Чим може стати Львів для України?

У випадку, коли собі треба поставити якісь цілі, ніколи не зашкодить трішки помріяти, подумати про щось ідеальне, давши собі спокій з приземленим, банальним і вульгарним прагматизмом. Помріймо і ми - так, як мріють батьки про майбутнє своїх дітей. Яким же ж може бути цей ідеальний Львів для нашої геть неідеальної держави?

Він має стати для України дверима до Європи, прикладом, аби кожен донеччанин чи дніпропетровець, котрий приїде до Львова, казав: «Ух ти! Я хотів би так жити!», стандартом життя для України - якщо не за рівнем зарплат, то за рівнем затишку та комфорту, рівнем співучасті в суспільному житті, рівнем суспільного позитиву і динамізму.

Львів має показати Україні зразок взаємодії громади та влади міста. Перш за все, сама львівська громада повинна вийти з підпілля кухні, чіткіше висловивши свої інтереси, впливаючи на міську політику. Міська влада повинна максимально скористати з потенціалу громади, залучивши самих громадян Львова до опіки над містом.

Львів має реінтегрувати такі різні за своєю психологією і ставленням один до одного свої частини - старий Львів, сектор приватної забудови і новий Львів, забудований уже в радянські часи. Панельне місто має бути готовим до того, що, максимум за 50 років, хрущовські стандарти цілком відійдуть у минуле - як відійшла в минуле антисанітарія середньовічних міст. І цей Львів майбутнього має стати ще одним його обличчям, таким, як став Дефанс для Парижу. Львів повинен виробити новий український архітектурний стиль, світовий за якістю і наш за духом.

Саме Львів мав би встановити українські стандарти поводження зі старовиною, і на прикладі власної кишені показати, наскільки це може бути прибутковим. Наше місто має дуже багато для цього. Розкішних будинків австрійської забудови з ліпниною в під'їзді  і кованими ґратами на сходах у нас в десятки разів більше, аніж аналогічних у Києві. Саме вони мають стати стандартом якісного життя, тим рівнем, до якого повинні тягнутися архітектори сучасної України, будуючи VIP-житло. Затишок і спокій старих кварталів, а не шум багатоповерхових мурашників, мають стати зразком майбутнього житла для українців.

Львів має стати прикладом пам'яті для України. У нашому домі досі не відзначено в топоніміці таку видатну особу, як Бартоломей Зиморович. Ми, сучасні львів'яни, дуже погано знаємо історію львівських євреїв, вірмен чи поляків - так не повинно бути. У Львові повинні бути вулиці Станіслава Лема, Леопольда фон Захер-Мазоха, рабина Давида Кахане - львів'ян, відомих усьому світу.

Єврейський і вірменський прагматизм та підприємливість, польська самоповага, італійська карнавальність, німецька ретельність, українські прагнення до свободи і творчість - всі ці риси духу міста мають вийти з латентного стану і працювати на Львів.

На початку 90-х Львів був форпостом здобуття державності для України. На початку другого тисячоліття Львів має бути форпостом здобуття української європейськості. Далі ж його шлях - ставати світовим містом, як Гамбург, Манчестер, Марсель чи Барселона.

Львів має бути суб'єктом, а не лише переймати нові віяння Києва, які той поки що здебільшого підглядає у Москви. Граючи на «шаховій дошці» українських міст, Львів має завжди ходити білими фігурами, ставлячи собі, порівняно з іншими містами, амбітні завдання на декілька ходів уперед, - і перемагати. Боротьба за європейський Львів - це боротьба за європейську Україну, адже тільки буття Європою може врятувати нас від всмоктування азійським порохотягом через російську трубу.

Київ є столицею України. Львів повинен стати столицею європейської України - України наступної мрії, яка стане реальністю. Тільки для цього треба якісно мріяти.

Фото з сайту www.nbuv.gov.ua