчав своїх польських прихильників, відіграло суттєву роль у формуванні українсько-польських стосунків у ХХ ст.

 

Життя «вшехполяка»

ArticleImage_2_61403.jpgРоман Дмовський (1864-1939) з України не походив – його рід виводився з дрібної патріотичної підляської шляхти, що у ХІХ ст. осіла у Варшаві. Дмовський виріс у Варшаві і здобував освіту у школах, які росіяни – у межах репресій після польського повстання 1863-1865 рр. – піддавали денаціоналізації. Там він також закінчив російський університет за спеціальністю ботаніка. З молодих літ обертався у колах правого міщанства й інтелігенції, що дистанціювалися як від лояльності консерваторів, так і від революційних виступів лівих. Швидко здобув велику пошану у правій організації Польська Ліга (Liga Polska), а відтак, завдяки своєму великому впливові, перетворив її у типово націоналістичну Національну Лігу (Liga Narodowa). Спершу він увійшов у конфлікт з росіянами, однак зазнав доволі лагідного покарання (заслання до Латвії на три роки), а потім виїхав до Львова, що тоді перебував у складі Австро-Угорщини.

Разом із Дмовським до Галичини перебралися ще два польські націоналісти: його наставник Ян Поплавський (Jan Popławski) і близький співпрацівник Зиґмунт Баліцький (Zygmunt Balicki). Ця трійця разом почала формувати нову політичну програму, що її Баліцький назвав «національним егоїзмом». Ці ідеї почав пропагувати часопис, спеціально з цією метою заснований у Львові – «Всепольський огляд» («Przegląd Wszechpolski»). Вже сама назва періодичного видання закликала до об’єднання розшматованого поділами й еміграцією польського народу. Дмовський мешкав у Львові неповних два роки (від 1895 р.), однак розголос його галицьких видань перевершив найсміливіші очікування – вони здобули маси читачів і... визнання росіян.

ArticleImage_3_61403.jpg

Польський національний комітет у Парижі, 1918р. Дмовський – у центрі 

Нещодавній засланець (оминаючи питання незалежності) пропонував царському уряду порозуміння і забуття кривди взамін за автономію й об’єднання всіх поляків в єдиній державі (зрозуміло, після оголошення війни Німеччині та Австро-Угорщині). Подібну програму Дмовський проголошував іще в пік І Світової війни. Зрештою, тоді він добився озброєння великої кількості польських солдатів для боротьби на боці Антанти. В середині 1918 р. як шеф польського комітету у Парижі Дмовський розпоряджався силою чисельністю бл. 80 тис. озброєних і обмундированих людей, розкиданих по Франції та інших союзницьких територіях. Ці війська не відіграли практично жодної значної ролі у виступах проти Другого Райху – зате взяли участь у прикордонних конфліктах Другої Речі Посполитої, що поставала після 1918 р. (також у сутичках з українцями за Галичину). До кінця життя Дмовський був сірим кардиналом правиці, який виховував наступні покоління молоді своїми книжками і статтями у пресі, а рух польських націоналістів – т.зв. ендеків, або народовців – був однією із ключових сил Другої Речі Посполитої.

 

Львівські концепції супроти України

ArticleImage_1_61403.jpgПеріод перебування на територіях теперішньої української держави значною мірою вплинув на його виняткову позицію державного діяча. Дмовський замешкав у Львові як «асистент» професора сполонізованого Львівського університету, Бенедикта Дибовського (Benedykt Dybowski). Це була фіктивна посада, що давала підданому Романових якийсь малопомітний – принаймні не емігрантсько-змовницький – статус в очах влади. Цілими днями він сидів у редакції «Всепольського огляду», розглядаючи чергові статті з Поплавським, або читав пресу і книжки у цукерні на вул. Академічній (зараз просп. Шевченка). «Всепольський огляд» видавали у Галичині упродовж 10 років накладом до 2 тис. примірників, а потім пересилали до мережі народних читалень і приватних читачів у цілій Європі. На його шпальтах, окрім поточних статей, друкували фрагменти теоретичних праць, що формували польську націоналістичну ідеологію. У тому часі у виступах Дмовського з’являється явний спротив щодо ідеї постання української держави.

