Главноє – нє видєляцца. Хроніки маразму

На відзиви пишуть про проблему стадності, яку вже давно розшифрували і пояснили. Звертання до відповідних авторів в цій ситуації непотрібне – хто знає, той знає цих носорогів.

На ЖЖ в Соколовського (sokolovski.livejournal.com) висить соцреалізмний плакат захисників Ленінграда з субкультурним підписом: «Пацан! Ты с какого района?» В мобільних салонах танцюють стриптиз в братньому колі. Сихівчани обороняють свій «Арсен» від Інших не гірше, ніж захисники блокадного Ленінграда свою Петропавловську фортецю. Вони дивляться на тебе, як на ворога народу. Ти не з цього району. Ти не так вдягаєшся, значить - не так думаєш, не так живеш, не так поводишся. Ти просто Інший, отже - чужий. У їх снах щоночі скачуть мавпи (див. сонник)

Еврідей і еврінайт, вони бачать на екрані своїх телевізорів кучугури Інших пірсінгових, татуйованих, вдягнених у порвані, різнокольорові шмотки чуваків та інших фріків суспільства.

Під кутом такої ретроспективи поява на арсенному горизонті їх очних яблук подібних фруктів не мала б дивувати їх вразливі груші (так треба). Вони б не мали чому дивуватись з таким щоденним досвідом переклікування телеканалів. Народ вже навіть голими цицьками не здивуєш, а що тоді говорити про іншу вищеколінну дислокацію?

Телевізійний голуб миру, який приносить на своїх крилах беверліхіллізну, мелроузну та іншу капіталістичну пургу, мав би принести в їх стражденні душі оливкову кісточку віртуального спокою та паркетного сафарі на лоні природи. Але нічого, окрім втечі від реальності доктора Фромма, цей диявольський ящик не приносить в їх недільні 4-х літургійні душі. Промовчимо про мистецтво любові. А ще більше промовчимо про мистецтво мейклаву.

Тому й не є дивним їх здивування в момент врубування в реальність прозорої радості життя. На інший канал не переклікнеш, телевізор не виключиш. От і доводиться тупо втикати на Іншого, чужого, ворожого. Пацан! Ты с какого района?

Львівський мобільний салон крутого мобільного оператора імені Паши Ангєліної. Запізнення на роботу карається стриптизом в братньому колі співробітників. Жодних відмазок. Творчий колектив спраглий візії трулів своїх співпрацювальників та трулів і ліфчиків своїх співпрацювальничок.

Все в нормі. Все нормально. Це американська технологія. Американська система підкачування командного духу та плекання мобільних чеснот не тільки у згаданому мобільному салоні. Моральний допінг для поліпшення індивідуальної відповідальності. Сніданок для чемпіонів та іншої мажорної шушери в модних краватках і чорною дірою в корі головного мозку. Чим тупіше, тим краще. Доведено Джимом Керрі та Джорджем Бушом jr.

Ще один активний децибел забадяжив самостійний стриптиз з нагоди 1-го дня своєї праці в мобільному салоні імені Паши Ангєліної. Його ніхто не просив. Його ніхто не вмовляв. Командний дух львівських рагулів завжди демонструє високі результати та результативні надої. Главноє - нє видєляцца. Бить как всє. Бути своїм в доску. Це ж не невидимі ручки Ірини Палм в дірці стіни стрипбару. Країна повинна знати своїх героїв в обличчя. Ну, принаймні в пупок.

Бути поза стадом - небезпечно. Самому жити в пустелі дуже важко. Колективна відповідальність та інша безособова та несвідома муть - це саме з цієї опери. Людина не змінюється, ніякої еволюції та прогресу не існує. Ноосфера академіка Вернадського - то взагалі фантастика на тлі туманності Андромеди Івана Єфрємова.

Історія знову повторюється в нових формах, варіаціях та ракурсах. Гопніки і готи, клаббєри і мажори, хіппі і репери, скінхеди і емокідси. Маленькі планети з децловими принцами своїх субкультур, які відповідальні за тих, кого вони навчили скрімінгу і гроулінгу заради захисту своєї ліліпутної нації.

Далі буде.

Раніше була совєтська система, проти якої всі боролись. Хто руками, хто головою, хто ногами, а хтось просто забивав болт. Але все це було почесно та героїчно. Як зараз Євтушенко голосить про те, як фігово було жити СРСР. Хоча соррі, він ж і тоді був крутий поет? Його бідного так переслідували, шо то капєц.

Зараз в нас система своя. Рідна материнська плата. Незалежна. З кордонами, військами і ракетами. І проти неї якось не попреш, незручно боротись проти неньки-України. Тому й не пишуть наші письменники оди про Майдан. Тільки Андрухович в своїй «Таємниці» гордо зазначив одним абзацом, що він був готовий померти за Україну.

Але хто йому вірить, коли й так відомо, що 2-ва клани під час Майдану тупо розрулювали ситуацію та розділяли сфери впливу.

Раніше ворог був видимий, а тепер - невидимий. Раніше - зовнішній, а тепер - внутрішній.

Як диявол переслідував християн до 313 року? А з 313 року вже християни переслідували інакомислячих. От диявол плавно і перетік під церковні амвони та іншу інквізицію. Сатана ж в нюансах. Так говорить народна мудрість. Читайте Клайва Стейплза Льюїса і буде вам мир та спокій.

За кадром чути воплі радості.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru