Україна в дзеркалі польського Круглого столу

Українська ситуація в період і після виборів 2004-го позірно дуже нагадує польську ситуацію 15-літньої давності. Однак паралель ця стає тим більш сумнівною, чим гіршою стає ситуація в Україні.

Україна дійсно відстає від Польщі у цивілізаційному розвитку. До такого висновку я остаточно дійшов за своє п’ятилітнє проживання у Варшаві. Під час Помаранчевої революції  мені здалося, що це «відставання» вимірюється 15-ма роками. Я помилився – каюсь.

Саме 15 років відділяють Помаранчеву революцію від польського Круглого столу - в обох випадках влада і опозиція подолали політичну кризу мирним способом. Це, мабуть, єдина подібність. Все інше пішло по-іншому. З цього я зробив черговий висновок, що цивілізаційне відставання України від Польщі є значно більшим.

Для надто молодих і сильно забудькуватих нагадаю, що таке польський Круглий стіл. Боротьба поляків проти комуністичного режиму у власній країні мала довгу традицію. В різні періоди ця боротьба набирала насильницького характеру: від антикомуністичного партизанського руху до вуличного безладу, організованих невдоволеними рівнем життя польськими пролетарями. На останньому етапі цієї боротьби всі її нурти зійшлися в лавах антикомуністичної незалежної профспілки «Солідарність», членами якої у 80-х роках ХХ ст. стали мільйони поляків. У міру наростання сили опозиції комуністична влада пробувала посилювати репресивні дії, кульмінацією яких став запроваджений у 1981 році «воєнний стан». Влада тоді пацифікувала декілька великих підприємств й інтернувала сотні активістів «Солідарності». Воєнний стан закінчився за неповні два роки, і з того моменту польські комуністи ставали все слабшими, а опозиція все сильнішою.

У 1988 році комуністичний лад у Східній Європі був уже в стані агонії, а польська опозиція налічувала мільйони людей. Чергова конфронтація могла б призвести до «румунського варіанту», тому обидві сторони - треба віддати їм належне - вибрали варіант переговорів. Це рішення не було для обох сторін таким простим і очевидним, як могло б видатися тепер. Адже комуністична польська влада мала, що приховувати і чого боятися: окрім переслідування дисидентів, репресій проти тисяч невдоволених громадян, на її «руках» була кров легендарного «капелана «Солідарності» ксьондза Попелушка та десятків робітників зі спацифікованих заводів і шахт. Тому в опозиції було чимало прихильників варіанту «кров за кров», а відтак, і противників переговорів за «круглим столом».  

Та все ж перемогли речники безкровної революції, і від початку лютого до початку квітня 1989 року польська влада й опозиція сіли за круглий стіл переговорів, щоб обговорити мирні варіанти зміни політичної системи в Польщі. З певним спрощенням можна сказати, що з-за цього столу встала вже інша Польща, ніж та, що до нього сідала. Звичайно ж, потім були і нелегкі «напіввільні» вибори до парламенту, і «шокова терапія» для суспільства у сфері економіки, і «війна у верхах» поміж оточенням президента Лєха Валенси (до того - легендарного лідера «Солідарності») і соратниками прем'єра Мазовєцького, та багато чого іншого, включно з розчаруванням частини громадян і звинуваченнями у «зраді національних інтересів» з боку так званого «народно-патріотичного табору». Однак членство Польщі в ЄС та НАТО, рівень життя пересічного поляка демонструють, що нелегкі зміни здійснювалися все ж у правильному напрямку.

Українська ситуація в період і після виборів 2004-го позірно дуже нагадує польську ситуацію 15-літньої давності. Однак паралель ця стає тим більш сумнівною, чим гіршою стає суспільно-політично-культурно-економічна ситуація в Україні. Звичайно ж, погано поінформовані патріоти в Україні можуть говорити, що ще пройшло замало часу, що згодом все внормується і буде не гірше, ніж у поляків. Однак добре поінформовані патріоти мають всі підстави сумніватися в цьому. Адже нормалізація життя в українській державі - це не справа років. Це справа кроків - семимильних кроків у правильному напрямку. Поки їх не буде зроблено, то ситуація тільки погіршуватиметься. Найбільшим досягненням української влади за останні півтора десятиліття є «топтання на місці», тобто консервація існуючого стану. Найбільшим же провалом є деградація суспільно-політичного життя та розвитку економіки, тобто крокування у невластивому напрямку.

У цьому контексті Польща для нас є показовою країною ще й тому, що практично вся нинішня влада, а до 2004 року - опозиція, вчилася в поляків. І Ющенко, і Тимошенко, і всі їхні тодішні й частково нинішні «свити» з Варшави, Кракова, Криниці і т.д. просто «не вилазили». Саме польські політичні лідери вперше представляли українських опозиціонерів представникам європейських державних і політичних еліт та давали «рекомендації» для «засвітки» в західній пресі. Як видно - наука пішла до лісу. Невивчення уроків польського «Круглого столу» українськими елітами призвело до тих кричущих відмінностей, котрі різнять нині Україну і Польщу: їхні демократії і громадянські суспільства, їхні економіки і рівень життя громадян, врешті  - якість їхньої  державності й імідж у світі.

У листопаді 2004 року, коли у Києві визрівало розуміння, що все ж доведеться сісти за стіл переговорів, президент Польщі Алєксандр Кваснєвський напівжартома заявив, що готовий позичити українцям легендарний круглий стіл, за яким поляки дійшли згоди за півтора десятиліття до того. Українці ж «юмора нє понялі» і мало не обурено відмовилися.

Ця «нестиковка» в розумінні дипломатичної куртуазії була насправді демонстрацією різних  понять політичної культури. За українським «круглим столом» панувала українська «політична культура», через що й наслідки тих переговорів стали для багатьох українців «плачевними».

Фото зі сайту www.forum.igromania.ru