Скільки Порошенко винен Україні
IQ

Скільки Порошенко винен Україні

Про зустрічний «рахунок» до президента

Олександр Косвінцев, 20 березня600518

Хоч як український президент Петро Порошенко намагається відгородитися від критики громадянського суспільства, але без діалогу не обходиться. Прикладом такого «обміну думками» може слугувати недавня заява глави держави щодо шкоди для України від залізничної блокади окупованих територій Донбасу і відповідь на нього керівника парламентської фракції «Самопоміч» Олега Березюка.

Наприкінці минулого тижня на засіданні РНБО, нагадаю, президент заявив буквально таке: «Те, що дії наших блокадників влетять Україні в копієчку, це очевидно. У яку саме – покаже калькуляція. І ці рахунки ми виставимо не тільки самопроголошеним республіканцям, але і “Самопомочі”, “Батьківщині” та іншим організаторам і промоутерам блокади».

Про влучну відповідь нардепа Березюка розповім нижче. А наразі зауважу, що постановка питання в зазначеній площині підхльоснула в соцмережах і ЗМІ дискусії про те, хто насправді зазнає збитків від блокади ОРДЛО. Багато вказували на «господаря Донбасу», як ще недавно називали олігарха Ріната Ахметова. За висновками одного з аналітичних видань, він перетворив проблеми своєї бізнес-імперії в труднощі для всієї України. Адже раніше його не без підстав звинувачували у веденні бізнесу на непідконтрольних територіях, фінансовому підживленні сепаратистів і надмірному завищенні ціни на вугілля для української енергетики, що помітно вдарило по сімейних бюджетах українців.

Імідж «бізнесмена» Ахметова в Україні ґрунтовно ним же самим зіпсований. Основна проблема, однак, зовсім в іншому: судячи з усього, «в долі» з цим сумнівним нуворишем перебували (чи, як і раніше, перебувають?) високі посадовці. Ось чому вони всіляко відстоювали завищені енерготарифи для населення і люто виступали проти блокади «торгівлі на крові».

Тим часом багатьом від початку було зрозуміло, що Україна не повинна фінансово підживлювати сепаратистів і терористів шляхом торгівлі з ними. Однак центральна влада країни спочатку, як завжди, робила вигляд, що не чує жодних докорів. І раптом пан Порошенко несподівано, як флюгер, крутанувся буквально на 180 градусів і запровадив у дію рішення РНБО від 15.03.17 р. про тимчасове припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у Донецькій і Луганській областях.

На думку експертів, це був вимушений розворот. Президентові-олігарху довелося на нього піти не тільки тому, що реакція великої частини суспільства на заборону акції і, особливо, застосування сили до її учасників виявилися далеко не на його користь. Загарбники ОРДЛО заявили про націоналізацію підприємств українських олігархів, багатства останніх виявилися під загрозою...

«Порошенко, поки Ахметов контролював підприємства за лінією окупації, весь час доводив, що потрібно торгувати, інакше у звичайних людей виникнуть проблеми. А як тільки у Ахметова забрали підприємства, він різко забув про людей і сам перекрив торгівлю, допоки Ахметову не повернуть підприємства», – прокоментував ситуацію колишній президент Грузії і одеський губернатор Міхеїл Саакашвілі.

Після таких публічних звинувачень на Заході чиновники, як правило, добровільно йдуть у відставку або хоча б каються. У сьогоднішній Україні, однак, можновладцям «хоч плюй в очі – все божа роса». Ось і несподівана президентська заборона на переміщення вантажів через лінію розмежування з ОРДЛО провладні політтехнологи намагаються видати за... перемогу Порошенка. «Він повинен був перехопити ініціативу, не відмовляючи собі при цьому в задоволенні жорстоко розкритикувати ініціаторів блокади», – не без гумору зауважив один з аналітиків.

На тлі цих «флюгерних» порухів від широких мас цілком може вислизнути прихований сенс нового ставлення стовпів олігархату до «торгівлі на крові». Треба мати на увазі, що вони вирішили не тільки перехопити ідею блокади ОРДЛО, а й реальний контроль за переміщенням вантажів через лінію розмежування. Інакше кажучи, вчорашні покровителі контрабанди заявили, що мають намір боротися з нею. Висловлюючись епітетами того ж Саакашвілі, «жаби» нібито намірилися осушити своє «болото».

Вірити чи ні цим «флюгероподібним» панам – особиста справа кожного українця. Як на мене, то має сенс прислухатися до думки екс-глави прес-служби одного з президентів України, нині політичного аналітика Олександра Кочеткова. Він поставив під великий сумнів щирість «нових блокадників».

