Якби Путін не був нездарою
IQ

Якби Путін не був нездарою

На наше щастя, ворог примудряється робити ще більші помилки, ніж ми

Павло Зубʼюк, 14 березня330624

Почнімо з того, що я просто вражений талантом Путіна перетворювати все, чого він торкається, на руїну. Не на лайно – з лайна хоча б добриво можна зробити – а саме на руїну, яку простіше знести і збудувати все наново. Проілюструю на прикладі України, яку – в цьому ніхто не має жодних сумнівів – Путін від початку хотів зберегти як одну з основних частин «русского міра».

Отже, що ми маємо на момент приходу Путіна до влади? Корумпована, злиденна Україна, близько половини населення якої спілкується російською, а ще більше – мають симпатії до Росії як центру колишньої імперії.

Здавалося б, що мав робити російський імперіаліст? Ну, наприклад таке.

Перше: не вживати самому і не дозволяти вживати своєму оточенню жодних образ або навіть натяків на образу українців або сумнівів в необхідності української державності та територіальної цілісності. Навпаки, дозволив би відкрити в Росії кілька частково українських шкіл, які б повністю перебували під контролем російської держави. А в той же час в Україні тихцем ставив під контроль російської держави всі російськомовні школи: тим більше, що гроші для проведення там ремонтів, доплат вчителям і взагалі – перетворення їх на елітарніші порівняно з українськомовними – Росія мала.

Друге: в кінематографі та літературі просувати образ успішних українців, зовсім не схожих на селюків з анекдотів, які роблять кар’єру в Москві. У фільмах мала б часом лунати чиста українська мова: мовляв – нема нічого страшного, щоб бути українцем і йти до нових обріїв в імперській столиці. Жорстоко карати будь-яку дискримінацію українців у ВНЗ чи на роботі в Росії. Мовляв – приїздіть, працюйте, тут вам завжди раді.

Третє: культивування образу Бандери. Так, Бандери. Мовляв – не зрозуміли ми його, хороший був хлопець, правильно боровся проти покатоличення християн східного обряду, правильно хотів незалежної України, правильно не допускав жодних «демократичних» штучок у своєму таборі. Зрештою, придворні пропагандисти за потреби розписали б, чому і як Бандера був хорошим, та й в принципі навіть не дуже антиросійським. А де антиросійським – то це непорозуміння, буває, давайте потиснемо руки. Зрештою, частина російських радикальних націоналістів і зараз не має нічого проти Бандери та його руху.

Ну і далі в тому ж дусі. Четверте, п’яте, шосте. Мета – повністю інтегрувати Україну в «русскій мір», хай навіть у ньому поряд із російською часом звучатиме й українська мова. Щастя ж не в тому: головне, що більшість талановитих українців сприйматиме Москву як метрополію, місто, де можна стати успішним, а російську культуру – як власну, практично рідну.

Що робить Путін? Він поводиться цілком протилежно і максимально незграбно.

Якщо подумати логічно, то за роки його правління було зроблено все, аби слабку, корумповану Україну поставити в такі умови, за яких вона хоч-не-хоч, а вимушена буде вдосконалюватися. При чому робити це паралельно з максимальним відторгненням всього російського. Так, мода на українську мову, культуру та навіть культ Бандери – все це реакція на незграбну політику «старшого брата». При чому реакція часто (як у випадку поверхневої декомунізації та згаданого вже культу Бандери) – надто совкова, прямолінійна і контрпродуктивна. Але, на наше щастя, ворог примудряється робити ще більші помилки, ніж ми.

Часом українсько-російське протистояння стає схожим на якусь гру у піддавки. Путін робить все, щоб Євромайдан, який засадничо не був спрямований проти Росії як такої, перетворився на цілком антиросійське явище. Потім склалася унікальна ситуація: більшість населення Сходу і Півдня активно чи пасивно не сприйняла Євромайдан, а отже, проросійські партії тут могли б взяти на хвилі антимайданівської мобілізації значно більше, ніж на попередніх виборах. Замість цього території з найбільш проросійськими настроями – Крим і Донбас – зусиллями Путіна фактично ізолюються від українських виборів. Більш за те: на Донбасі розпочинаються бойові дії, які перетворюють будь-яку проросійську активність в очах українських обивателів на запрошення до війни. А війни у своєму місті, зрозуміло, ніхто не хоче.

Імперська Москва завдяки політиці Путіна почала в успішних російськомовних мешканців Одеси чи Харкова асоціюватися не з престижними випускниками МГУ, а з брудним клоуном «Моторолою» і «віджимом» тяжко заробленого майна. Порівняйте, скажімо, з чим асоціюється Лондон у мешканців колишніх колоній Британської Імперії.

Крим – теж незрозуміло. Навіщо було його одразу ж долучати до Росії? Хто заважав зробити там (хоча б для перевірки реакції Заходу) маріонеткову невизнану державу типу Абхазії – і таким чином уникнути звинувачень в анексії? Але Путін і тут поводився як слон у крамниці порцелянового посуду – здається, він зробив усі помилки, які тільки можна. Схоже, що у класичному «вам їхати чи шашечки» він здійснив однозначний вибір на користь шашечок замість їзди: формальних імперських «понтів» замість, власне, імперії.

Це, як я вже казав, трошечки нівелюється неадекватністю поведінки України. Але чого ще чекати від корумпованої, але демократичної держави з посттоталітарним суспільством?

Словом, з Путіним нам пощастило. За роки його правління зроблено все, щоб відштовхнути від колишньої метрополії усі колишні імперські провінції (навіть Білорусь і Казахстан), а під саму Російську Федерацію закласти бомбу уповільненої дії у вигляді кримського «прецеденту волевиявлення». Щодо України – то для розвитку масової української москвофобії Путін зробив більше, ніж будь-який український діяч останнього століття, включно зі згаданим вже Бандерою.

Але для нас нині головне питання – як скористатися шансом? Як спрямувати здобутки часів Путіна на створення справді ефективної модерної України? Адже наступний правитель Росії може несподівано виявитися мудрим імперіалістом…

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;