Давимука: Податкова деіндустріалізувала Львівщину

Львів – донедавна місто, яке посідало одне зі стратегічних місць на інтелектуальній та індустріальній мапі СРСР. Сьогодні, незважаючи на все ще чисельну інтелектуальну еліту, Львів втратив свій потенціал.

Від колишніх заводів сьогодні залишилися лише оболонки. Санатори дивилися на підприємства, як на склад речей, які треба було реалізувати.

Про особливості львівського підприємництва в часи розпаду СРСР та новітній період кореспондент ZAXID.NET розмовляла з народним депутатом України, екс-керівником регіонального відділення Фонду Державного майна України у Львівській області Степаном Давимукою.

- Чому більшість львівських підприємств після розпаду СРСР так і не змогли вийти з кризи?

- Це дуже проста ситуація. Львівські підприємства були найбільшими в Європі монополістами. Вони були «припасовані» до потреб Союзу. Ще наприкінці 80-х росіяни перебирали все виробництво до себе. Росія, ще до розпаду системи, створювала замкнуті цикли виробництва, а в Україні не було жодного замкненого циклу. У 90-х ЛАЗ був інтегрований в позаукраїнський простір на 93%.

Ми намагалися допомогти ЛАЗу, в Україні також виготовлялися комплектуючі, але на підприємстві про це не знали. Для того, аби не допустити кризи на автобусному, ми за два роки на 73% перевели їх виробництво на вітчизняні комплектуючі.

- Тоді чому це підприємство втратило свою потужність?

- Давайте говорити про наші великі підприємства загалом. Більша частина з них, особливо це стосується ЛОРТА, були військовими підприємствами. На кожному з них виготовлялася продукція військового призначення, а інша продукція була як навантаження. Як тільки розпалися союзні зв'язки, підприємства опинилися під смертельним ударом. Найбільше постраждало науковоємке виробництво. Ще одна важлива деталь - всі ці підприємства не мали ринків збуту. Хоча, тут слід зауважити, що у 1991-1992 роки на наші підприємства просто валилися величезні купи грошей. Керівники підприємств почали піднімати ціну на свої вироби і завдяки тому, що в країні був суцільний дефіцит, вся продукція «зміталася» з прилавків, особливо поляками, які вивозили все, починаючи від цвяхів.

- Ці кошти вони могли скеровувати на впровадження новітніх технологій на своїх підприємствах?

- Ми вимагали, аби на підприємствах розробляли програми переходу до ринкових умов, шукали нових ринків збуту і так далі. Але більшість тодішнього директорату, була засліплена. Вони не були готові до роботи в нових умовах. Ці керівники отримували комплектуючі і не мали турбуватися про те, куди реалізувати товар. Це були оборудки, бо все вирішувалося поза ними. Можливо, наша помилка була у том, що ми оберігали керівників, а треба було запускати процес зміни директорату на більш молодий, пристосований до змін.

- А залишені керівники натомість «посприяли» розвитку підприємств, розпродаючи з них усе можливе...

- Це така загальна думка, і вона дещо неправильна. На значній частині підприємств було багато металобрухту (сміття), від нього було потрібно очистити підприємства. Вони його реалізували, коли були кризові умови. Жоден директор не зацікавлений, аби підприємство гинуло. На початку 90-х ще панувала інерція старих порядків. Тоді директори дуже боялися, за радянських часів був страшенний контроль. Вони самі себе контролювали, тоді не було такого «розбазарювання». Те, про що ви говорите, почалося набагато пізніше, наприкінці 90-х, коли запустилися процеси банкрутства, і нові гравці вступили у процедуру роздержавлення.

- Хто ці гравці?

