Врятувати чоловіків
IQ

Врятувати чоловіків

На відміну від розвиненого жіночого руху, чоловіки не мають у суспільстві свого голосу

Олександр Фоменко, 15 березня15704

Минулого тижня королевами публічного простору були феміністки. Розігріті чутками про скасування Міжнародного жіночого дня, вони вкотре озвучили свої претензії до нашого недосконалого і надто «чоловічого» світу. Загалом феміністки мають рацію: дискримінаційні явища слід виявляти і викорінювати, аби жінка почувалася в суспільстві вільною і захищеною. Проте поза увагою активісток залишається простий і очевидний факт: наш світ (принаймні його європейська частина) стрімко перестає бути «чоловічим». Попри наявну дискримінацію жіноцтва, жорна сучасних тенденцій змелюють і представників «сильної статі». Ерозія ідентичності і втрата місця в суспільстві, невідповідність економічних тенденцій культурним приписам і поширення ескапізму – ці та інші проблеми чоловіків уже досліджують західні психологи та соціологи, включно з такими метрами, як Філіп Зімбардо. Але в Україні говорити про подібні речі не прийнято – чоловічі проблеми перебувають у сліпій плямі суспільства.

Деформація ролей

Якщо Гамлет вагався, бути чи не бути, то чимало українських чоловіків задаються питанням, ким саме їм належно бути і як це реалізувати у своєму житті. Система традиційних рольових моделей все менше відповідає дійсності. Вже у ХХ столітті жінка не могла сховатися у рольовому трикутнику Kinder, Küche, Kirche – економічні зміни змусили її працювати нарівні з чоловіками. На практиці це вилилось у величезну несправедливість: за інерцією, суспільство все ще вимагало від жінки бути берегинею родинного вогнища, тому більшості довелося тягти подвійний тягар – робітниці і домогосподарки. Культурна інерція зіграла злий жарт і з чоловіками. Консервативне українське суспільство досі воліє бачити їх патріархами, які несуть на собі відповідальність за матеріальне забезпечення родини. Проте абсолютна статистична більшість українських чоловіків не здатна на це через об’єктивні економічні умови.

Болісна невідповідність між культурними приписами і життєвими можливостями є джерелом постійного стресу. Заробляти менше, ніж дружина, або тимчасово впасти у матеріальну залежність від неї – для багатьох чоловіків це може обернутися особистісною катастрофою. Тим паче, альтенативні рольові моделі все ще сприймаються суспільством вкрай неоднозначно. Чоловік-домогосподар або чоловік, який бере декретну відпустку, – це екзотика навіть для «прогресивних» західних країн, а в Україні – привід для підозр і осуду. За бажання жінка завжди може переорієнтуватись на патріархальну рольову модель – за це її засудять хіба що феміністки та емансиповані подруги. А от у чоловіків запасного виходу немає: ти або патріарх, або підкаблучник, утриманець, «баба».

Криза ідентичності

Занепад традиційної рольової моделі призводить до дезорієнтації чоловіків, втрати старовинних дороговказів (якими б суперечливими вони не були). Тим більше, порушуються і механізми відтворення цієї моделі.

«Тисячі українських дітей виховуються в одностатевих сім’ях – мамами і бабусями». За цим сумним анекдотом криється глибока суспільна проблема. Атомізація суспільства і занепад інституту родини змушують багатьох хлопців рости без батька або близьких родичів-чоловіків. Оточені з пелюшок мамами і бабусями хлопчики потрапляють у жіноче середовище дитсадка і школи. Не секрет, що в українських школах вчителі-чоловіки – це радше виняток, аніж норма (якщо не йдеться про трудове навчання, допризовну підготовку або фізкультуру). Але і вони навряд чи сприймаються як взірець маскулінності, який хочеться наслідувати, позаяк наша пересічна школа залишається прихистком для знедолених або романтиків від педагогіки. Не надто відрізняється і ситуація в університетах, які важко назвати школою чоловічого виховання. Не здатна заповнити пустку і фрагментована масова культура, тому чоловіки нерідко проводять ціле життя в пошуках себе. Курйозний приклад сучасної епохи – столичні модники, які мають вигляд брутальних лісорубів і звички, які справжні лісоруби вважають «дівчачими».

Поширеною відповіддю на ці проблеми є ескапізм. У словниках англійської мови вже давно з’явився неологізм kidults (kids + adults, тобто «діти» + «дорослі»), який застосовують до дорослих, які вперто відмовляються дорослішати: живуть з батьками, не створюють родин і не заводять дітей, уникають відповідальної роботи, мають дитячі захоплення тощо. Великою мірою цей феномен стосується чоловіків, які відтягують вступ до «дорослого» життя якомога довше. Накопичення соціального капіталу їм заміняє онлайн-активність у соцмережах, нормальне особисте життя – підліткове захоплення порнографією та юнацькі безвідповідальні стосунки, а відсутність реальних життєвих досягнень вони компенсують у віртуальному світі комп’ютерних ігор. Поряд із цим чоловіки заспокоюють свою збентежену ідентичність алкоголем, наркотиками або поринаючи у замкнене субкультурне життя.

До певної міри, українська ситуація почала змінюватися з початком війни на Сході, яка дала поштовх відродженню традиційної маскулінності. Але зрозуміло, що повернення до патріархального світу вже не буде – на часі пошуки нових ідентичностей і для жінок, і для чоловіків. Але, на відміну від розвиненого жіночого руху, чоловіки не мають в суспільстві свого голосу, ба навіть розуміння свого становища – нічого подібного до феміністської теорії і практики чоловіки не мають. Проте проблеми, з якими зіткнулась «сильна стать», будуть лише поглиблюватись. Тому не виключено, що рано чи пізно в Україні проходитимуть не лише жіночі, але й чоловічі марші. І для нашого інерційного суспільства це буде не менше потрясіння, ніж найбільш зухвалі акції радикальних феміністок.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;