Фабрика зірок. Львівський кастинг

Пишнотілій учасниці Могилевська запропонувала заспівати щось веселе: «Ви ж розумієте, або мінус 50 кг, або ви маєте зачарувати жвавістю, веселістю, бо голос у вас є, і він гарний…»

«Фабрика зірок» - телевізійний шоу-проект, якому симпатизують мільйони глядачів у цілому світі. Учасники шоу стали героями не лише бульварних, а й соціально-популярних медіа. Те, що проходить у «зірковому» будинку, те, як стають «зірками», цікавить чи не більшість телевізійної аудиторії.

До «Фабрики» можна ставитися по-різному. Для когось це просто розвага, для когось - шанс щось змінити в житті. Хтось вважатиме «Фабрику» дурною тратою часу і, мабуть, також матиме рацію. Просто телевізійні шоу типу «Фабрики зірок» - це своєрідне дзеркало не лише українського суспільства. Сучасна аудиторія, передусім телевізійна, хоче розваг, героїв, «казок з обов'язковим хеппі-ендом», а різноманітні «фабрики» ніби дарують тобі шанс, шанс стати зіркою-героєм.

13 червня, до речі, у п'ятницю, у Львові пройшов кастинг другої української «Фабрики зірок». Я йшла на нього швидше з цікавості - хотілося дізнатись, з якої «полови» відбирають «зерно», і, можливо, самій побачити, що ж керує сотнями молодих людей, які наважуються прийти на кастинг, сподіваючись стати «зіркою».

Сюжет

Перед восьмою ранку біля львівського клубу «Метро» почали збиратися молоді люди. Вони заповнювали анкети, серед звичних запитань були «музична освіта», «досвід роботи», «чи пишете пісні», «пісні, яких виконавців ви б хотіли мати в своєму репертуарі», «з ким би хотіли заспівати в дуеті» тощо. Анкети здавали і витягували «номерки», а потім групами по 10-14 осіб підходили до «святая святих» - представників «СтарМедіа», «Нового каналу» та Наталки Могилевської.

Кастинг нагадував конвеєр: прослуховували групу, повідомляли результати, дехто з учасників заповнював додаткову анкету, запускали іншу... І так протягом восьми годин з невеликими перервами. Вік учасників - від 18 до 28 років. Співали без музики, дехто наплескував ритм руками, дехто - настукував ногами, когось просили заспівати під «мінусовку» (музика з пісні без слів).

Спокійно брати анкети для заповнення на кастинг якось не виходило: кричали і штовхалися звідусіль - «Дайте мені!», «Візьміть ще мені»». Перед входом до клубу стоїть декілька груп - про щось балакають, розпитуються, що писали в анкеті, трохи далі - хлопець і дівчина повторюють танцювальні па. Те, що я проходжу всередину клубу без проблем і (!) стояння в черзі, викликає щонайменше заздрість.

Дійство

Кімната, де проходив відбір, ніби ділилася на дві частини: внутрішня - сцена і зовнішня - все решта. «На сцені» - група учасників, які вже виступають, за сценою - технічний персонал «Фабрики» та наступні групи.

Переді мною 20-30 учасників. Усі хвилюються, усі хочуть стати зірками. Дівчатка кожних декілька хвилин поправляють зачіску, макіяж. В очах аж рябить від блискіток, кольорів, мерехтінь і красивого взуття на підборах. Хтось комусь телефонує і кпинячи губами розповідає як «тут» і як їй страшно. Тих, хто жалівся, в самій кімнаті практично не було. Ті, кому було відмовлено відразу після 10-30 секунд співу, були немов підкошені, розчарування було «написано» на обличчі. Вони брали свої речі і йшли геть. Але ніхто не просився, світ не вмирав, хоча казка про Попелюшку не збулася.

Більшість учасників кастингу починали із ліричних-слізливих або народних пісень. Завдяки цьому одразу було видно, чи є голос, однак цього замало - «Фабриці» потрібна харизма, характер, акторство. Багато співали репертуар іншомовних виконавців. Пісню треба було знати напам'ять. Дехто брав мікрофон до рук і співав як на офіційному концерті в палаці «Україна», або, щонайменше, на концерті до якоїсь річниці: позиція «струнко», мікрофон у руках як автомат не викликали в музичного продюсера позитивних емоцій.

Кастинг - не дитячий садок, в якому, якщо ти себе ведеш чемно і не відходиш вправо-вліво ні на крок, тебе називатимуть найчемнішою дитиною і гладитимуть по голівоньці. Це шоу, змагання, де треба продемонструвати не милого домашнього котика, а тигра, тут треба себе вести нагло, артистично, голосно заявити про себе.