Якими були причини такої позиції батька польського націоналізму? По-перше, він боявся ідеї відновлення Першої Речі Посполитої на засаді партнерства з українцями через їх перевагу – родючі землі і чисельність населення. Відновлення Першої Речі Посполитої могло подобатися задивленому у минуле, у династію Яґеллонів, що панувала у XIV-XVI ст., Юзефу Пілсудському – але не «національному егоїстові». Для Дмовського найважливішими були сила і домінування його власної нації у державі, а не громадянська лояльність багатьох етнічних груп щодо ідеї Речі Посполитої, опертої на самореалізації цих груп. У ймовірному польсько-українському зв’язку Дмовський вбачав лише ситуацію, коли поляків зіпхано на другий план.

По-друге, Дмовський вважав будь-які варіанти орієнтації українців на політичні концепції, запропоновані урядами у Відні та Берліні чи захоплення ними – наслідком «німецької інтриги». Борючись із германізацією поляків на західних землях колишньої Першої Речі Посполитої, скрізь вбачав вплив штабу і канцелярії Другого Райху. Навіть під час мирного Версальського конгресу, що у 1919 р. поклав край І Світовій війні, Дмовський, маючи вплив на американських і французьких політиків, спрямовував його проти незалежної України. Чинив так, бо Україна для нього була «фікцією для німців», виступаючи при цьому проти права нації на самовизначення.

По-третє, Дмовський довго функціонував як політик з царської когорти. Він повернувся на територію Росії під час революції 1905-1907 рр. і взяв участь у виборах до Думи. Будучи фактичним лідером поляків у Думі, виявився лояльним підданим Миколи ІІ, що визнавав панування росіян над Україною і великоруські претензії до Галичини. Перед 1914 р. також розповсюджувалася книжка Дмовського «Німеччина, Росія і польське питання». Для значної частини поляків, що перебували під впливом львівського «Всепольського огляду», її автор уже був авторитетом. З цієї позиції Дмовський аргументував, чому варто підтримувати російську національну політику і майбутній воєнний виступ царя супроти держав Гогенцолернів і Габсбурґів. Коли традиційна Росія впала, він і далі дотримувався такої позиції – навіть у часі комуністичних злочинів на Наддніпрянщині. Н його думку, прийнятна польська національна держава закінчувалася на річці Збруч.

Про плани Ю.Пілсудського щодо побудови федерації, що мала наслідувати форму унії держав Яґеллонів, він завжди висловлювався критично, навіть брутально. З цього приводу Дмовський заявив: «...ліпше мати за сусіда [на сході] потужну державу, хоч би навіть доволі ворожу, ніж міжнародний публічний дім...». Дмовський не підтримував планів допомоги з польського боку Симонові Петлюрі, чим перекреслив свої шанси на порозуміння з Пілсудським, який не міг йому вибачити якраз позиції щодо України у Версалі. Варто тут додати, що така позиція під час безпосередньої розмови з Пілсудським у травні 1920 р. спричинила припинення назавжди їхніх і так нечастих зустрічей. Відтоді обидва провідники Другої Речі Посполитої жили поруч один з одним в тій самій державі, не бачачи один одного упродовж 15 років і провадячи виснажливу політичну війну, що завдавало шкоди не лише їхнім польським, а й українським співгромадянам. Варто також нагадати, що травень 1920 р. – це час здобуття Києва військом Петлюри за підтримки великого бойового угруповання польської армії. На якусь хвилю (перед контрнаступом Червоної Армії) здавалося, що українсько-польські федеративні плани Пілсудського матеріалізуються – а це не відповідало прагненням провідника польських націоналістів. Пілсудський, будучи представником прагматичного «прометеїзму», вимагав, щоб польські державні діячі назовні солідарно підтримували його в укріпленні державотворчих рухів білорусів та українців. Однак він був безсилим проти впливу ендеків. У цей спосіб ідеологія, сформована десь у середмісті Львова, після 30-х років дала фатальні сходи у вигляді поховання планів сильної польської підтримки для незалежної України, що народжувалася у болях.

