На Хмельницького була хата, яку винаймав Джон К., і яку знайшла мені Олька О. тоді, коли я вже думала ночувати на Ульянівській у клубі Могилянки біля вахтера. Не хотіла нікого напружувати. Часом, так простіше. Я поза домом від першого туру починаючи. Спочатку в Новоазовську, потім у Києві. У Києві жила у Дарки Ч. (довго))), потім у готелі «Хрещатик», «Київ», а останній тиждень у Джона.
27 грудня 2004 року, близько нуля за Цельсієм. Ранок. Іду по Богдана Хмельницького вниз - легка, як пух, і порожня. Телефонує мама. Ридає. Я терпну.
- Мамо, шо сталося????!!!!
- Якби я знала, що вони так проголосують, я б не пустила виборчу комісію додому….
«Вони» - світлої пам’яті мамина тітка Килина - родом з черкаського села, пухла, вивезена на примусові роботи до Німеччини, працювала санітаркою в Моршині від молодих літ і до екземи. Доживала з моїми батьками.
Я їх питаю, чого ж ви так голосували??? Іра ж від жовтня товче собою за сотні кілометрів від хати, дитина її у Львові, а вона за Ющенка по чужих хатах, ні дня, ні ночі… Тато каже, шо змію пригріли … А вони мені – бо я так рішила, бо він - бідна сіротка… Ну, шо ти скажеш?!!!....
Заспокоюю маму, як можу – і сміх, і гріх.
Переді мною, поки я розраджую дорогу родину, попід руки іде поважна пара, яка, очевидно, чує уривки розмови. Зупиняються, чекають на мене. Виглядають, як типова , з книжок і фільмів, київська інтелігенція: старші, вона у гарному пальті в капелюшку, він теж у пальті і з «пиріжком» каракулевим на голові. Питають:
- Девушка, извините, у вас что-то случилось?
- Та ,нічо, - кажу – бабця за Януковича проголосувала, а мама розпачає.
- А-а-а, ну, вы не переживайте, всякое бывает….
Називайте це як хочете, але я б заборонила тим, кому, наприклад , сімдесят і більше голосувати і займатися політичною чи громадсько-політичною діяльністю в Україні. Принаймні, ввела б мораторій на десять років, поки не відбулася б хоч якась зміна поколінь. От верхня межа є – це вісімнадцять, а нижня? Вони вибирають і проштовхують своїм дітям і внукам країну, в якій їм уже нічого не світить і голосують або за крайніх правих, бо то «патрійоти», або за комуняків, бо тоді вони були молоді і «всьо було рубельдвайцять». Чому б не виховувати внуків, не читати чи писати книжки? Чому б не допити життя, чому обов’язково треба пити чиюсь кров, повчати, агресивно і вперто перебирати на себе роль аксакалів, старійшин, менторів? Ви давно аналізували власне життя і вчинки? Хто вас питає? Як треба буде, шановні «відомі культурні та громадські діячі», до вас звернуться за порадою – тихо, спокійно, без преси, ажіотажу і пароксизмальних шарпань. І ви, або не ви, а інші, мудрі і просвітлені, скажуть своє тихе і вартісне слово.