- Податкова. Саме податкова зіграла фундаментальну роль у процесі деіндустріалізації нашої області. Саме через цей орган був запушений механізм знищення підприємств і розпродажі будівель, цехів і так далі. Якщо говорити про останні роки, то переважаюча більшість процедур роздержавлення підприємств йшла через банкрутство, санацію, реалізацію податкової застави, реалізацію кредитних боргів - через державну виконавчу службу. Тобто, у цьому роздержавленні, позаприватизаційному, фундаментальну роль зіграла податкова, суди, виконавча державна служба. І ви не побачите жодного підприємства у Львові, яке б пройшло процедуру санації успішно.

- Цьому не можна було ніяк протидіяти?

- Цим почала опікуватися центральна влада. Тоді Сергій Медведчук командував податковою. Ви уявляєте, який зв'язок, які права, безобмеженість з юридичної точки зору... Візьмемо «Іскру», найуспішніше у Львові підприємство, а по ньому була розроблена програма банкрутства, спрямована на ліквідацію виробництва. Тоді я дійшов до прем'єра, і ми запустили приватизаційну процедуру, підприємство було врятоване. Знаєте, приватизаційне законодавство детально розроблено. Це законодавство становить 4 томи по 500 сторінок. Власне через те, що воно детально відпрацьовано і всі процедури там детально окреслені, воно не давало змоги для дерибану, а процес банкрутства... Там твори, що хочеш. Там санатори були королями і робили, що хотіли. Вони дивилися на підприємства, як на склад речей, які треба було реалізувати. На заході санація - це дуже важлива економічна процедура, спрямована на оздоровлення виробництва. За кілька років після санації львівських підприємств маємо руїну. «Сільмаш», «Львівприлад», «Автонавантажувач», «Завод телеграфної апаратури» - це руїни.

- Якщо брати у відсотках, то скільки майна було «прибрано» до рук?

- За ці роки, якщо говорити сумарно, на львівських підприємствах 40% майна пішло поза приватизаційними процедурами.

- Як ви думаєте, великі підприємства у Львові зможуть вийти на колишній рівень виробництва?

- Якщо говорити про великі підприємства, то розвиток технології не стоїть на місці, те, що виготовляли на гігантських просторах, тепер виготовляють на малих. Інженерна думка пішла в іншому напрямку. Треба створювати інноваційні центри, у Львова величезний інтелектуальний потенціал. Якщо будуть хороші керівники, менеджери, кожне підприємство має шанс на розвиток. Ми згадували ЛОРТА, воно може добре розвиватися у межах тієї кількості працівників, яка там зараз задіяна. Наші Збройні Сили використовують лише невеликий відсоток потуги наших ВПК. Тепер підприємства ВПК здебільшого працюють на позаукраїнські території - Росія, Китай, Індія, Африка, арабський світ. Ринки збуту є. Певна перспектива є і в «Полярону». Після розпаду Союзу на підприємстві дещо змінили профіль виробництва, там почали випуск контакторів. Цей перехід був досить важкий, але напрямок виробництва, яким вони почали займатися, перспективний. У них є всі можливості бути конкурентноспроможними на світовому ринку.

- Тоді для чого це підприємство державі продавати, адже підприємство є у списку, що готуються до продажу у  2007 році?

- Держава є поганим управлінцем. У Міністерстві промисловості України одним напрямом промисловості займаються дві-три людини. Хіба вони можуть ефективно впливати на ситуацію. В усіх розвинених державах це питання легко вирішують - підприємства відпускають на вільне плавання. Приватизація останні 40 років притаманна всій світовій економіці.

- Нещодавно було продано «Львівприлад». Навколо його продажу було безліч розмов, зокрема говорили і про низьку ціну продажу?

- У нас багато фантазують. Якщо підприємство пройшло так звану санацію, якщо воно обскубане зі всіх сторін, якщо на ньому є проблеми з інфраструктурою - кого ви на нього «затягнете», та ще й за великі гроші? Розумієте, є різний час - ми були ініціаторами, коли недобудови, а таких в країні тоді було десь 60 тисяч, там були закопані гігантські кошти, продавали за 1 гривню. Тоді я був одним з ініціаторів продажу таких об'єктів. Тепер, коли недобудови ціняться, а точніше земля під ними, можна казати, що Давимука продавав за 1 гривню великі об'єкти. На кожну ситуацію, якщо її відірвати від свого часу, можна дивитися інакше.