 

Очима українця

Здається, що не може бути мови про безпосередній вплив Дмовського на українських націоналістів. Однак саме виникнення націоналістичного, сконсолідованого польського центру в університетському місті, яким був Львів, вплинуло на радикалізацію настроїв, зокрема студентської молоді, яка увесь час брала участь у бійках, спровокованих саме політикою. Націоналізм – це погляд, який рідко схиляє до дискусії (особливо в умовах політичної культури початку ХХ ст.). Підкреслення переваги однієї етнічної групи над іншими, а часом насильство як спосіб дії з’явилися у його сфері цілком природно – тим більше, що це був час легальної діяльності масових парамілітарних організацій. Польський Sokół, у якому домінували націоналісти, чи дуже виразно зорієнтовані на українську окремішність кола українських організацій Січ і Сокіл – налічували по кількадесят тисяч осіб, які готувалися до боротьби. Це були ідейні середовища, що володіли кадровим потенціалом для значно ширшого суспільного впливу. Масштабність організації К.Трильовського – це загальновідомий факт. Однак мало хто говорить про те, що польський «Sokół» у Галичині мав більше членів, аніж у Великопольщі, яка вважалася твердинею читачів «Всепольського огляду».

Окрім самого часу зародження насильства, до чинників, що могли впливати на формування українських націоналістів, можна зачислити сам конфронтаційний ексклюзивізм польськості у трактуванні Дмовського. Редактор «Всепольського огляду» ніби навмисне нехтував національні прагнення українців – зберігаючи демонстративне мовчання, зосереджувався на проголошенні ідей, почасти вигідних для імперіалістичного панславізму росіян. Натомість українців на терені Галичини Дмовський трактував лише як «плем’я» польського народу, оскільки ті носили «свійські» прізвища на «-ський» та «-ич». Згодом – у політичній практиці Другої Речі Посполитої, попри декларації Дмовського, що примусове накидання національності іншим йому чуже – це означало початок полонізаційних заходів.

ArticleImage_4_61403.jpg

Промовистий жест ендеків під час поховання Дмовського

Такі погляди напевно викликали обурення українського населення – тим більше, що Дмовський, закликаючи у «Всепольському огляді» 1900 р. «розв’язати українцям руки» [дозволити діяти самостійно], фактично відмовляв їм у праві досягати домовленостей з поляками на рівні сторони-суб’єкту. Це була гра на затягування часу до моменту, коли йому вже не доведеться домовлятися з українцями, а натомість він зможе диктувати їм умови.

Варто тут також зацитувати слова із «Всепольського огляду» 1895 р. – «Про українську стихію як самостійну політичну силу навіть не варто говорити...» – або характерне для Дмовського окреслення, що замінювало слово «українці»: «кресові народи» («ludy kresowe»). Це був явний відхід від будь-яких традицій багатокультурності давньої Першої Речі Посполитої, що провокував захисні реакції українців. Повернення Дмовського на землі Російської імперії мало що змінило, бо послідовним продовжувачем його ідей та діяльності був Станіслав Ґломбінський (Stanisław Głąbiński) – ректор Львівського університету і гучно відомий в Австро-Угорщині політик.

Нарешті, важливим викликом для українців мала бути еволюція Дмовського у бік щораз ширшої співпраці з росіянами, що для омріяної у «галицькому П’ємонті» майбутньої Самостійної України було неприпустимим. У такому контексті спір з поляками, що провадився у межах Галичини про засяг самоврядування і можливості розвитку власної традиції, відходив на дальший план. Сама візія російської уніфікації земель по обидва боки Збруча відлякувала всіх, хто бачив динаміку розвитку української культури в умовах автономії Габсбурґів.

