Чи може Львів жити без політики? Ні, не може. Чи може Львів жити й існувати без високої справжньої політики, базованої на компромісах і пошуку спільних точок дотику зі „співрозмовником”? Точно не може і не буде принципово. Отже, якщо Львів апріорі не може бути аполітичним (чи, принаймні, не таким політично фанатичним) – то чи може Львів демонструвати стандарти якісної і зрілої політичної поведінки? Відповідь дивіться вище.
Львів - колиска маргіналів
Політика - це мистецтво людей, які точно знають дві засадничі для будь-якого успіху речі: чого вони хочуть і з ким/чим вони мають справу. Тому в успішну політику грають, передусім, ті, хто свою мету/мрію помножує на реальний поточний контекст. Політики-мрійники, які не враховують контексту, неодмінно стають маргіналами чи фанатами. Так само, як надміру контекстуальні політики без мрій та ідей рано чи пізно стають морозами чи кінахами, тобто, маргіналами. Львів якнайповніше спроможний на політичні екстреми. Тут або сліпо сповідували ізольовані від решти України ідеали - або ж тупо тримали ніс за вітром і плювали на те, що мали би сповідувати. В усьому винна славнозвісна заполітизованість, яка зі зрілістю має спільну хіба що першу букву - „з". Тож не випадково саме у Львові яскраво розквітали та ще яскравіше зацвітали ідеї. Не випадково саме Львів є маленькою батьківщиною величезної кількості політичних маргіналів. Не випадково досі Львів успішно продає київському бомонду міф про свою надмірну заполітизованість. Звичка - друга натура, казали в античні часи.
А от у 21-му сторіччі Львів ніколи не фігурував у справжній, великій, збалансованій, якісній політиці. Навіть якщо феномен Помаранчевої революції й приписувати Львову, то й тут треба бути відвертим: про які б ідеали не пафосували учасники тих подій - насправді вони стояли на Майдані за конкретно взятого кумира. Може, мені позакладало вуха, але пізньої осені-2004 я не чув на Майдані скандування „Волі!", „Свободи!" чи „Зміни системи!". Я чув одне-єдине прізвище з уст велелюддя. Якби зараз біло-голубі так само фанатично скандували інше прізвище, то ми, львів'яни, назвали б це масовою істерією. І тому я пропонував би львів'янам бути чесними зі собою й сказати: Помаранчева революція для Львова - це був не стільки спалах національної громадянської свідомості (хоча частково й не без цього), скільки другий тайм вічної львівської гри в кумирів. Втомлений сірим Кучмою Львів по повній програмі відірвався на Майдані. Львів там стояв за одного з кандидатів у президенти, і лише майстерність піарників „Нашої України" дозволила загорнути свого кандидата в ідею.
Хай живе „зоопарк"
Прийнято вважати, що Львів - політично зрілий, політично заангажований, політично стурбований і взагалі - ну дуже вже політичний. Так вважають ті, хто орієнтується хіба що на явку виборців у Львові і побутове зацікавлення львів'ян політичними процесами (здебільшого воно проявляється у формі роздратування, яке логічно приводить до тупикової заполітизованості на рівні „ну, бо більше нема за кого голосувати"). Насправді ж міф про політичну зрілість Львова можна легко розбити двома вже згадуваними питаннями. Замислімось: чи усвідомлює політичний Львів, чого він хоче? І чи розуміє Львів загальнонаціональний політичний контекст? Політичне фіаско Львова, яке триває вже 16 років, можна пояснити яксамраз тим, що Львів ніяк не може поєднати свої прагнення з тими реальними процесами, що тривають в Україні.
Що таке Львів для політичної України? Мушу розвіяти уявлення багатьох львів'ян про нашу політичну начебто особливість чи то навіть унікальність. Насправді Львів - це феномен дистильованого політичного примітивізму. Львівський електорат - банальний і прогнозований. Працювати з ним креативно навіть забороняється. А це означає, що політичний Львів для всеукраїнської еліти - це відкрита книга, яку можна гортати, на якій можна робити помітки, засалювати аркуші, загинати їх і навіть виривати - тому що папір усе стерпить, а заголовок і головний зміст книжки залишиться непорушним.