Ті, хто хоч трохи відтворював емоції, хоч трохи рухався, викликали в Наталки Могилевської зацікавлення. Вона їм розповідала, що показувати і проспівувати треба те, про що йдеться в пісні: якщо там крик - то кричати, якщо там ніжність, то не «тарабанити» під час співу.

Чимало учасників, демонструючи свої емоції і голос, зривалися на виск або «опускалися» до хрипоти в голосі, яка мала б звучати еротично, спокусливо, але насправді виходило як голос привида батька Гамлета.

Щоб сподобатися команді «Фабрики», дехто вигадував і «сценічні» костюми, інколи цілий образ. Тендітна дівчинка у чорному короткому платтячку із золотистими об'ємними крильцями доволі вдало підібрала пісеньку із репертуару Наталії Корольової «Маленькая страна». Ще одна нагадувала «смолоскип» гламуру - блискуча фіолетова майка та капрони, мережена чорна кофтина, яскраво рожева напівспідничка з прозорої тканини, ремінь із бляшкою з плейбоївським зайцем, викладеним камінцями. Її запальні танці й артистизм сподобалися Могилевській, але «замало голосу»...

Якщо половина із 250 учасників була готова робити все, що скаже Могилевська, то інша частина була налаштована «не втратити обличчя». Дехто був впевнений, що образ, в якому вони себе бачать на сцені, може бути лише одним - тобто тим, з яким вони «прийшли», і не дуже піддавалися на пропозиції заспівати в іншому стилі, іншу пісню, спробувати бути більш еротичним, веселим та розважливим.

«Чем дорожу, чем рискую на свете я - мигом одним...»

...На сцені довгов'язий худий хлопчина в чорних джинсах та у такого ж кольору молодіжній майці, на голові - капелюх. Я вслухаюся у те, що він співає, і не чую половину сів, бо вони чи то від страху, чи то від радості, що його чує Могилевська, застрягають у горлі. Юнак забуває слова, каже, що хвилюється, все, що просить продюсер Наталя («більше експресії», «порухайся», «зніми капелюх», «забери гривку»), виконує зі швидкістю добре навченої собаки, яка потім отримає «кісточку». Та, на жаль, його вигинання (бо танцями це було важко назвати) лише смішили присутніх...

...Тигровий атласний костюмчик із відкрито-закритим декольте та короткою спідничкою симпатично виглядав на дівчинці, однак з перших нот пісні їй було сказано «Спасибо». «Я просто почала зарано, - проситься дівча. - Чому ні? Я почну спочатку або щось інше...» У залі німа пауза. «Мар'яно, я можу вам сказати неприємні речі...», - відрізала Могилевська.

«Тигреня» без слів повертається, на її обличчі крізь макіяж та засмагу проступає рум'янець.

...Чорнява учасниця зі вплетеними двома (зелена і фіолетова) шнурівками у волоссі встигає проспівати три слова. «Спасибо».

...Блондинці з мішкоподібним платтям (?) у вишитих квітах, яка мало не «з'їла» мікрофон, кажуть, що так співають в карооке. «Спасибо».

... Пишнотілій учасниці Могилевська запропонувала, окрім проспіваних нею ж пісень, заспівати щось веселе: «Ви ж розумієте, або мінус 50 кг, або ви маєте зачарувати жвавістю, веселістю, бо голос у вас є, і він гарний». Але «мінус 50 кг» за два тижні (наступний кастинг у Києві) - нереально.

...Рядочок з пісні Віталія Козловського «Знаєш» у варіанті одного з учасників: «Жнаєш, жнаєш, жнаєш...»

...Дядечко бере мікрофон. «Вам є 28 років?» «Можна сказати, що є».

...«Я не вмію співати, я вмію на гітарі грати...»

...«У вас в анкеті на питання, що ви слухаєте, є Шопен, Ґарік Крічєвський та Філіп Кіркоров...»

... «Як ви можете співати Світлану Лободу з таким пісним обличчям. Мені потрібен секс, наглість, сіськи - у вас це все є. Покажіть це мені в пісні!»

Тепер про добре

Продюсер другої «Фабрики зірок» Наталка Могилевська на відбірковому турі неодноразово говорила про те, наскільки вона вражена львівським кастингом. Із майже 250 учасників 50 відібрано на київський кастинг. Чимало з них отримали настанови - кому треба схуднути, кому м'язи накачати, а кому навчитися перед дзеркалом протягом цілої пісні не зводити з себе очей, при цьому емоційно рухатись.

«У львівському кастингу кожен другий - талант. Це дуже вражає», - зазначила Могилевська.

Фото зі сайту www.fri.net.ua