 

Спадок по галицьких «вшехполяках»

 У 1914 р. вибухнула І Світова війна. Студенти обох націй пішли воювати в окопи. З війни повернулися вже чоловіками, знайомими з убивством, а оскільки вдома не застали жодних позитивних змін, окрім позицій, що їх і далі посилювали націоналісти, то перейшли до подальших дій, у тім числі дій силових, терористичних. Коли Друга Річ Посполита, якою керували праві коаліції, значною мірою контрольовані прихильниками Дмовського, свідомо знехтувала надання культурної автономії українцям у Галичині, то тим самим також перекреслила можливість тривалого миру у цьому регіоні. Інституційні метаморфози, викликані громадянською війною, що її спричинив Пілсудський 1926 р., так само не принесли змін, бо Друга Річ Посполита була єдиною державою, побудованою згідно з концепцією Дмовського – без співпраці з українцями і білорусами, що на сході перебували під гнітом більшовиків. Пілсудський також уже не мав партнера серед українців (Петлюру вбили агенти Сталіна) і сам мусив шукати підтримки львівських поляків, заляканих ОУН. Типові для націоналізму екслюзивні гасла і насильство стали постійним елементом дійсності у міжвоєнній Галичині.

*******

ArticleImage_5_61403.jpgДля поляків Дмовський є постаттю складною. Звертає на себе увагу його тверда позиція щодо самозахисту польськості на землях, де відбувалася германізація. Знавці історії, вказують також, що у 1918-1921 рр. Дмовський, завдяки застосування численних заходів та інспірацію збройних рухів, значною мірою спричинився до того, що від німців було видерто більший шмат землі, ніж це вдалося великим потугам Антанти на Заході. Важко, однак, забути про те, що робив він це передовсім для своїх співплемінників, а не співгромадян із різних націй, схильних до гармонійного співіснування. Його слова «Польща для поляків» сьогодні багато хто асоціює з ексцесами скінгедів, а його антисемітські виступи часто цитують люди, що мають негативне ставлення до Польщі. Зведення пам’ятника Дмовського у Варшаві на початку ХХІ ст. викликало хвилю протестів. Були навіть спроби його зруйнувати, що можна порівняти з нападами на статуї Леніна в комуністичні часи.

Мабуть, важко знайти патріота-українця, який цінував би діяльність Дмовського та його послідовників. З іншого боку, в історії України дуже виразно з’являється націоналістична течія, чиї гасла і методи діяльності сьогодні рідко викликають безкритичне захоплення. Отож, виглядає, що проблема націоналізму у будь-якому вигляді є типовою недугою більшості європейських націй ХХ ст., а здатність уникнути певних його небезпечних похідних становить важливу рису стабільного громадянського суспільства.

Натомість Дмовського треба розглядати й оцінювати передовсім у контексті його часу, зберігаючи обережність у будь-яких висновках щодо поточних справ.

 

Автор – варшавський історик, засновник молодіжних рухів 

 

З польської за рукописом переклала Наталка Римська

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДИСКУСІЯ (95)
Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • blaszak kujawski 17 травня 2010, 17:41

    `14 polskich formacji SS`?? - czy moge wiedziec jakie jest zrodlo tej informacji?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Рюрик-до Всіх! 17 травня 2010, 10:45

    ДАВАЙТЕ ЗОЧ НА СЕКНДУ ЗГАДАЄМО-СС національних формувань було 39(17 російських формацій-найбільша чисельність і найбільше диверсійних груп, 14польських,вірменська,грусинська,скандинався,албанська...)і задумаємось кого крім українців переслідують,вішають всі провини на них і злочини!(самі своїм комуно-фашистам-і минулим і сучасним і націонал-соціалістам чи націоналістам ставлять памятники і ідеалізують а українці "знову крайні")Скажіть де тут логіка,справедливість,раціональність,і як на це реагувати українцям! Чекаю чесної і змістовної відповіді!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • шило 16 травня 2010, 10:55

    9 ноября 1943 г., польское село Паросле в районе Сарны. Банда украинских националистов, притворясь советскими партизанами, ввела в заблуждение жителей села, которые в течение дня угощали банду. Вечером бандиты окружили все дома и убили в них польское население. Было убито 173 человека. Спаслись только два, которые были завалены трупами, и 6-летний мальчик который притворился убитым. Позднейший осмотр убитых показал исключительную жестокость палачей. Грудные младенцы были прибиты к столам кухонными ножами, с нескольких человек содрали кожу, женщин насиловали, у некоторых были обрезаны груди, у многих были обрезаны уши, носы, выколоты глаза, обрезаны головы. После резни устроили у местного старосты пьянку. После ухода палачей среди раскиданных бутылок само гона и остатков еды нашли годовалого ребенка, прибитого штыком к столу, а у него во рту торчал недоеденный кем-то из бандитов кусок квашеного огурца.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Тарас 16 травня 2010, 10:54