- Багато хто каже, що проблема львівських підприємств у землі, на якій вони розташовані?

- Ще колись, за радянських часів, був план винесення великих підприємств за межі міста, але він не реалізувався. Питання землі дуже важливе. Фактично, через землю усі підприємства під великим ударом. Той самий «Сільмаш», швидше за все, не викарабкається. Великі за площею підприємства повинні оптимізуватися. Зайве потрібно реалізовувати, звісно, без втрат для виробництва, яке, своєю чергою, потрібно розвивати за рахунок інноваційних технологій. А люди повинні працювати в малому бізнесі, хоча місцева влада його розвиткові не сприяє. Зрештою, люди, якщо вони не можуть знайти роботу тут, можуть знайти її в іншому місці, сучасний світ глобалізований. У Львові треба створювати інноваційні центри. А ми маємо рейдерство на основі зацікавлення до землі. Завоювати підприємство, ліквідувати виробництво і використати земельну ділянку під комерційне виробництво, будівництво.

- Вам закидають, що за вашого керування регіональним відділенням Фонду Державного майна України у Львівській області підприємства розпродавалися задарма?

- Ми задавали собі за мету якомога швидше створити приватний сектор, без якого неможлива приватна ініціатива. Необхідно було якомога швидше «запускати» цивілізований ринок, а він не може працювати без приватного сектору. В той час ми розуміли, що держава слабне, що немає тієї підтримки, яка була за СРСР, коли використовувалися гроші від енергоресурсів. Ми передбачали, що на нас чекає серйозна кризова ситуація, кризовий період. Ми чітко йшли до незалежності. Ми розробили програму приватизації. Львівська обласна рада чітко цю ідею втілювала в життя, різними способами, у тому числі політичними. Ми розуміли, що в Україні саме наш регіон є ініціативним, реформаторським. У нас були створені реформи у напрямку приватизації, програму житлової, пенсійної, земельної реформ, проект грошової реформи. У нас за всіма напрямками було створено моделі реформування.

- Чому держава не підтримує розвиток промисловості?

- Відсутня промислова політика. Колись була програма розвитку автомобільного виробництва, але вона не реалізована.

- Чому всі програми обмежуються лише написанням?

- Все пов'язано з відносинами на вищому політичному рівні. Як тільки директори потрапляють в опозицію, уряд приймає зворотне рішення. В нас з'явилися нові потужні підприємства. Скажімо, «Богдан», який створювався фактично під егідою Порошенка. Тоді уряд надав їм ряд пільг, потім ситуація змінилася. Що стосується електронної промисловості, то такої програми не було.

- А які підприємства, на вашу думку, можна назвати зараз найуспішнішими на нашому ринку?

- «Електрон» пройшов складний кризовий шлях, був об'єктом судових розборок. Все це дуже негативно вплинуло на стан підприємства. Якщо говорити про теперішній час, то підприємство тримається на плаву, там запустили виготовлення телевізорів на західній базі. Вони перепрофілювалися, виготовляють разом з німцями системи обігріву. У кризових умовах на підприємствах шукали різні способи диверсифікації виробництва. Основним було створити максимальну кількість напрямків, щоб якби один не розвивався, то підприємство би виживало за рахунок іншого. Так було і на «Електроні». Але там залишилися і їх основні профілі виробництва - телевізійний, військово-промисловий напрямок. Але якщо говорити про колишні потуги електрону, то...Ну уявіть, це підприємство становило раніше 4% економіки України.

Але найуспішнішими зараз є підприємства, які пов'язані із сировиною: переробні підприємства сільськогосподарської продукції. Вони з кризи вийшли першими. Наші хлібокомбінати, жиркомбінати процвітають, вони повністю реформовані, осучаснені.

Фото з сайту www1.deputat.org.ua