Розмірковування на тему «що Львову чекати від коаліційного уряду» можна було б підмінити розмірковуванням на тему «а чого можна хотіти від живого трупа?» Та як би ми не вправлялися у пошуках влучних алегорій і як би ми не намагалися приперчувати свої думки – все рівно є величезна потреба говорити про те, ЩО Львів може очікувати від нового уряду. Або інакше: яким Львів буде під час і опісля урядування Юлі Тимошенко?
Увірували у віртуальність
Це питання мене хвилювало ще упродовж виборчої кампанії. І коли Юля Тимошенко приїжджала зомбувати Львів в останню середу перед виборами, мав нагоду під час телеінтерв'ю прямо запитати Юлю Володимирівну: «Що матиме Львів і Львівщина від того, що ви станете прем'єром? Які конкретні заготовки чи плани ви маєте для нашого регіону?». Юля Володимирівна у своїй шармовій манері ствердно покивала головою і напівпошепки відповіла: «Мушу розчарувати вас, але ми не розглядаємо Львів як якийсь особливий регіон. Нам Україну треба рятувать. І я точно можу сказати, що Львів отримає масу задоволення і гордості від того, що Україна нарешті стане українською».
У цій відповіді була дуже щира правда: середовище Тимошенко і взагалі весь київський бомонд не бачать специфічних проблем Львова і бачити не хоче. Тому для мене відповідь на моє питання «Що Львову чекати від Юлі?» прозвучало з перших уст дуже чітко і лаконічно: «Нічого!»
Гадаю, усім львів'янам треба нарешті усвідомити, що Юля Тимошенко - це гіперцентраліст, який мислить узагальненими, сумарними категоріями. В цьому плані вона направду є світоглядним антиподом Януковича, який мислить надміру предметно і локально. Янукович будував Україну по-донецьки, а Тимошенко - по-тимошенківськи. В обох випадках Львову і загалом усій Західній Україні відведена роль статиста.
Новообраний прем'єр і уряд не бачитимуть проблематики і потреб окремих регіонів. На це я б запропонував два пояснення. Перше: Тимошенко житиме в своїй егоїстичній політичній системі координат, адже кожен день свого урядування вона кластиме в скарбничку президентських виборів-2010. Друге: кожного дня уряд Тимошенко буде залежний від 2-3 депутатів, відтак порцелянова коаліція буде заражати відчуттям нестабільності і навіть тимчасовості всіх урядовців. Ці дві причини породжують єдине риторичне запитання: чого Львову чекати від уряду, який повинен устигнути пропхати інтереси «своїх», поки коаліція ще не розлетілася на друзки?
Коли ми говоримо про очікування периферій від центру, то повертаємося до вихідної істини: загальнонаціональна квазіеліта повністю відірвана від народу. На телебаченні цілі програми в прайм-тайм присвячуються обсмоктуванню міжпартійних стосунків і воєн - тоді як до повсякденних проблем обивателя це ніякого стосунку не має. Український політикум - це віртуальний світ, який існує паралельно до реального. І Тимошенко - це вершина віртуальності. Типаж Юлі Тимошенко - це міф, це казка, це проект, це ікона, це безособовий бренд. Не дивно, чому цей типаж так ваговито заколосився на українському ґрунті - адже всі ми можемо увірувати або в щось дуже конкретне (чим не є Юля), або в щось дуже вже повітряне. БЮТ - це не партія і не блок. Це сонм однієї бездоганно розкрученої і поданої харизми, яка може так довго тривати лише за рахунок умілої імітації своєї реальності. Навряд чи мені вистачить нахабності сказати, що в особі Юлі Тимошенко ми маємо аферу в якнайкращому розумінні цього слова. Обмежусь тією думкою, що білий і нереальний імідж ззовні покликаний затулити прагматичні, доларові інтереси всередині. Львів обрав імідж, Львів обрав проект, тому чекати конкретики від віртуальності - це завдання майже для пацієнта.
Юля може додати Львову драйву
Усе-таки в мене є велика надія, що посада прем'єр-міністра «оконкретить» Юлю Володимирівну, і їй уже буде важче продавати направо-наліво свій імідж. У львів'ян, які цього разу зробили 52-відсоткову ставку на Тимошенко, буде нагода пересвідчитися чи розчаруватися в економічній та державницькій геніальності нової-старої прем'єрки. Ціни на базарах і в магазинах, інфляція і вартість виживання - це буде тест на «Юлю, нашу останню надію». Каркати тут наперед - справа невдячна, тож судитимемо «по ділах її». Чи принаймні по задекларованих намірах.