«Перш за все, наше керівництво на чолі з президентом настільки багаторазово демонструвало лицемірство і брехливість, що довіряти йому на слово – якось непрофесійно. Але це емоції, – зауважив аналітик. – А якщо звернутися до фактів, то з'ясовується, що Кабмін не скасував свою скандальну постанову про «товарообмін» з ОРДЛО, хоча в середу було засідання уряду. У постанові дозволено провозити те, що стосується вуглевидобутку та металургії, а також те, що є критичним для функціонування інфраструктури. Розпливчастість формулювання означає, що “своїм” людям буде дозволено все».

Ще одна особливість нової витівки «жаб» полягає в тому, що вони мають намір витягти з того, що відбувається, максимальну політичну вигоду для себе. Звинувачення в завданні збитку Україні ініціаторами блокади «торгівлі на крові» і загроза виставити їм рахунок – це спроба дискредитувати політичних опонентів і, можливо, навіть усунути їх з політичної арени. Для суспільства в цьому немає нічого доброго: адже саме маніпуляція громадською думкою з боку олігархату постійно вводить багатьох виборців в оману і сприяє приходу до влади представників старої системи.

Тепер варто процитувати відповідь голови фракції «Самопоміч» Березюка на погрозу президента. «А якщо ми виставимо рахунки Петрові Олексійовичу за ті 15 років, які він перебував при владі? – Задався риторичними запитаннями нардеп. – Або за те, що за цей час він встиг розвалити державу? Може, держава Україна має виставити рахунки такому президентові? Порошенко ж у нас був і депутатом, і міністром, і великим державним діячем...».

Таку постановку питання про відповідальність чинного глави держави за те, що відбувається в ній, можна сміливо назвати якщо не революційною, то нестандартною. Адже раніше зазвичай як було? Хоча той же пан Порошенко фактично порушує Конституцію України, наприклад, в частині балансу гілок влади, насаджує кумівство, що завдає країні непоправної шкоди, критика на його адресу практично завжди зводилася до чогось на зразок дитячих осудів: «Ай, як недобре! Як же йому не соромно?! Не за це ж гинули люди на Майдані!». Тобто упор робився на моральну сторону проблеми. Але, як показує практика, обходитися з олігархами таким чином – наївно і безглуздо.

Зазначена заява Березюка відкриває шлях для цілком конкретних дій зі, скажімо так, опритомнення високого держчиновника, котрий дозволяє собі зайве. Тим більше, що в біографії пана Порошенка є чимало темних плям.

Наприклад, Петро Олексійович був одним із засновників злочинної Партії регіонів. Але це – емоції, хоча виборці могли б бути розбірливішими. На реальні факти, потягнувши за які можна вийти на дуже серйозні речі, днями звернув увагу один з ініціаторів блокади «торгівлі на крові» Володимир Парасюк.

«Коли Порошенко встиг створити свою бізнес-імперію?» – Задався запитанням нардеп, посилаючись на біографічні дані президента. З них видно, що з 1998 року по теперішній час нинішній глава України здебільшого працював на посадах зі скромною зарплатою. «Він все життя був або депутатом, або чиновником, а закон України забороняє вести підприємницьку діяльність, якщо людина працює в органах виконавчої або законодавчої влади. І навіть не в офшорах справа», – резюмував Парасюк.

За певного бажання можна підвести під все це юридичну базу й оформити необхідні позови. І не тільки щодо Порошенка. Офшорні справи, до речі, в цьому плані теж можуть виявитися далеко не зайвими. Адже, дивлячись на главу держави, ціла низка інших українських чиновників практично відкрито нарощує свої бізнес-активи під час війни і виводить багатомільйонні кошти з-під оподаткування в рідній країні. Рахунок йде на мільярди доларів!

І є ще, щонайменше, одна серйозна підстава для нарахування не міфічного, морального, а цілком реального збитку, який міг бути завданий Україні її нинішніми «керманичами». Йдеться про іловайський і дебальцевський котли. За офіційними даними, в них загинули сотні бійців ВСУ. За неофіційними – тисячі.

Так, свого часу голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування причин іловайської трагедії Андрій Сенченко заявив, що за період з 23 липня до 23 серпня 2014 року угруповання сектора «Д» ВСУ, яке брало участь в операції в Іловайську, втратило 3,4 тисячі бійців. «За нашими даними, станом на 23 липня в секторі «Д» було 4000 бійців, на ранок 23 серпня їх залишалося шістсот», – констатував Сенченко.