У коридорах відомого політичного блоку вдалося почути достеменний рецепт успіху у Львові. Як це не дивно, він складається з двох безмежно примітивних пунктів, які, одначе, є суперефективними для Львова. По-перше, казали штабісти, нам треба проплачувати телебачення і пресу таким чином, щоб абревіатура нашого блоку постійно звучала і просто-напросто була присутньою (у цьому компоненті навіть не ставилося завдання пояснити програму блоку чи щось таке). І друге - в останній тиждень перед виборами влаштувати зоопарк. Хто не знає, на мові політтехнологів „зоопарком" називається демонстрація львівському люду лідера блоку. В сукупності ці більш ніж банальні технології, які по зубам навіть студентові-початківцеві, здатні дати у Львові найбільший результат. Причому, чим ближче до виборів відбувається „зоопарк", тим краще. Що й треба було довести. Коли в штабі обговорювали якісь цікавенькі передвиборчі ходи, які застосовували конкуренти, то дискусія закінчувалися словами: „Люди, навіщо вимахуватися?" Дійсно, „зоопарк" - форевер.
Я веду до того, що Львів - це безнадійно втрачений регіон у плані політичної інтриги, вкладання в цей регіон політичного не те щоб креативу - бодай свіжості. Нічого унікального Львів собою не представляє для політиків. Набагато цікавішою є Східна Україна, і БЮТ продемонстрував, що за цей регіон можна і треба боротися. Тим часом на Західну Україну можна махати рукою. Ось чому Кіровоград, який дав Тимошенко стільки само, скільки Львів, заслуговує на більшу вдячність. І він її отримає, я переконаний. Єдине ноу-хау, яке зможе вичавити зі Львова додаткову підтримку для політиків, - це штучне моделювання такої мотивації, як „ну більше нема за кого голосувати". Ось тут ще можна повправлятися, піднявши з гробу старий „розвод" у вигляді „Кучма проти Симоненка". В іншому політичний Львів, який себе вважає революційним і так далі, насправді сповідує нецікавий політичний консерватизм на виборах. Львів не спокушає політично, не інтригує, не приваблює. А тому все обходиться „зоопарком", себто запівдарма.
Львів хронічно не в темі
І заключне питання: чи відчуває Львів загальнонаціональний політичний контекст? Інакшими словами: чи устремління Львова вписуються в сучасну конструкцію України? Адже від того, чи ти в темі, залежить успіх твоїх справ. Так-от, Львів уже давно не в темі. І не скоро буде.
ZAXID.NET уже публікував мій допис під діагностичною назвою „Львів - електоральний донор". Багато хто тоді розродився критикою цієї статті в тому сенсі, що не варто аж так прозоро проводити аналогію з мазохізмом. Та як би ми не дискутували - дострокові вибори, які ось-ось відгарчали, вкотре показали, що Львів - типовий донор: великодушний, мобілізований і не віддячений. Сто разів буду повторювати, що сучасна Україна - це гіперцентралізований монстр, який паразитує на таких-от донорах. Якби Львів розумів цей очевидний контекст, він зумів би пристосуватися. Далі: якби Львів дійсно був політично зрілим, він торгувався б з Україною списком ексклюзивних вимог і побажань узамін за щось-там. Натомість політичний Львів зразка 2007 року жив у примітивній системі координат: він голосував за БНУНС тільки тому, щоб білому братству не віддати голос; він голосував за Юлю тільки тому, щоб та поставила на коліна Януковича; він голосував за „Свободу" тільки тому, щоб поставити на коліна Юлю з Ющенком.
І це, вибачте на слові, називається політичною зрілістю, досвідом і унікальністю???
Фото з сайту www.tymoshenko.com.ua