За невиконання передвиборчих обіцянок в Україні ще ніхто не платив, тому просто потеоретизуймо. Програма уряду ще не затверджена, але за базис можемо брати передвиборну програму БЮТу та текст коаліційної угоди, яка мала би служити дороговказом для уряду. Про перехвалений «Український прорив» БЮТу говорити щось важко, адже це є збірник загальних тез, з яких хоча б якийсь стосунок до нашого регіону має обіцянка «повернемо наших заробітчан із закордону в Україну». Яким чином - ні пари з вуст. Тим паче, що заробітчанство для наших краян уже стало не лише кишеньково-економічним феноменом, а й ментальним (а це вже не жарти). Загалом я зробив би висновок, що передвиборча програма БЮТ не містить жодної конкретної обіцянки, яка б стосувалася львівського виборця. На цьому ставимо крапку, бо не хочеться всоте повторюватися, що Львів клюнув на лівуватий популізм.
Набагато цікавішою для аналізу є коаліційна угода, в якій не менш «правильно» виписані основні наміри уряду. Якщо ж припустити, що уряд виконуватиме написані постулати, і якщо екстраполювати їх на Львів, то можна дійти висновку, що урядування Тимошенко додасть менінгіту місцевому політбомонду.
Передовсім це стосується губернатора. Тимошенко скопіювала конституційну норму, яка досі не діяла: «голова ОДА призначається і звільняється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів». Якщо Тимошенко вистачить принциповості та амбіцій, то вона таки зможе торпедувати звільнення Петра Олійника. Оцю норму про прем'єрське подання на губернаторів Тимошенко не випадково вписала в коаліційну угоду - хоча могла б не вписувати. Адже досі негласно губернатори належать до суто президентської вертикалі. Схоже, Тимошенко завбачливо «застовбила» і свої апетити на губернаторів. Олійникові тут явно не пощастило, оскільки він славиться своєю «здуру зроненою» в присутності Сендака цитатою: «Нам головне - мочити БЮТ». Гадаю, Юлі Володимирівні не буде залежати, щоб Львівщину взяти собі - але їй буде залежати на заміні Олійника кимось іншим із середовища НУНС. Злі язики стверджують, що першого дня після обрання прем'єра Петро Михайлович Олійник так і не зумів пробитися зі своїми привітаннями до Тимошенко.
Та навіть якщо й президент відстоїть свого «Петра», то в коаліції є грандіозний план, як підірвати міць ОДА. Йдеться про адміністративну реформу, яка є в планах коаліції. Не досить, що будуть ліквідовані всі районні держадміністрації (тобто ламається внутріобласна система субординації ОДА), а повноваження обласних будуть зведені до суто виконавчих функцій (виконання законів України, актів Президента та Кабміну, координація і т.ін.). Можна припустити, що в майбутньому саме ця норма може розсварити коаліцію між собою, а прем'єра - з президентом. Бо навряд чи Ющенко, який до ідеалу відшліфував кучмівський принцип стосунків із губернаторами, захоче руками свого ж блоку позбавлятися своєї вертикалі. Але папір є папір, тому якщо коаліція на пару з урядом таки запустить колись адмінреформу, то вона суттєво дисбалансує владу в області. В якийсь момент усесильний губернатор, який досі почувався номером першим, перетвориться на клерка-виконавця без своєї субвертикалі у вигляді РДА. В усякому разі ця реформа явно не горить, та й є сумніви, що коаліція до здійснення цієї реформи доживе фізично.
А ось інтрига номер один - дочасні вибори до місцевих рад. У коаліційній угоді сказано про розведення в часі виборів парламентських і місцевих. Завдяки розпуску Верховної Ради муніципальні вибори й так стали розведеними. Але усім зрозуміло, що з політичних мотивів БЮТу вкрай необхідні місцеві вибори, аби під шумок укріпитися в регіонах. Причому в таких регіонах, як Львівщина, БЮТ здатен брати автоматичну більшість у радах. Тому Львів може чекати від Юлі дострокових виборів у місцеві ради. І навіть якщо НУНС проти, достатньо буде солідарної позиції двох ключових сил, яким вигідні місцеві вибори навесні - БЮТу і Партії регіонів. Тут є дві проблеми. По-перше, стануть на диби місцеві бютівці, які навряд чи захочуть викидати сотні тисяч доларів на нову кампанію, адже їм і так непогано. По-друге, дострокові вибори можуть потягнути спробу достроково усунути мера Андрія Садового. Той має далеко не найкращі стосунки з Юлією Тимошенко (особливо після невдалого зниження тарифів на тепло ц.р.). Зрештою, у міської фракції БЮТу з'являється чинник впливу на мера: або ти співпрацюєш з нами, або ми ініціюємо твою відставку.