У ЗМІ не раз наводилися думки авторитетних військових фахівців про те, що провина за ці трагедії лежить не тільки на начальницькому складі російсько-терористичних військ. Так, з показань українського генерал-лейтенанта Петра Литвина, командувача сектором «Д», можна зробити висновок, що бойові дії в зоні секторів «Б», «Д» і «М», а також конкретно наступальна операція в районі Іловайська відбувалися без наявності достатніх сил і боєздатних оперативних резервів. Незважаючи на наявність розвідувальної інформації про російський наступ, командування АТО не вжило жодних заходів реагування, говорилося в одному з розслідувань військового оглядача Юрія Бутусова.

Допустивши вихід бійців з «котлів» без належного прикриття, бездарні генерали фактично підставили їх під нещадний вогонь ворога. В цьому є велика частка провини і президента Порошенка. Адже це він, піддавшись вірусу непотизму, не раз призначав людей на ключові посади в Мінобороні України не за принципом професіоналізму, а за принципом особистої відданості. Розплачувалися за це бійці. Нерідко своїми життями...

Про те, що неупереджене розслідування даних трагедій і заслужене покарання винних малоймовірне, допоки Головну військову прокуратуру очолює ставленик президента, одіозний законник Анатолій Матіос, – поговоримо іншим разом. Зараз дозвольте лише нагадати, що, як би це не звучало, людське життя теж має ціну. Після того, як на Заході це визнали, відкинувши помилкові звинувачення в цинізмі, турбота про безпеку людей там у багатьох сферах помітно зросла.

За інформацією Вікіпедії, Єврокомісія рекомендує оцінювати людське життя в 3,1 млн євро. У західних країнах сім'ям загиблих військовослужбовців виплачують компенсації, залежно від обставин, в сотні тисяч і мільйони «зелених». Україні, звичайно, поки що далеко до таких показників. Згідно з чинним українським законодавством, родичам загиблих військовослужбовців повинні виплачувати компенсацію розміром 750 прожиткових мінімумів. У 2015-2016 роках такі виплати становили від 609 до 882 тис. грн. Крім руйнування сотень людських доль, дії бездарних друзів президента з генеральськими зірками призвели до колосального навантаження на бюджет.

І зверніть увагу, компенсація сім'ям загиблих бійців менша, ніж піврічна зарплата деяких чиновників. У десятки разів менше, ніж на Заході. В Україні недостатньо бюджетних коштів? Це так. Але ось що характерно: чомусь статки президента і його оточення ростуть, як на дріжджах, навіть під час війни... Так і хочеться сказати: не треба розбазарювати скарбницю і виводити мільярди в офшори, ось і буде країна багатою та здатною гідно цінувати життя своїх захисників.

Але все це, як то кажуть, розмови «для бідних». Судячи за багатьма ознаками, стурбовані особистим збагаченням і загрузлі в розкоші українські чиновники, як і агресор Путін, на млин якого вони мимоволі ллють воду, розуміють тільки мову сили. Сили громади.

Щоб привчати високих чиновників чуйно прислухатися до думки суспільства, зацікавленим політичним силам і цивільним структурам України варто було б потурбуватися про те, щоб висувати держчиновникам будь-якого рангу не тільки міфічні моральні претензії (вони їх мимохідь відкидають) за допущені гріхи, але і цілком конкретні «рахунки». Такі, які в Росії, наприклад, висуває путінським спільникам опозиціонер Олексій Навальний. Із зазначенням конкретних вкрадених з російського бюджету сум або адрес фешенебельних вілл злодійкуватих чиновників за кордоном.

Можна по-різному ставитися до деяких політичних заяв Навального, але саме його антикорупційні дослідження сприяли створенню образу правлячої партії «Єдина Росія» як «партії шахраїв і злодіїв». Саме вони, судячи з недавнього затримання поліцією на Брянщині школяра прямо на уроці (записався через соцмережу на мітинг на підтримку Навального), щораз більше привертають до лав антипутінців російську молодь.

Уявляю, який ефект в Україні могло б призвести, наприклад, ретельне розслідування і детальна доповідь з масовим тиражем щодо дивного походження мільярдної бізнес-імперії людини, котра майже завжди була бюджетником з відносно скромною зарплатнею і не мала права поєднувати роботу в держорганах з комерційною діяльністю! Це могло б стати досить переконливою аргументацією тези про те, що таких людей за жодних обставин не можна допускати на ключові державні посади, зокрема виборні.

Це було б непоганим «рахунком» до тих високих чинів, які люблять висувати претензії захисникам Вітчизни і підігравати ворогові. Такий вид антикорупційної діяльності міг би стати, як видається, додатковою організуючою засадою для об'єднання всіх здорових сил України в боротьбі з диктатом олігархату.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;