    Бандеровские экстремисты говорили: "Треба крові по коліна, щоб настала вільна Україна". В конце 1942 или в начале 1943 г. в Турецкой горе неизвестные убили украинца Николая Домбровского. Бандеровцы сосредоточились на поджогах и убийствах - целых польских семей, позже целых сел. Весна 1943 г. прошла в сплошных пожарах. Бандеровцы убивали в окрестностях чехов, преимущественно католиков или из семей, смешанных с поляками.В усадьбе Владимира Вострого из Франкова поймали 14-летнего еврейского мальчика и застрелили. В лесу "Графчина" недалеко от Франкова застрелили 14 евреев, которые скрывались в бункере... В чешском лесу около Франкова застрелили четырех мальчиков в возрасте 12-14 лет. Начальник млиновских полицаев-"шуцманов" Дмитрий Новосад стал бунчужным — прапорщиком. Он похвалялся: "Всю польскую интеллигенцию в Млинове я уничтожил. Собственноручно застрелил 869 евреев. Я дал себе слово, что застрелю тысячу"...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • шило 16 травня 2010, 10:53

    Головне що президентом обрано Януковича і основна його робота підтримка уряду і всіх гілок влади, провести вибори всіх рівнів щоб туди не попали розумово хворі з західної території України, знищити всі німагання героізації бандитів, знищети памятники цим виродкам, запровадити крімінальну відповідальність і лікування націоналістам. Зробити все щоб гниди - націоналісти зникли з України.Националисты это промежуточный вид, типа - петикантроп, уже почти не обезьяна , но и до человека далеко. Прижиться в Польше не смогли потому что не поляки, в Украине не прижились потому что не украинцы.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • шило 16 травня 2010, 10:52

    …Узкое украинство-исключительно продукт, привезенный нам из Галиции, культуру каковой целиком пересаживать нам не имеет никакого смысла: никаких данных на успех нет и является просто преступлением, так как там собственно и культуры нет. Ведь галичане живут исключительно объедками от немецкого и польского стола. У них один язык их ясно отражает, где на пять слов 4 польского и немецкого происхождения!. Великороссы и украинцы создали общими усилиями русскую науку, русскую литературу, музыку и художество, и отказываться от этого высокого и хорошего для того, чтобы взять то убожество, которое нам украинцам, так любезно предлагают галичане, просто смешно и немыслимо» П. Скоропадский «Спогади»- Кінець 1917- грудень 1918 г. Київ-Філадельфія,1995, с. 233-234

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Рюрик-до Всіх! 12 травня 2010, 10:47

    http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_32742.html-ПРОЧИТАЙТЕ-"ЦІКАВА РІЧ"!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Рюрик 11 травня 2010, 17:00

    Олексій-ДЯКА ВАМ І ТЕЖ ЧЕСТЬ І ПОВАГА(ЯК ІСТОРИК ДОДАМ-В ІСТОРІЇ НЕМАЄ ПОВНІСТЮ "БІЛИХ-ПОЗЕТИВНИХ ЧИ ЧОРНИХ-НЕГАТИВНИХ ПОДІЙ,ГЕРОЇВ І ПЕРСОНАЖІВ"!)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Олексій 11 травня 2010, 15:34

    2Рюрик, тоді ріспект Вам. Не можна бачити світ в чорно-білому світлі, не можна гратися з емоціями, треба завжди мати добру волю, відкритість до Іншого, тоді відкриється істина.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Рюрик 7 травня 2010, 09:12

    Олексій-РІЗНИЦЯ Є НО Я "НЕ ЛЮБЛЯ НІ ТИХ НІ ТИХ"(ЯК І КОМУНІСТІВ)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Оновити
    Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
  • Більше коментарів
Рубрики
Читай нас
Редакція
© 2007-2014 Zaxid.net
Усi права захищенi

UI / Front-End Development — slyusarchuk