Реформи імені Тимошенко
Якщо вірити коаліційній угоді, то уряд має свої плани щодо місцевого самоврядування. Наприклад, формулою стане винятково аукціонний продаж землі. Також Тимошенко мала б ліквідувати монополію ЖЕКів і запустити на ринок житлово-комунальних послуг приватний капітал - те, що за замовчуванням боїться зробити міська влада. Це означає якісно нову картину на цьому ринку, адже містові набагато вигідніше було в ручному режимі керувати ЖЕКами. Тепер же, після появи приватних структур, доведеться фактично з нуля ставити ЖКГ, а досвід показує, що керівництво міста важко йде на непопулярні кроки.
Багато галасу може спричинити інша затія коаліції - інвентаризація та аудит усіх стратегічних комунальних підприємств (у першу чергу - водоканал, теплоенерго). Певен, що багато цікавих фактів та цифр можуть вилізти назовні після таких перевірок (адже французькі фахівці на екс-начальника теплоенерго вже «нааудитили» на 4 кримінальні справи).
Не сподобається Ратуші й інша ймовірна ініціатива уряду - скасувати всі платні послуги, що надаються органами місцевого самоврядування (реєстрація, сертифікація, експертизи, надання дозволів і деяких видів довідок). Ну і вже точно черговим голодуванням у приймальні мера закінчиться намір коаліції роздержавити комунальні ЗМІ (це стане кінцем газети «Ратуша» з подачі не мера, а центральної влади).
Наші там
Пікантності ситуації додає наявність двох корінних львів'ян в уряді Тимошенко. Особливо - міністерська посада Василя Куйбіди, який в уряді опікуватиметься саме регіональними питаннями. Можна собі уявити, з якими запалом переможений Куйбіда буде вирішувати питання переможця Садового. Взагалі-то Куйбіді можна тільки поспівчувати - львів'яни з нього першого мають спитати: а що уряд дасть рідному вам Львову? Протягом свого депутатства Василь Степанович проявляв неабияку пасивність стосовно інтересів Львова. Двічі мер Львова не був помічений у жодному важливому публічному проекті з лобіювання Львова. Тому які Куйбіда має плани щодо рідного міста вже на міністерському посту - залишається загадкою. Хоча Куйбіда отримав унікальний шанс стати єдиним відкритим лобістом Львова у Києві. От донеччани до кінця життя пам'ятатимуть міністра Рибака, який кинув містові кілька мільярдів на метро. Іспит для Куйбіди - чи спроможеться він кинути щось Львову і чи зуміє подолати притаманний галичанам синдром утікача.
Більш приємна ситуація з новоспеченим міністром освіти та науки Іваном Вакарчуком. Безперечний авторитет для львів'ян, професор Вакарчук несподівано для себе приміряє тогу урядовця. Для нього це цілком нова іпостась, але вже наперед із точністю можна спрогнозувати, що завдяки Вакарчуку-старшому країна нарешті згадає, що міністерство має доважок «та науки». Професор Вакарчук - не стільки освітянин, скільки науковець. Систему середньої чи профтехшколи він мало знає, і тому буде цікаво, як науковець і менеджер вищої, ба навіть академічної школи, влиється у всю освітянську течію. Звідси єдина засторога - такі люди, які горять у науці, зазвичай позбавлені здорової і пробивної меркантильності, тому критерій учительських зарплат та статусу буде новим для Вакарчука.
Зумисне нічого не пишу про віце-прем'єра Васюника, якого також можна вважати львів'янином. Васюнику точно буде не до Львова, адже він виконуватиме інше почесне завдання - бути персональним наглядачем від імені Ющенка. Куди там інтереси Львова у порівнянні з такою високою місією!
Фото з сайту www.tymoshenko.com.ua