Вісла та Волинь
IQ

Вісла та Волинь

Білий прапорець над українсько-польською гойдалкою

Роман Мельник, 4 травня181019

Років 20 тому польський дослідник Томаш Зарицький, порівнюючи електоральну поведінку в країнах Центрально-Східної Європи, помітив певну спільність у цінностях мешканців колишньої австрійської Галичини – і західної польської, і східної української. За висновками науковця, обидва регіони мають кілька спільних рис: консервативність у поглядах, виразна антикомуністичність і гострі громадянські та національні почування.

Так виглядає, що за ті 20 років, які минули з часу дослідження, «галичани» – і польські, і українські – зуміли поширити деякі риси свого світогляду на інші регіони. Цей «галицький» світогляд перестав бути суто галицьким у географічному сенсі, а став радше певним шаблоном польського чи українського патріотизму. Водночас обидві Галичини залишаються міцним ядром свого «інтелектуального простору»: достатньо лише глянути на мапи результатів виборів в обох країнах за останні два десятиліття, щоб у цьому пересвідчитись.

Усі основні історичні баталії між двома народами, що так активізувалися за останній рік, точаться саме між цими двома умовними «Галичинами» – не географічними, а світоглядними. Два диспутанти, що в пориві праведного гніву готові з-за барикад закидувати одне одного списами, насправді надзвичайно між собою схожі. Схожі своєю системою цінностей.

З одного боку, ця схожість дуже ускладнює дискусію, адже жодна зі сторін, в силу своєї консервативності та принципової патріотичності, не збирається поступатися своїм баченням історії. Проте ця ж схожість може стати і ключем до розв’язання проблеми, як тільки сторони усвідомлять, що, дивлячись на опонента, насправді бачать власне віддзеркалення.

Річниця Акції «Вісла», нехай це звучить трохи цинічно, трапилася дуже вчасно для української сторони цієї історичної барикади. Враховуючи тотальну істерію щодо Волинської трагедії, що її педалюють певні сили у Польщі, українці отримали, здавалось би, гідний аргумент у відповідь: от бачите, не лише польське цивільне населення страждало у ті криваві роки. Таким чином, попри абсолютно справедливе вшанування невинних жертв режиму, виселених на Захід лемків намагаються інструменталізувати в історичних баталіях так само, як польські політики вже кілька років інструменталізують невинно убієнних на Волині. Українська сторона хоче поставити «Віслу» на іншу шальку терезів і наче зрівноважити провину обох націй одна перед одною.

Намагання з польської сторони виправдати депортацію українців також на диво схожа до наших спроб пояснити Волинь-43. В обох випадках злочин подається як відплатна акція: українці начебто виплеснули своє обурення політикою міжвоєнної Польщі – національної асиміляції, осадництва тощо; поляки нібито вирішили нейтралізувати вчорашніх різунів і запобігти загрозі «бандеризму» на східних кордонах.

Обидві сторони, вчиняючи свій злочин, переслідували доволі схожу мету – домогтися національно-гомогенної території (проблему третього зайвого для обох «вирішив» нацизм). Щоправда, керувалися трохи різними мотивами: українські націоналісти лише прагнули здобути свою державу й усували головну, на їхню думку, перешкоду на цьому шляху; польські комуністи натомість облаштовували свою вже здобуту державу й усували небажаний у ній елемент. В обох випадках забувається, що злочин апріорі справедливим не буває, і навіть певна його обґрунтованість у жодному разі не може його виправдати.

Утім, попри ці позірні схожості у трактуванні обох подій, між ними існують дві важливі відмінності, усвідомлення яких кожною зі сторін може допомогти вирішити суперечки чи принаймні згладити кути.

Перша відмінність – це питання дефініції, визначення терміну, що характеризує обидві події. Українська сторона цілком виправдано відкидає польську спробу назвати Волинську різанину геноцидом і погоджується на більш помірковане визначення «етнічні чистки». Тим же терміном ми пробуємо означити й «Віслу», щоб таким чином остаточно їх зрівноважити. Прагнення таке наче зрозуміле, проте приречене наштовхнутися на одну вагому перешкоду.

Термін «етнічні чистки» справді можна застосувати до обох акцій, насамперед через їхню спільну мету: очистити терен від чужого (про що вже було сказано). Проте тяжкість злочину визначають насамперед не за мотивами злочинця, а власне за його діями. І тут захована головна вада обраної стратегії: спроби поставити депортацію та вбивства на один щабель можуть викликати у стороннього спостерігача хіба співчутливий усміх. Можна собі уявити, як будуть сприйняті всі наші подальші аргументи. І це те, що варто усвідомити українській стороні, перш ніж ступати на цей шлях переговорів.

Друга відмінність – це суб’єкт злочину. По-перше, тяжко з юридичної сторони порівнювати дії, вчинені державним апаратом і регулярною армією, та дії, вчинені загонами нехай організованих та цілеспрямованих, але все ж партизанів. Відповідно, у першому випадку винуватці відомі практично поіменно, у другому – досі тривають суперечки, чи були антипольські акції місцевою ініціативою, чи ідея йшла від центрального проводу.

Проте для нас значно важливішим є становище винуватців злочину не у тодішніх реаліях, а в сучасній історичній пам’яті. І тут ми повертаємося до однієї зі спільних рис наших та польських консерваторів-патріотів. До їхньої принципової антикомуністичності, чи, я б додав, антиросійськості. Не таємниця, що саме загроза зі Сходу спонукала обидва народи шукати точки дотику. І, парадокс, саме через таке спільне позиціонування сторонам ніяк не вдається досягнути порозуміння у цій історичній суперечці.

Полякам нескладно визнати Акцію «Вісла» злочином, адже чинили його комуністи, тобто в очах польських патріотів – колаборанти з радянськими окупантами. Натомість українцям визнати провину УПА за Волинь значно складніше, адже повстанці в їхніх очах – це героїчний рух опору тим же російським окупантам.

У цій ситуації спільна антикремлівська мотивація відіграє у кожній країні протилежну роль: дозволяє, хоч і зі скрипом, визнати свій злочин полякам, але ніяк не дасть змоги зробити те саме українцям. І це та дуже важлива деталь, котру варто врахувати польській стороні у її прагненні побачити за нашою історичною барикадою білий прапорець.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;